Провадження № 22-ц/803/9361/21 Справа № 201/13471/17 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
16 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2021 року по справі за заявою ОСОБА_1 про заборону прийняття до виконання виконавчого документу, визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно стягнутих коштів за судовим наказом по цивільній справі за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину, -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання судового наказу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 вересня 2017 року таким, що не підлягає виконанню, заборону прийняття до виконання виконавчого документу та стягнення безпідставно стягнутих коштів за судовим наказом по цивільній справі за заявою ОСОБА_2 до нього про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину.
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі від 16 вересня 2021 року заявник ОСОБА_1 просить ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2021 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити його заяву, зазначаючи, що ухвала суду винесена з порушенням норм матеріального й процесуального права.
23 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав доповнення до своєї апеляційної скарги.
Апеляційна скарга та доповнення до неї вмотивовані тим, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню якщо обов'язок боржника відсутній. Суд може заборонити приймати виконавчий документ до виконання. Вказував, що він добровільно виконує рішення суду про стягнення з нього аліментів на користь сина. Наполягав на тому, що аліменти є власністю дитини.
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 вересня 2021 року виправлено описку в ухвалі Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2021 року в зазначенні заявника.
28 жовтня 2021 року ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу та доповнення до неї, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просила залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначала про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, доповнення до апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що не передбачено порядку скасування та оскарження судового наказу за вимогою про стягнення аліментів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
20 вересня 2017 року Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська по цивільній справі за №201/13471/17 було видано судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення ним повноліття, починаючи стягнення з 19 вересня 2017 року.
Колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04 березня 2021 року, яке набрало законної сили, були задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Вказаним рішенням, крім іншого, припинено стягнення з ОСОБА_1 за судовим наказом (т.2 а.с.88-102).
На підставі вказаного рішення суду, 28 липня 2021 року виконавче провадження з примусового виконання судового наказу закінчене (т.2 а.с.103-104).
Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
За змістом ч.3 ст.431 ЦПК України судовий наказ є видом виконавчого документу. Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
В ч.ч.1,2 ст.432 ЦПК України вказано, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Норма ч.2 ст.432 ЦПК України має чітку конструкцію й передбачає, що у разі якщо виконавчий лист було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявлені заявником підстави, за якими він просить визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню, не входять до переліку підстав визначених у ч.2 ст.432 ЦПК України.
Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст.432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №2-4671/11.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; - пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі №520/1466/14-ц.
За правилами ч.ч.1,5,6,7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи встановлені обставини справи та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що, видаючи судовий наказ від 20 вересня 2017 року, суд першої інстанції надав правильну правову оцінку доказам по справі.
ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на спростування вказаних висновків суду, а тому суд прийшов до правильного висновку про те, що вказані доводи заявника не є підставою для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Ураховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалу про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню постановлено з додержанням вимог закону.
Порушень процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.
З урахування наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а тому не має підстав для її задоволення.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.