Постанова
Іменем України
10 листопада 2021 року
м. Харків
справа №638/1956/20
провадження № 22-ц/818/2165/21
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Тичкової О.Ю., Маміної О.В.
за участю секретаря - Гармаш К.В.
учасники справи:
позивач : ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2
представник відповідача: ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, з апеляційними скаргами ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2020 року, у складі судді Аркатової К.В., в залі суду в місті Харків,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 80558,64 доларів США, суму сплаченого судового збору - 10510 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилалась на те, що 25.08.2010 року між нею та ОСОБА_2 укладено розписку, згідно якої вона передала відповідачу 290000 доларів США, із зобов'язанням останнього сплачувати щомісячно 2900 доларів США 25 числа кожного місяця. Відповідач станом на час звернення до суду з даним позовом не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення суми боргу, граничний строк виконання зобов'язання становить 25.12.2018 року. Згідно розрахунку, наданого позивачем, сплаті підлягає сума боргу у розмірі 72500 доларів США, що виникла за період з 25.12.2018 року по 25.01.2020 року, тобто за 25 місяців зі щомісячним платежем 2900 доларів США. Також, позичальнику нараховані відсотки за період з 26.12.2017 року по 25.12.2018 року у розмірі 5711,79 доларів США та 3% річних з 25.12.2018 року по 10.02.2020 року у розмірі 67079,25 грн., що станом на 03.11.2020 року за курсом НБУ становить 2346,85 доларів США. Таким чином, загальна сума боргу становить 80558,64 доларів США, яку позивачка просить стягнути на її користь з відповідача.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 66700 доларів США та судовий збір в сумі 2837,70 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове та стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 68 963, 24 доларів США та судовий збір - 16 569 грн.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції були проігноровані вимоги позивача 3 % річних від простроченої суми боргу, таке ігнорування вимог позивача грубо порушує її право щодо пред'явлення такої вимоги, встановленої ст. 625 ЦК України. Зазначає, що суд не навів жодних мотивів та доводів, якими керувався при вирішенні питання щодо відмови у стягненні 3%. Наголошує, що сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 25.12.2018 року по 10.02.2020 року складає 2 263, 24 доларів США.
Також з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_4 , в особі свого представника ОСОБА_3 , в якій просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та постановити нове, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог, вирішити питання щодо судових витрат.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Зазначає, що подаючи позовну заяву за вх. № 8484 та уточнену позовну заяву за вх. № 8603 позивач ввела суд в оману щодо тих обставин, що нею не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Отже, в даному випадку є підстави для визнання позовної заяви за № 8484 та уточненої позовної заяви за вх. № 8603 зловживанням процесуальними правами. Вказує, що судом першої інстанції відповідача було позбавлено можливості доводити свою позицію належними та допустимими доказами, оскільки у задоволенні заяви про виклик свідків було відмовлено, чим суд порушив принцип змагальності та рівності сторін, а також зробив неможливим встановлення істини у даній справі. Зазначає, що у відзиві на уточнену позовну заяву представником відповідача було зазначено, що позивачем суду було надано банківську виписку по її картці, з якої відомо, що за період з 23.07.2019 року по 27.01.2020 року ОСОБА_2 здійснив платежів на загальну суму 7442, 30 доларів США. Таким чином, від суми боргу, розрахованої за платежами в межах трирічного строку - 66 700 доларів США, мала б бути віднята сума погашення боргу у розмірі 7 442, 30 доларів США та залишок становить 59 257, 70 доларів США. Звертає увагу суду на те, що розписка від 25.08.2010 року містить зобов'язання відповідача повернути борг за першою вимогою ОСОБА_1 . В позовній заяві від 10.02.2010 року (вх. № 7848) ОСОБА_1 зазначає, що з 2010 року вона постійно вимагала повернення боргу. Таким чином, у зв'язку із пред'явленням вимоги до відповідача про повернення грошових коштів в повному обсязі ще у 2010 році, позивач фактично змінила дату виконання зобов'язань, й саме з цього часу і розпочався відлік строку позовної давності, тому вважає, що строк позовної давності сплив 31.12.2013 року.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 25.08.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача у справі 290000 доларів США, ОСОБА_2 зобов'язався сплачувати щомісячно суму 2900 доларів США 25-го числа кожного місяця та повернути всю суму за першою вимогою.
01.07.2019 року позивачем складено вимогу про повернення суми боргу за договором позики, що направлена на адресу відповідача.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Таким чином, письмова форма договору позики, з огляду на його реальний характер,є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такий самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 25.08.2006 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, на підставі якого відповідач отримав від позивача 290 000 доларів США, що підтверджується розпискою відповідача (а.с. 9).
Отже, розписка відповідача містить дані щодо отримання грошей від позивача, дати їх отримання, умови та зобов'язання їх повернення.
Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Тобто це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.
За приписами ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до вимогчастини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що в укладеному між сторонами договорі позики дата повернення позичкових коштів відсутня, проте, зазначено, строк виконання кожного щомісячного зобов'язання, тобто повернення 2900 доларів США кожного місяця 25-го числа.
З матеріалів справи вбачається, що з позовом ОСОБА_1 звернулася до суду 10.02.2020 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в межах встановленого діючим законодавством строку давності за період з 10.02.2017 року до 31.12.2018 року.
Однак, колегія суддів не може погодитись з розміром заборгованості, стягнутої судом першої інстанції, оскільки вона невірно розрахована.
Колегія суддів враховує надану представником ОСОБА_2 банківську виписку АТ КБ «ПриватБанк» по карті ОСОБА_1 (а.с. 12-13), з якої вбачається, що за період з 23.07.2019 року по 27.01.2020 року відповідач ОСОБА_2 здійснив платежі на користь ОСОБА_1 на загальну суму 7 442, 30 доларів США.
Представник відповідача, з посиланням на ч. 1 ст. 267 ЦК України вказує, що грошові кошти, що були сплачені відповідачем в період з 23.07.2019 року по 27.01.2020 року слід віднести на погашення боргових зобов'язань щодо яких сплинув строк позовної давності.
Між тим такі висновки ґрунтуються на помилковому тлумаченні ч. 1 ст. 267 ЦК України.
Так, за змістом цієї норми особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
Оскільки в період з 23.07.2019 року по 27.01.2020 року суми були сплачені без зазначення періоду, за який погашається заборгованість щодо якої строк позовної давності не сплив, тому безпідставним є віднесення цих платежів на погашення заборгованості, яка знаходиться поза межами позовної давності.
Отже до стягнення з урахуванням платежів за період з 23.07.2019 року по 27.01.2020 року та в межах позовної давності підлягає сума заборгованості у розмірі 59 257,70 доларів США.
Також колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Обов'язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, покладеному на боржника ч. 2 ст. 625 ЦК України, кореспондує право кредитора вимагати стягнення такої компенсації, а тому висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Позивач просила стягнути 3% річних за період з 25.12.2018 року по 10.02.2020 року
Отже, розраховуючи суму 3 % річних, суд апеляційної інстанції виходить із первісної суми заборгованості 66 700 доларів США, з урахуванням платежів, здійснених у період з 23.07.2019 року по 27.01.2020 року.
За період з 26.12.2018 року по 23.07.2019 року (207 днів) - 1134,81 доларів США. (66700: 100 х 3 : 365 х 207);
За період з 24.07.2019 року по 10.08.2019 року (27 днів) - 146, 98 доларів США. (66700- 467,96 = 66232,04 : 100 х 3 : 365 х 27);
За період з 11.08.2019 року по 12.08.2019 року (2 дні) - 10, 86 доларів США. (66232,04 - 118,50 = 66 113,54 : 100 х 3 : 365 х 2);
За період з 13.08.2019 року по 15.08.2019 року (3 дні) - 16, 27 доларів США. (66 113,54 - 123,55 = 65 989, 99 : 100 х 3 : 365 х 3);
За період з 16.08.2019 року по 20.08.2019 року (5 днів) - 27, 05 доларів США. (65 989, 99 - 158,42 = 65 831, 57 : 100 х 3 : 365 х 5);
За період з 21.08.2019 року по 23.08.2019 року (3 дні) - 16, 19 доларів США. (65 831, 57 - 158,88 = 65 672,69 : 100 х 3 : 365 х 3);
За період з 24.08.2019 року по 27.08.2019 року (4 дні) - 21, 49 доларів США. (65 672,69 - 279,52 = 65 393,17 : 100 х 3 : 365 х 4);
За період з 28.08.2019 року по 04.09.2019 року (8 днів) - 42, 81 доларів США. (65 393,17 - 279,30 = 65 113,87 : 100 х 3 : 365 х 8);
За період з 05.09.2019 року по 06.09.2019 року (2 дні) - 10, 67 доларів США. (65 113,87 - 158,12 = 64 955,75 : 100 х 3 : 365 х 2);
За період з 07.09.2019 року по 10.09.2019 року (4 дні) - 21, 26 доларів США. (64 955,75 - 276,56 = 64 679, 19 : 100 х 3 : 365 х 4);
За період з 11.09.2019 року по 14.09.2019 року (4 дні) - 21, 21 доларів США. (64 679, 19 - 159,83 = 64 519, 36 : 100 х 3 : 365 х 4);
За період з 15.09.2019 року по 17.09.2019 року (3 дні) - 15, 83 доларів США. (64 519, 36 - 281,90 = 64237, 46 : 100 х 3 : 365 х 3);
За період з 18.09.2019 року по 23.09.2019 року (6 днів) - 31, 57 доларів США. (64237, 46 - 201,84 = 64 035, 62 : 100 х 3 : 365 х 6);
За період з 24.09.2019 року по 30.09.2019 року (7 днів) - 36, 70 доларів США. (64 035, 62 - 245,57 = 63790, 05 : 100 х 3 : 365 х 7);
За період з 01.10.2019 року по 08.10.2019 року (8 днів) - 41, 67 доларів США. (63790, 05 - 415,23 = 63374, 82 : 100 х 3 : 365 х 8);
За період з 09.10.2019 року по 15.10.2019 року (7 днів) - 36, 25 доларів США. (63374, 82 - 361,92 = 63012, 90 : 100 х 3 : 365 х 7);
За період з 16.10.2019 року по 22.10.2019 року (7 днів) - 36, 01 доларів США. (63012, 90 - 407, 53 = 62605, 37 : 100 х 3 : 365 х 7);
За період з 23.10.2019 року по 29.10.2019 року (7 днів) - 35, 78 доларів США. (62605, 37 - 400, 40 = 62204, 97 : 100 х 3 : 365 х 7);
За період з 30.10.2019 року по 01.11.2019 року (3 дні) - 15, 23 доларів США. (62204, 97 - 398,93 = 61806, 04 : 100 х 3 : 365 х 3);
За період з 02.11.2019 року по 12.11.2019 року (11 днів) - 55, 62 доларів США. (61806, 04 - 282,04 = 61524 : 100 х 3 : 365 х11);
За період з 13.11.2019 року по 18.11.2019 року (6 днів) - 30, 24 доларів США. (61524 - 146, 87 = 61377, 13 : 100 х 3 : 365 х 6);
За період з 19.11.2019 року по 25.11.2019 року (6 днів) - 30, 14 доларів США. (61377, 13 - 247,73 = 61129, 40 : 100 х 3 : 365 х 6);
За період з 26.11.2019 року по 02.12.2019 року (7 днів) - 35, 00 доларів США. (61129, 40 - 289, 68 = 60839, 72 : 100 х 3 : 365 х 7);
За період з 03.12.2019 року по 20.12.2019 року (18 днів) - 89, 51 доларів США. (60839, 72 - 333,72 = 60506 : 100 х 3 : 365 х 18);
За період з 21.12.2019 року по 30.12.2019 року (10 днів) - 49, 30 доларів США. (60506- 513,39 = 59992, 61 : 100 х 3 : 365 х 10);
За період з 31.12.2019 року по 03.01.2020 року (4 дні) - 19, 64 доларів США. (59992, 61 - 253,31 = 59739, 30 : 100 х 3 : 365 х 4);
За період з 04.01.2020 року по 27.01.2020 року (24 дні) - 117, 17 доларів США. (59739, 30 - 337,75 = 59401, 55 : 100 х 3 : 365 х 24).
З огляду на зазначене, з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення 1898, 86 США 3 % річних (1134,81 +146,98 +10,86+16,27+27,05+16,19+21,49+42,81+10,67+21,26+21,21+15,83+31,57+36,70+41,67+36,25+36,01+35,87+15,23+55,62+30,24+30,14+35,00+89,51+49,30+19,64+117,17 = 1898,86).
Щодо стягнення з боржника процентів за користування отриманими в борг коштами за період з 26.12.2017 року по 25.12.2018 року в розмірі 5711,79 доларів США, нарахованими відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України на суму боргу в іноземній валюті, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду у цій частині з огляду на таке.
Суди встановили, що предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зроблено висновок, що частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні. У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Відповідач вказує, що ОСОБА_1 ще у 2010 році зверталась до нього з вимогою про повернення заборгованості у повному обсязі. Наполягає, що сплив строку позовної давності слід відраховувати саме з цієї дати.
Між тим, належних та допустимих доказів на підтвердження таких доводів відповідач не надав.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила, що відповідач у 2013 році перестав виконувати зобов'язання і вона просила його про повернення всієї суми боргу.
Між тим, відповідач попросив про відстрочку виконання зобов'язання, на що ОСОБА_1 погодилась, але дату відстрочення вона не визначила.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 стала вимагати повернення боргу та ОСОБА_2 пообіцяв виконати зобов'язання, сплачуючи по 10 000 доларів США та остаточно сплатити борг до 2019 року.
01.07.2019 року позивач звернулась до відповідача з вимогою про повернення суми боргу за договором позики (а.с. 43).
Враховуючи наведені пояснення ОСОБА_1 та відсутність інших доказів щодо зміни строку виконання зобов'язань не можна вважати, що у 2013 році, а тим більше у 2010 році ОСОБА_1 змінила строк виконання зобов'язання.
З позовом ОСОБА_1 звернулась 12.02.2020 року, отже навіть із врахуванням зазначеної позивачем у поясненнях дати відстрочення, визначеної у вересні 2017 року, платежі за період з 10.02.2017 року по 10.02.2020 року знаходяться в межах позовної давності.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні в частині суми стягнення заборгованості за договором позики та скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 3 % річних.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2020 року змінити в частині суми стягнення заборгованості за договором позики та скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 3 % річних, ці позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25.08.2010 року у сумі 59257,70 доларів США та 3 % річних у сумі 1898, 86 доларів США, загалом 61156, 56 доларів США.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків 5711, 79 доларів США - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
О.В. Маміна
Повний текст постанови виготовлено 12 листопада 2021 року