22 червня 2010 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Гайворонського С.П.
суддів Кононенко Н.А.
Сегеди С.М.
при секретарі Карпенко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Татарбунарської районної державної лікарні ветеринарної медицини про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 09 квітня 2010 року,
встановила :
04 листопада 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 послався на те, що згідно наказу №11/2 від 24 березня 1997 року начальника Татарбунарської районної державної лікарні ветеринарної медицини, позивача було призначено на посаду провідного ветеринарного лікаря-епізоотолога районного державного підприємства ветеринарної медицини з 24 березня 1997 року.
У серпні місяці 2000 року ОСОБА_2 було написано заяву з проханням надати йому відпустку у зв'язку з тим, що на його утриманні перебували хворі батьки - пенсіонери.
На підставі його заяви, позивачу була надана відпустка до 18 вересня 2000 року, після закінчення якої ОСОБА_2 не зміг вийти своєчасно на роботу та приступити до виконання своїх обов'язків, у зв'язку зі станом здоров'я батьків та необхідністю постійного догляду за ними.
На роботу позивач вийшов 25 вересня 2000 року, а 28 вересня 2000 року наказом за № 38 директора підприємства Збудчака A.B. його було звільнено з роботи згідно п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України за прогули без поважних причин. Підставою звільнення позивача став протокол № 2 від 28 вересня 2000 року засідання профспілкового комітету Татарбунарського районного державного підприємства ветеринарної медицини (ТРДЛВМ).
Справа № 22ц-9194/2010р. Категорія ЦП: 52
Головуючий у першій інстанції - Сивоконь Т.І.
Доповідач - Гайворонський С.П.
Позивач стверджував, що його незаконно звільнили з роботи, оскільки директор підприємства ТРДЛВМ повинен був звернутися до первинної профспілкової організації з письмовим поданням, а не з усною заявою, а також, що його засідання проводилось без його присутності, тому він просив поновити його на роботі та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу з 28 вересня 2000 року по 28 вересня 2001 р.
Крім того, ОСОБА_2 було подано клопотання про поновлення судом процесуальних строків для подачі позовної заяви про поновлення на роботі, вказуючи поважною причиною пропуску постійний догляд за батьками та пригнічений стан після звільнення його з роботи.
У судовому засіданні:
- позивач позовні вимоги підтримав повністю;
- представник відповідача не визнав позовні вимоги, пояснив, що після видання наказу начальника Татарбунарського районного підприємства державної ветеринарної медицини № 38 від 28 вересня 2000 року про звільнення ОСОБА_2, позивач неодноразово протягом 1 місяця мав можливість звернутись до суду за захистом своїх прав, оскільки під розписку був ознайомлений з вказаним наказом про звільнення та своєчасно отримав свою трудову книжку.
Твердження позивача про неможливість звернутись до суду за захистом своїх прав у зв'язку з хворобою батьків та власний хворобливий стан, на думку відповідача, не є поважним і обґрунтованим. До того ж представник відповідача додав, що вважає звільнення позивача правомірним та відповідним до п.4 ст.40 КЗпП України, оскільки факт прогулу ним без поважної причини мав місце, про що свідчить доповідна записка заступника начальника ТРДЛВМ Чумаченко Б.М. від 23 вересня 2000 року про невихід ОСОБА_2 на роботу з 18 вересня 2000 року та його відмова в наданні письмових пояснень стосовно цього, оскільки порушення трудової дисципліни вимагає письмових пояснень.
Про засідання профспілкового комітету позивача було проінформовано усно, оскільки від підпису він відмовився та самовільно залишив робоче місце.
Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 09 квітня 2010 року в задоволені позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи Татарбунарським районним судом Одеської області у розмірі 37 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить поновити процесуальний строк, пропущений з поважних причин; рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 4) прогулу (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Як вказано в роз'ясненнях викладених в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Відмовляючи в задоволенні вищевказаного позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з наказом в.о. начальника лікарні ветеринарної медицини у Татарбунарському районі Одеської області від 24 березня 1997 року, ОСОБА_2 було призначено на посаду провідного ветеринарного лікаря - епізоотолога районного державного підприємства ветеринарної медицини з 24 березня 1997 року (а.с. 5).
До 18 вересня 2000 року ОСОБА_2 перебував у відпустці за свій рахунок (а. с. 10).
З доповідної записки заступника начальника районного підприємства державної ветеринарної медицини ОСОБА_5 від 23 вересня 2000 року вбачається, що було доведено до відома начальника ТРДЛВМ Збудчака A.B. про невихід на роботу ОСОБА_2 з 18 вересня 2000 року (а. с. 94).
Як видно з наказу начальника ТРДЛВМ № 30 від 28 вересня 2000 року, ОСОБА_2 була надана відпустка за свій рахунок до 18 вересня 2000 року, однак останній вийшов на роботу 25 вересня 2000 року (а. с. 10, 43).
28 вересня 2000 року було проведено засідання профспілкового комітету, на якому начальник районного державного підприємства ветеринарної медицини Збудчак A.B. звернувся з заявою про надання погодження профспілкового комітету на звільнення з роботи ОСОБА_2 за прогули без поважних причин, на що профспілковий комітет дав згоду (а.с. 08).
Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, Збудчак A.B., які були присутніми на засіданні профспілкового комітету з питання про невихід на роботу ОСОБА_2, пояснили в суді, що позивач працював на посаді провідного ветеринарного лікаря - епізоотолога районного державного підприємства ветеринарної медицини.
28 вересня 2000 року було проведено засідання профспілкового комітету, на якому начальник районного державного підприємства ветеринарної медицини Збудчак A.B. звернувся з усною заявою про надання погодження профспілкового комітету на звільнення з роботи ОСОБА_2 за прогули без поважних причин, на що профспілковий комітет дав згоду.
Позивач на засіданні профспілкового комітету не був присутнім, хоча і був повідомлений про нього в усній формі.
Згідно копії трудової книжки (а.с. 11) позивач був звільнений з роботи за прогул відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України (наказ № 38 від 28 вересня 2000 року, а.с. 11).
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 був ознайомлений з наказом № 38 від 28 вересня 2000 року про звільнення останнього відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпПУ з посади провідного лікаря - епізоотолога за порушення трудової дисципліни (прогул без поважних причин, а. с. 42).
Крім того, районний суд правильно зазначив, що ОСОБА_2 було відомо про наявність наказу відносно нього про звільнення, про який позивач був належним чином повідомленим, про що свідчить його підпис в книзі наказів, а також він не заперечував цей факт у судовому засіданні, але ним цей наказ не був оскаржений у строки, передбачені ст. 233 КЗпП України.
Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що позивачем з вересня - жовтня 2000 року і до листопада 2009 року, з поважних причин пропущені строки звернення до суду за захистом порушеного права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків про обґрунтованість підстав та правильність звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки ОСОБА_2 в порушення положень ст. 10 ЦПК України не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, що є обов'язком сторін відповідно до засад змагальності процесу у відповідності із зазначеною вище статтею ЦПК України, хоча при цьому суд першої інстанції створив сторонам по даній цивільній справі всі умови для змагальності процесу.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 09 квітня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Татарбунарської районної державної лікарні ветеринарної медицини про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.
Головуючий С.П. Гайворонський
Судді
Н.А. Кононенко
С.М. Сегеда