АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц -7163/2010р. Категорія ЦП: 20
Головуючий у першій інстанції - Нікітішин В.П.
Доповідач - Гайворонський С.П.
22 червня 2010 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Гайворонського С.П.
суддів Кононенко Н.А.
Сегеди С.М.
при секретарі Карпенко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Ракулово» про визнання дійсним договору купівлі-продажу майна і встановлення права власності на майно вартістю 190000 грн. за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2010 року,
встановила:
06 вересня 2005 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 послався на те, що 04 квітня 2000 року придбав у відповідача за договором купівлі-продажу майно виведене із паювання для погашення боргів бувшого КСП «Ракулово» з відстрочкою оплати до 04 квітня 2003 року. По акту від 18 квітня 2000 року відповідач передав йому це майно на суму 190 000 грн.
04 березня 2003 року сторони додатковою угодою до договору купівлі-продажу узгодили відстрочку платежу до 04 липня 2004 року. Однак, в подальшому відповідач безпідставно почав ухилятися від нотаріального посвідчення цього договору. Крім того, позивач зазначав, що 25 травня 2004 року уклав з відповідачем та третьою особою угоду, згідно якої замість оплати придбаного за договором майна за вказаним договором, позивач взяв на себе обов'язки по договору від 01 січня 2003 року про надання правової допомоги про виплату третій особі, ОСОБА_5 гонорару у 190000 грн. з розстрочкою платежу на 10 років по 19000 грн. щорічно, починаючи з 05 січня 2006 року.
ОСОБА_3 просив визнати дійсним договір купівлі-продажу зазначеного майна від 04 квітня 2000 року та визнати за ним право власності на придбане за цим договором та перераховане в акті прийому - передачі від 18 квітня 2000 року майно на суму 190000 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_3 помер.
Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02 лютого 2010 року до справи залучено правонаступника - ОСОБА_4.
У судовому засіданні:
- правонаступник ОСОБА_4 позов свого батька підтримав у повному обсязі та додатково просив визнати за ним право власності на це майно в порядку спадкування;
- представник відповідача проти позову не заперечував;
- третя особа у справі, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача, ОСОБА_5, вважав за можливе задовольнити цей позов.
Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2010 року ОСОБА_3, в особі його правонаступника ОСОБА_4, в задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно та всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 та відповідачем СВК «Ракулово», в особі ОСОБА_4, як керівника останнього, було укладено письмовий договір купівлі-продажу майна СВК «Ракулово» на суму 231367 грн. 44 коп. з розстрочкою платежу спочатку до 04 квітня 2003 року, а потім до 01 липня 2004 року (а.с. 19-20).
Згідно акту-прийому передачі майна СВК «Ракулово» було передано ОСОБА_6 майно на загальну суму 190000 грн. (а.с. 25-27).
Міськрайонний суд правильно зазначив, що спірні правовідносини між сторонами у справі мали місце в 2003 році, тому вони регулювались діючим в той час Цивільним кодексом України (в редакції 1963 року) виходячи з наступного.
Згідно ст. 224 ЦК України (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язана передати іншій стороні у власність визначену кількість та якість майна, а остання, у свою чергу, (покупець) зобов'язана прийняти це майно у свою власність і сплатити за нього визначену обумовлену суму коштів.
Доказів про сплату позивачем будь-яких коштів на виконання договору купівлі-продажу майна матеріали справи не містять.
Згідно ст. 153 цього Кодексу договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Необхідними умовами договору купівлі-продажу є предмет продажу й ціна.
Як вбачається із тексту договору купівлі-продажу предметом продажу стало майно зазначене в Додатку до цього договору (п. 1 Договору).
Однак, матеріали справи не місять такого документу, як Додаток до договору узгодженого і підписаного сторонами.
Крім цього ціна продажу становила 231367.44 грн., а в акті передачі майна ціна майна, що передано є 190000 грн.
За цих обставин, суд першої інстанції вірно зауважив, що сторони не досягли істотних умов договору купівлі-продажу. Підтвердженням цьому є також і рішення господарського суду Одеської області від 19 січян 2004 року (справа №9/203-03-9651) (а.с. 114-118), згідно якого зазначається, що позивач СВК «Ракулово» 19 вересня 2003 року звернувся до Шляхівської сільради з заявою про видачу Свідоцтва про право колективної власності на рухоме й нерухоме майно кооперативу. До складу цього майна входить і майно яке оспорюється у цій цивільній справі. Згідно рішення господарського суду право власності на спірне майно визнано саме за СВК «Ракулово».
Зазначене рішення суду спростовує положення п. 6 договору купівлі-продажу майна, за яким право власності на придбане майно виникає у покупця з моменту підписання цього договору, тобто, 04 квітня 2000 року.
Отже, міськрайонний суд прийшов до обґрунтованого висновку, що договір купівлі-продажу майна від 04 квітня 2000 року є не укладеним.
Підписаний сторонами на виконання цього договору 18 квітня 2000 року та у протиріччя п. 7 цього Договору акт передачі майна у власність покупцю не має юридичної сили.
Крім того, відповідно до п.п. 5, 12 Статуту СВК «Ракулово» (а.с. 8-16) порядок використання його майна віднесено до виключної компетенції загальних зборів кооперативу.
Позивачем було надано до суду витяг з протоколу загальних зборів СВК «Ракулово» від 22 квітня 2000 року (а.с. 93), яким було дозволено продаж майна СВК на суму 231367 грн. 44 коп.
Однак, загальні збори не розглядали питання про продаж майна СВК з розстрочкою (відстрочкою) платежу, що є істотною умовою. Крім цього загальні збори проходили 22 квітня 2000 року і було вирішено дозволити продаж майна, хоча на цей час воно вже було продано головою кооперативу.
Таким чином спірна угода договору купівлі-продажу майна фактично укладалась без дозволу загальних зборів СВК «Ракулово», тобто без згоди належного власника цього майна.
За змістом ця угода протирічила основним засадам діяльності кооперативу визначених його статутом та Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію», оскільки направлена була на відчуження значних основних виробничих засобів кооперативу фактично на безоплатній основі. Тому ця угода була недійсною в момент її підписання сторонами зважаючи на положення ст. 50 ЦК України (в редакції 1963 року).
Також, суд правильно вказав, що спірна угода укладалась сторонами 04 квітня 2000 року.
ОСОБА_3, звернувся до суду 06 вересня 2005 року, тобто по закінченню строку позовної давності для звернення до суду.
При цьому позивач не просив поновити йому термін для звертання до суду з цим позовом та не надав поважних підстав пропуску ним терміну.
На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Одеської області,
ухвалила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Ракулово» про визнання дійсним договору купівлі-продажу майна і встановлення права власності на майно вартістю 190000 грн. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги у Верховний Суд України протягом двох місяців з дня набрання ухвалою законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області
С.П. Гайворонський
Н.А. Кононенко
С.М. Сегеда