АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-5488/09 Категорія ЦП: 42
Головуючий у першій інстанції Демченко О.М.
Доповідач Процик М.В.
11 грудня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: Головуючої судді Процик М.В.,
суддів Федорової А.Є., Заїкіна А.П.,
при секретарі Грінченко Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Одеської залізниці про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням і виселення,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2009 року,-
У лютому 2005 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 і Одеської залізниці, просила виселити ОСОБА_3 із кімнати НОМЕР_1 гуртожитку за адресою: вул. Стовбова,81, корп. 6 в м. Одесі та усунути їй перешкоди в користуванні вказаною кімнатою. Позивачка та її представник посилались на те, що з 04 березня 1982 року по 24 жовтня 1995 року батько позивачки ОСОБА_4 працював на підприємстві Одеської залізниці і йому та його родині в 1990 році на підставі ордерів була надана в користування житлова площа в кімнатах НОМЕР_2,НОМЕР_1 в гуртожитку за вищезазначеною адресою. В 1997 році батько позивачки помер. В 1999 році в спірну кімнату НОМЕР_1 вселилась відповідачка ОСОБА_3, а позивачку з матір'ю, яка померла в 2000 році, було незаконно виселено в кімнату НОМЕР_2. Вважали, що право позивачки порушено і підлягає захисту.
Представники відповідачів та сама відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги не визнали, посилались на законність надання спірної кімнати НОМЕР_1 ОСОБА_3
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2009 року в задоволенні вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Одеської залізниці про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та виселення відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2009 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної
скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, з наступних підстав.
За правилами ст. ст. 303 ч.3, 309 ч.1 п.3,4 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду; підставами для зміни рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції, пославшись на ст. 132 ЖК України, виходив з того, що право позивачки не підлягає захисту, оскільки її батько ОСОБА_5 отримав спірну кімнату в гуртожитку в 1990 році в зв'язку з трудовими відносинами з Одеською залізницею, і в 1995 році був звільнений з роботи за прогули, а тому виселення в 1999 році членів його сім'ї зі спірної кімнати та вселення ОСОБА_3 було здійснено правомірно.
Погоджуючись з відмовою позивачці в позові, колегія суддів не погоджується з викладеними судом першої інстанції мотивами та правовим обґрунтуванням.
За правилами ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання житлової площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянину спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану житлову площу.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 (батько позивачки) працював на підприємствах Одеської залізниці, зокрема на заводі залізобетонних конструкцій та в СМП № 686 з 04 березня 1982 року по 25 березня 1987 року, з 02 квітня 1987 року по 25 березня 1988 року, з 16 жовтня 1989 року по 24 жовтня 1995 року, тобто в загальному пропрацював більше 11 років. (а.с.6,7,11) З останнього місця роботи він був звільнений за порушення трудової дисципліни на підставі ст. 40 п. 4 КЗпП України (за прогули). В 1990 році в зв'язку з трудовими відносинами йому на склад сім'ї із 3 чоловік було надано житлову площу в гуртожитку, та для вселення йому було видано «дозвіл № 50», за підписом начальника СМП - 686 та голови профкому (за існуючою на той час формою спеціального ордеру, оскільки протилежне не доведено). За змістом вказаного дозволу № 50 ОСОБА_5 дозволялось поселитись в сімейному гуртожитку в кімнаті площею 12 кв. м, за адресою: вул. Стовбова,81, без зазначення номеру кімнати. (а. с. 34) Згідно матеріалів справи ОСОБА_5 з дружиною ОСОБА_6 та донькою ОСОБА_2, 23.12.1983 р. н., зайняли дві житлові кімнати НОМЕР_2,НОМЕР_1, площею 27,2 кв. м, по 13,6 кв. м, кожна, за які первісно здійснювали оплату. (а.с.5,39) Із оглянутої апеляційним судом книги про прописку за період з 1990 року сім'я ОСОБА_2 спочатку була зареєстрована тільки в кімнаті НОМЕР_2, що дає підстави вважати, що дозвіл було надано на зайняття саме цієї кімнати. В паспорті позивачки номер кімнати гуртожитку не зазначено.(а.с.8) Підстава для зайняття ОСОБА_2 кімнати НОМЕР_1 відсутня. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. (а.с.10)
В 1999 році в кімнату НОМЕР_1 в гуртожитку за адресою: вул. Стовбова,81, корп.6 в м. Одесі без правових підстав вселилась відповідачка ОСОБА_3, а ОСОБА_6 з позивачкою були переселені в кімнату НОМЕР_2. Згідно матеріалів справи в 2000 році на право зайняття спірної кімнати НОМЕР_1 відповідачці ОСОБА_3 було видано спеціальний ордер № 1 від 25.05.2000р. (а.с.35) 29 жовтня 2000 року ОСОБА_6 померла, а в кімнаті НОМЕР_2 залишилась проживати позивачка, і проживає в ній по теперішній час разом з донькою ОСОБА_7,18.04.2006р.н.. (а.с.9,39)
Вищевказаний ордер на ім'я ОСОБА_3 на право зайняття спірної кімнати НОМЕР_1 в судовому порядку недійсним не визнавався. Позивачка в межах строку позовної давності такі вимоги не заявляла, і не ставила перед судом питання про поновлення строку на подання такого позову. Позивачка не надала також суду доказів видачі її батьку з сім'єю ордеру на вселення до гуртожитку саме в спірну кімнату НОМЕР_1.
З огляду на те, що згідно зі ст. 129 ЖК України тільки спеціальний ордер є єдиною підставою для вселення на надану житлову площу в гуртожитку позивачка не довела наявність правових підстав для виселення ОСОБА_3 і для усунення їй перешкод в користуванні спірною кімнатою, а тому її позов задоволенню не підлягає.
В той же час висновки суду першої інстанції про те, що в зв'язку зі звільненням з роботи за прогули ОСОБА_5 був зобов'язаний з родиною звільнити спірну кімнату без надання іншого житлового приміщення на підставі ст. 132 (ч.2) ЖК України, а тому вселення ОСОБА_3 та виселення позивачки з матір'ю в 1999 році було правомірним не відповідають нормам матеріального права, і встановленим судом фактам та обставинам справи. Суд першої інстанції не врахував, з огляду на вимоги ст. ст. 125, 132 ч.3 ЖК України, того, що ОСОБА_5 пропрацював на Одеській залізниці більше 10 років, та помер до вселення ОСОБА_3 в спірну кімнату і переселення його одинокої дружини з неповнолітньою на той час позивачкою в кімнату НОМЕР_2.
Суд порушив норми матеріального права через неправильне застосування до встановлених правовідносин ст. 132 ЖК України, оскільки застосуванню підлягала ст. 129 ЖК України, та давши неправильну юридичну оцінку встановленим фактам і обставинам справи, суд також порушив норми процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити, але на підставі ст. 129 ЖК України, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково і рішення суду першої інстанції змінити. Слід виключити із мотивувальної частини рішення посилання на ст. 132 ЖК України, та вважати правильним застосування ст. 129 ЖК України.
Доводи позивачки та її представника про те, що ордер ОСОБА_3 є недійсним, незаконним та містить суперечності і виправлення не можуть братися до уваги, оскільки його визнає балансоутримувач гуртожитку - Одеська залізниця, а позивачка в межах строку позовної давності вимоги щодо визнання його недійсним не заявляла. Це питання не було предметом дослідження у суді першої інстанції. Посилання позивачки та її представника на тривале проживання в двох кімнатах гуртожитку, на здійснення оплати за дві житлові кімнати, у тому числі за спірну кімнату, на наявність довідок до 1999 року про проживання сім'ї позивачки також в спірній кімнаті НОМЕР_1 не можуть братися до уваги. Позивачка не надала суду ордер навіть у вигляді дозволу на право зайняття спірної кімнати в гуртожитку. Натомість відповідачка ОСОБА_3 має на спірну кімнату ордер, який не анульовано і не визнано судом недійсним, і з моменту вселення відповідачки в спірну кімнату на момент подачі позову пройшло біля 5 років. Зважаючи на встановлене доводи позивачки та її представника є неспроможними.
Керуючись ст. ст. 303,307ч.1п.1,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2009 року змінити.
Виключити із мотивувальної частини рішення посилання на ст. 132 ЖК України, вважати правильним застосування ст. 129 ЖК України.
У решті рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2009 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуюча: М.В. Процик
Судді: А.Є. Федорова
А.П. Заїкін