АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-4360/09 Категорія ЦП: 47
Головуючий у першій інстанції Сватаненко В.І.
Доповідач Процик М.В.
11 грудня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
Головуючої судді Процик М.В.,
суддів Федорової А.Є., Заїкіна А.П.,
при секретарі Грінченко Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2005року,-
У жовтні 2003 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
Позивач в судовому засіданні посилався на відсутність взаєморозуміння з відповідачкою, на різні погляди на життя, на припинення шлюбних відносин з травня 2002 року, на створення сім'ї з іншою жінкою.
Відповідачка позов визнала, посилалась на порушення позивачем подружньої вірності, та зазначала, що ведення спільного господарства і проживання однією сім'єю з позивачем припинено з червня 2004 року.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2005 року позов задоволено, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований 29.11.1997року відділом ЗАГС Київського районної адміністрації виконкому Одеської міської ради, а/з № 885.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2005 року в мотивувальній частині змінити, вказавши, що сторони припинили шлюбні відносини з червня 2004 року, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, та обставини, які суд вважав встановленими, не доведені.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної
скарги в межах оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні, з наступних підстав.
За правилами ст. 309 ч.1 п.3,4 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу суд першої інстанції виходив з того, що сторони припинили подружні відносини і ведення спільного господарства з 2002 року.
Однак з висновками суду щодо моменту припинення сторонами шлюбних відносин та ведення спільного господарства погодитись неможливо.
За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстровано 29.11.1997року відділом ЗАГС Київського районної адміністрації виконкому Одеської міської ради., а/з № 885. Від шлюбу сторони спільних дітей не мають. Позивач позов про розірвання шлюбу подав 01 жовтня 2003 року.
В позовній заяві позивач зазначав, що вони з відповідачкою спільно не проживають з 1998 року. (а.с.3) Натомість, згідно оглянутому апеляційним судом паспорту позивача та ксерокопії паспорту, що знаходиться в матеріалах справи, позивач 09 грудня 1998 року, тобто після реєстрації шлюбу з відповідачкою, тільки зареєструвався і поселився на її житловій площі. (а.с.7) У судовому засіданні позивач вказав інший час припинення спільного проживання з відповідачкою, наполягав, що подружні відносини, спільне проживання з відповідачкою припинено в травні 2002 року. Однак, із оглянутих судом першої та судом апеляційної інстанцій фотографій вбачається, що сторони в січні 2003 року разом, як одна сім'я, відпочивали в Карпатах. Сторони з донькою відповідачки в квітні 2003 року приїжджали на автомобілі позивача до батьків відповідачки. А в серпні 2003 року сторони з донькою відповідачки втрьох, як одна сім'я, приїжджали на весілля племінниці позивача. За поясненнями допитаної в апеляційному суді свідка ОСОБА_4, яка є племінницею позивача, на її весілля, що відбулося в серпні 2003 року сторони приїжджали разом з донькою відповідачки втрьох як одна сім'я на автомобілі позивача. Із копії договору, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що 17 серпня 2003 року відповідачка в інтересах позивача уклала з приватним підприємством «Єлена» договір зберігання, зареєстрованого за позивачем автомобіля НОМЕР_1, який в листопаді 2003 року позивач передав своїй доньці від першого шлюбу - ОСОБА_5(а.с.81,82) Зважаючи на вищезазначені докази, та на дату подання позову 01.10.2003 року, колегія суддів приходить до висновку, що сторони насправді припинили подружні відносини і ведення спільного господарства з вересня 2003 року.
Побічно це також підтверджується змістом протоколів судових засідань, які відбулися у суді першої інстанції, зокрема поясненнями позивача про те, що з вересня 2003 року він мешкав на вул. Ільфа і Петрова (а.с.94). Викладене підтверджується також наданими у суді першої інстанції поясненнями свідка ОСОБА_6 про те, що в 2003-2004р.р. він здавав у найом свою квартиру по вул. Ільфа і Петрова позивачу, та що в його квартирі був встановлений телефон 42-72-55. (а.с.71зв.) Підтверджується квитанціями про оплату по вказаному телефону переговорів позивача з Луцьком Волинської області, що мали місце з грудня 2003 року. (а.с.47-56) Підтверджується поясненнями, наданими у суді першої інстанції свідка ОСОБА_7 (який з обома сторонами знаходиться в нормальних стосунках) про те, що в грудні 2004 року при спробі знайти позивача по колишньому місцю проживання по вул. Ак. Корольова, відповідачка по телефону йому повідомила, що позивач десь біля року з нею не проживає. (а. с. 110) Згідно наданої апеляційному суду копії рішення Київського районного суду м. Одеси теперішня дружина позивача ОСОБА_3 шлюб розірвала з колишнім чоловіком ОСОБА_8 тільки 03.11.2003 року. За таких обставин, доводи позивача про припинення шлюбних відносин з відповідачкою в травні 2002 року на увагу не заслуговують, а свідчення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та інших з цього приводу слід розцінювати критично. Посилання позивача на спільні з ОСОБА_11 та членами її сім'ї фотографії, виготовлені протягом 2002-2003р.р., які на думку позивача, доводять час припинення шлюбних відносин з відповідачкою з травня 2002р., з огляду на вищезазначене, колегією суддів до уваги не беруться. Вони тільки доводять порушення позивачем подружньої вірності, і беззаперечно не доводять відсутність між сторонами шлюбних відносин та ведення спільного господарства.
З огляду на встановлене, не заслуговують на увагу і доводи відповідачки про припинення шлюбних відносин з позивачем з червня 2004 року. Після серпня 2003 року спільне проживання та ведення спільного господарства з позивачем беззаперечними доказами відповідачкою не доведено. А тому надто деталізовані свідчення свідків у суді першої інстанції з цього приводу, зокрема свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та інших, які вони дали в 2005 році, слід розцінювати критично.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про припинення сторонами подружніх відносин і ведення спільного господарства в 2002 році не відповідають встановленим фактам і обставинам справи, суд дав неправильну оцінку зібраним у справі доказам, тобто порушив норми процесуального права, і це призвело до неправильного встановлення часу припинення між сторонами подружніх відносин.
Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає частковій зміні. В мотивувальній частині рішення слід виключити судження про припинення між сторонами подружніх відносин у 2002 році, і слід зазначити, що подружні відносини між сторонами припинено з вересня 2003 року. В решті вимоги апелянта щодо мотивувальної частини рішення задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 303,307ч.1п.3,309 ч.1п.3,4,313-314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2005 року змінити.
Виключити із мотивувальної частини рішення судження про припинення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подружніх відносин у 2002 році, і зазначити, що подружні відносини припинено з вересня 2003 року.
В решті рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2005 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуюча: М.В. Процик
Судді: А.Є. Федорова
А.П. Заїкін