16 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 260/1134/21 пров. № А/857/13699/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради Закарпатської області,
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року (суддя - Гебеш С.А., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Ужгород, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №260/1134/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради Закарпатської області,
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача УПСЗН Мукачівської міської ради, в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у меншому розмірі, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком; 2) зобов'язати відповідача перерахувати і виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'ять мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у меншому розмірі, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради перерахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
З цим рішенням суду першої інстанції від 15.06.2021 року не погодився відповідач УСЗН Мукачівської міської ради та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині прийняте без врахування фактичних обставин справи, що призвело до невірного застосування судом норм матеріального права, якими регламентовано спірні правовідносини та норми процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги, зокрема, особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Постановою Кабінету Міністрів України №112 від 19.02.2020р. "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" передбачено розмір виплати разової грошової допомоги до 5 травня, зокрема, учасникам бойових дій, у розмірі 1390,00 грн.. Позивач ОСОБА_1 , як учасник бойових дій, правомірно отримав у 2020 році грошові кошти до 5 травня щорічної разової грошової допомоги за 2020 рік у розмірі 1390,00 грн. відповідно до пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України №112 від 19 лютого 2020 року. Зазначені суми грошової допомоги не могли бути виплачені позивачу у розмірі, що перевищує суму зазначену в постанові Кабінету Міністрів України №112. Дана грошова виплата є разовою, тобто виплачується щорічно до 05 травня, а чинним законодавством України не передбачено можливість повторних виплат чи доплат, що не було взято до уваги судом першої інстанції. Також зазначає апелянт, що не відповідач є розпорядником бюджетних коштів, а тільки виплатив кошти відповідним адресатам, що були перераховані йому Міністерством соціальної політики згідно Паспорта бюджетної програми, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №216 від 17.03.2020 року. Зазначає апелянт і про пропуск позивачем строку звернення до суду із адміністративним позовом, що визначений ч.2 ст.122 КАС України. Також вказує скаржник, що судом допущено порушення ст.162 КАС України, позбавивши відповідача права на ознайомлення з матеріалами позову та подання відзиву на нього, оскільки ні позову, ні судових процесуальних документів по даній справі не отримав.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 15.06.2021 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідач також в апеляційній скарзі вказав про зміну назви відповідача, що відповідно до рішення 5 сесії Мукачівської міської ради 8-го скликання «Про зміну назви управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради та затвердження Положення про управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради" №209 від 02.03.2021р., Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради (код ЄДРПОУ 03192980) змінило свою повну назву на Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради (код ЄДРПОУ 03192980). На виконання п.5 вказаного рішення Державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області проведено відповідну реєстраційну дію щодо зміни назви юридичної особи.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з врахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке надає право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, видане 19 червня 2015 року та є безтерміновим і дійсним на всій території України (а.с. 6).
26 лютого 2021 року Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради листом на звернення позивача повідомило про те, що у 2020 році виплачено разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій в сумі 1390,00 грн. згідно Постанови КМУ від 19 лютого 2020 року №112, а тому відсутні підстави для здійснення перерахунку за 2020 рік щодо виплати вищевказаної грошової допомоги (а.с. 11, 12).
Не погодившись з таким нарахуванням, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у меншому розмірі, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком та зобов'язання відповідача перерахувати і виплатити позивачу недоплачену спірну грошову допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (п.6 ст.92 Конституції України).
Згідно із частиною другою статті 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" №3551-XII.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-XIV "Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини 5 статті 12 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону №107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 12 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №3551-XII, фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються БК України.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 12 Закону №3551-XII у редакції Закону №367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові №112 від 19 лютого 2020 року установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 1390 грн, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 12 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у травні 2020 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-XII і Постанова №112.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій внаслідок війни у 2020 році слід застосовувати не Постанову №112, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися учасникам бойових дій у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону №367-ХІV - в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у справі №440/2722/20 (Пз/9901/14/20) та постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №200/4287/20-а під час розгляду подібних правовідносин, а відповідно до ч.5 ст.242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року - 1638 гривень.
Отже, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій - п'ять мінімальних пенсій за віком у 2020 році становить 8190,00 грн. (1638,00 грн х 5). Сума недоотриманих позивачем коштів становить 6800,00 грн.. Виплата позивачу в 2020 році разової грошової допомоги у сумі 1390 грн. не відповідає статті 12 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Відносно доводів апеляційної скарги про те, що у видатковій частині Державного бюджету України на 2020 рік передбачено виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня лише у розмірах, визначних Постановою № 112, апеляційний суд зазначає наступне.
У рішенні від 27.11.2008 року у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Також Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини «Кечко проти України» (заява №63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та не виплати щорічної разової допомоги до 5 травня за 2020 рік у меншому розмірі ніж п'ять мінімальних пенсій за віком та зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу недоплачену спірну грошову допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що Управління не є розпорядником коштів, а тому не має права самостійно визначати розмір грошової допомоги, що виплачується до 5 травня, колегія суддів вважає спростованими з огляду на наступне.
З Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, який міститься на офіційному сайті https://www.treasury.gov.ua/ua під кодом Єдиного реєстру №54308 до розпорядників бюджетних коштів віднесено Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради.
Відповідно до п.2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, боржники визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.
В частині доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Так, відповідно до статті 122 частин 1, 2 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Апеляційний суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Частиною 4 ст.17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Отже, 30.09.2020 року - встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована, а тому перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30.09.2020 року.
Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до місцевого адміністративного суду у вказаній справі засобами поштового зв'язку 26 березня 2021 року, що підтверджується датою поштового штемпеля, а також штриховим ідентифікатором, а отже строк звернення до суду, визначений ч.2 ст. 122 КАС України ним не пропущений, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.
Не заслуговують уваги і доводи апеляційної скарги про не направлення відповідачу матеріалів позовної заяви та процесуальних документів суду, оскільки згідно супровідного листа (а.с. 21) Управлінню праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради Закарпатським окружним адміністративним судом було надіслано копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі №260/1134/21 та позовну заяву з додатками на 15 арк.. В матеріалах справи міститься звіт про надіслання відповідачу означених вище документів на електронну пошту Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради (а.с. 23 на звороті).
Враховуючи вище викладене, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та є безпідставними.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради Закарпатської області - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року в адміністративній справі №260/1134/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради Закарпатської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль