10 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/2969/21 пров. № А/857/17172/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Хабазня Ю.Є.,
за участю представника позивача Завада Т.Р.,
за участю представника відповідача Горбань О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року, прийняте суддею Братичак У.В. у місті Львові об 11 годині 49 хвилині, повний текст складено 23.07.2021 року у справі за позовом громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
громадянина Нігерії ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про:
- визнання протиправним та скасувати наказу ГУ ДМС України у Львівській області від 13.10.2020 року №173 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»;
- визнання протиправним та скасування рішення ДМС України від 20.01.2021 року за №02-21 про відхилення скарги ОСОБА_1 на рішення ГУ ДМС України у Львівській області від 01.10.2020 року №173 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»;
- зобов'язання ДМС України прийняти рішення про оформлення громадянину Нігерії ОСОБА_1 документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року позов задоволений повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 13.10.2020 року №173 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту». Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 20.01.2021 року за №02-21 про відхилення скарги громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти рішення щодо громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийняте всупереч положенням законодавства.
Маються покликання на позиції Верховного Суду.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Державна міграційна служба України подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що у рішенні Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі №815/1774/16 зазначено: «У заяві про надання статусу біженця саме заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Отже, обов'язок доказування покладається на заявника. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень». Аналогічна позиція міститься у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 року в справі №826/24554/15, від 21.01.2020 року в справі №815/3711/17.
Покликається на те, що значне зволікання у часових проміжках із зверненням за захистом повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 14.03.2018 року №820/1502/17, та у постанові від 30.01.2020 року №826/10336/18 (К/990133669/19) (справи шукачів захисту), де зазначено, що «значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.»
А наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за однією чи декількома ознаками (раса, віросповідання, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичних переконань) є основною і першочерговою конвенційною ознакою наявності у особи підстав набувати статусу біженця.
13.06.2019 Келубія Крістіан Ісіома легально перетнув кордон України по короткостроковій візі типу С-09 (діяльність у сфері культури, науки, освіти, спорту), за запрошенням футбольного клубу «Металіст» Харкова. По приїзді мав за мету участь у спортивних змаганнях за запрошенням футбольного клубу «Металіст» Харкова.
Відповідно основною метою звернення позивача до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області є бажання легалізації перебування на території України, але ця умова не відповідає критеріям поняття «біженець».
Також зазначає, що як було встановлено ДМС, ІКП щодо діяльності вказаної позивачем громади ОСОБА_2 має зовсім іншу інформацію, а саме, туди дуже важко потрапити, та щоб туди потрапити потрібно платити велику суму грошей, та весь цей процес займає дуже багато часу. Насильно нікого не примушують вступати до неї, а навпаки з обережністю приймають до її лав. Також члени громади не переслідують християн, а навпаки вирішують конфліктні ситуації, які також можуть стосуватися християн. Разом з цим, за ІКП, вказана громада не займається жертвоприношенням. Також як було встановлено ІКП, членство у вказаній громаді дає великі привілеї. Враховуючи викладене, встановлено, що шукач захисту здійснив спробу створити собі сприятливі умови для обґрунтування власних тверджень шляхом надання вигаданої інформації.
Оцінюючи обставини справи заявника у сукупності з інформацією по країні його походження, можна дійти висновку, що твердження заявника про його переслідування представниками угрупування Озор не може вважатися правдоподібними.
Конституція і закони Нігерії забороняють тортури та нелюдське поводження. У грудні 2017 року президент країни підписав закон проти катувань, який конкретно визначає і криміналізує діяння, пов'язані з тортурами.
ГУ ДМС у Львівській області, де розглядалася заява громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 було належним чином проаналізовано всі подані ним відомості про його особу та причини звернення за захистом, і на підставі частини шостої статті 8 Закону прийнято правомірне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що заява останнього є очевидно необґрунтованою.
Просить скасувати рішення суду та винести нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Представник позивача подав пояснення, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити її з підстав, що у ній наведені.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив щодо доводів апелянта та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянином Федеративної Республіки Нігерія, за національністю нігерієць, за віросповіданням християнин, неодружений, рідна мова - ігала, вільно володіє англійською мовою.
23.09.2020 року позивач звернувся до Державної міграційної служби України із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В анкеті зазначив, що йому небезпечно перебувати в місці проживання Нігерії, оскільки його переслідують представники ОСОБА_3 , так як вважають, що він має бути їхнім наступним лідером, що суперечить його релігійним переконанням. Зазначив, що не може повернутись в країну громадянської належності, так як це загрожує йому смертю і від переслідувань християн терористичним угрупуванням, таке як Боко Харам
Наказом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 13.10.2020 року №173 відповідач відмовив позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Причиною відмови відповідач визначає очевидну необґрунтованість заяви позивача, а також через відсутність у заяві позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
22.10.2020 року відповідач направив позивачу повідомлення № 29 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись із отриманим повідомленням позивач 27.10.2020 року подав скаргу до Державної міграційної служби України на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій просив визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в оформленні документів та прийняти рішення про оформлення громадянину Нігерії ОСОБА_1 документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і продовжити строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
20.01.2021 року Державною міграційною службою України прийнято рішення №02-21 про відхилення скарги громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ст.14 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 і Протоколом від 1967 поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (в редакції, чинній на момент спірних відносин), а також нормами міжнародного права.
Зокрема, нормами вказаного Закону встановлено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (п.1 ч.1 ст.1); особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п.13 ч.1 ст.1); не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього ж Закону, відсутні (абз.4 ч.1 ст.6); за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.5 ст.10).
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884 (далі - Правила № 649).
Згідно Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців особа (далі - Керівництво), яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до п.195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.
Частиною 2 статті 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
Ситуація в країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 16.03.2012 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до ч.3 ст.78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
Як встановлено судом, позивач є громадянином Федеративної Республіки Нігерія, за національністю нігерієць, за віросповіданням християнин, неодружений, рідна мова - ігала, вільно володіє англійською мовою, в країні походження позивача залишилися його рідні. З країни походження позивач виїхав в 2019 році до України. Зазначає, що не може повернутися в Нігерію, оскільки побоюється піддатися смертельній небезпеці, так як не є прихильником релігійної групи «Озор». Вказує на те, що він та його рідні прийняли християнство та не мають бажання переходити на сторону «Озор». Позивач стверджує, що його життя було під загрозою, у зв'язку з чим він змушений був переїжджати з одного будинку в інший, продовжував жити в страху за своє життя через віру, а тому єдиним способом залишитись християнином було покинути свою країну.
Викладене свідчить про те, що у випадку, який розглядається, стосовно позивача відповідач не встановив об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного рішення та, відповідно, про його протиправність.
Разом з тим, як вірно зазначено судом, спірне рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питань про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, було прийняте відповідачем ще на стадії попереднього розгляду заяви позивача, яка передбачена статтею 8 Закону.
Сама ж процедура розгляду таких заяв за Законом складається з наступних стадій:
- попереднього розгляду заяв (стаття 8 Закону);
- розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 9 Закону);
- прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 10).
На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення або рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ці рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Разом з тим, відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є очевидно необґрунтованою, тобто в якій взагалі відсутні посилання на існування у заявника побоювань стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, і які можуть бути оцінені як підстави для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також у випадку, коли заявник видає себе за іншу особу, або повторно звертається із аналогічною заявою вже після того, як йому вже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Водночас слід враховувати, що оцінка обґрунтованості та реальності наведених заявником побоювань стати жертвою переслідувань в країні своєї громадянської належності, повинна здійснюватися міграційними органами вже на стадії після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Такий висновок ґрунтується на основі аналізу положень частини другої статті 9 Закону і пункту 5.1 Розділу V Правил № 649.
Крім того, відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є явно необґрунтованою.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 420/3258/19, від 20 січня 2020 року у справі № 815/4355/17, від 24 квітня 2020 року у справі № 820/6354/16.
Як вірно зазначено судом, відповідно до положень пункту 5.1 Правил № 649 після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу):
- проводить співбесіди із заявником або його законним представником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви;
- у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів в установленому порядку звертається із відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжності фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника, та встановлена загальна правдоподібність заяви.
Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про:
- всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування;
- відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди;
- особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
Отже, оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу ДМС вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В той же час, у висновках ДМС за результатами розгляду заяви позивача, на підставі якої приймалось спірне рішення, робиться аналіз обґрунтованості тих побоювань, про які вказав позивач.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду про те, що заява позивача не є очевидно необґрунтованою, не носить характер зловживання, оскільки позивач вперше звернувся із такою заявою, а прийняттям рішення, в якому зазначено про відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідач фактично вирішив заяву по суті без оформлення документів для вирішення цього питання.
Відтак, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято відповідачем в порушення ст. 8-10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановленої процедури, так як УДМС України у Львівській області, фактично здійснило передчасний розгляд заяви по суті на стадії її попереднього розгляду та передчасно прийняло рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі №120/192/20-а.
В ході розгляду даної справи суд звертає увагу і на те, що відповідачем зовсім не досліджувалось питання переслідування християн у Нігерії та зокрема і позивача терористичним угрупуванням, таке як Боко Харам, яке виходячи з даних Щорічного звіту Комісії США з питань міжнародної релігійної свободи (USCIRF) за 2020 рік, вчиняє навмисні насильства проти беззбройних та незахищених християнських громад. Десятки тисяч невинних жителів загинули, тисячі церков були спалені. Цілі громади, сіл та міст були спустошені. Мільйони людей були викрадені або переміщені з домів після переслідування (а.с.115-116).
Також, відповідачем досліджено загальну інформацію про духовно-релігійну та соціальну групу Озо, однак жодним чином не перевірено доводи позивача про його переслідування та насильне втягування в дану групу, що відповідно на цій стадії зробити є неможливим.
З приводу доводів сторони відповідача щодо тривалого не звернення з досліджуваними вимогами то подібне твердження є оціночним та має враховуватись на підставі різних обставин, які доцільно з'ясовувати не на стадії попереднього розгляду заяви позивача про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Причому, з процитованих судових рішень Верховного Суду стороною відповідача, значною тривалістю визнавались проміжки часу між виїздом та часом звернення біля 3 років та 2,5 років, коли позивач звернувся лише зі збігом одного року з дня прибуття його до України (постанова від 14.03.2018 року справа №820/1502/17 та від 30.01.2020 року справа №826/10336/18).
Не є в повній мірі обґрунтованими доводи відповідача з питання, що сам факт прибуття позивача до України 13.06.2019 року на підставі компетентного дозволу (візи) та національного паспорта серії НОМЕР_1 авіасполученням та відсутності фактів відмови у захисті з боку країни громадянської належності, не є прямим свідченням того, що позивач не є жертвою переслідувань на релігійному підґрунті і що його побоювання щодо цього не є мотивовані.
Натомість саме наявність обґрунтованих побоювань є визначальною підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а не спосіб покинути країну належності чи захист з її боку.
Оцінюючи фактичні обставини справи, які були встановлені на підставі системного аналізу нормативно-правових документів, прийняте відповідачем, на стадії попереднього розгляду заяви позивача, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, необхідно скасувати як таке, що прийняте всупереч положенням законодавства, які регламентують порядок і підстави прийняття таких рішень.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову та необхідність застосування такого способу захисту права позивача з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, як зобов'язання відповідача прийняти стосовно позивача рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За наведених обставин суд дійшов вірного висновку, що заявлений позов підлягає до задоволення шляхом визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 13.10.2020 року №173 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», рішення Державної міграційної служби України від 20.01.2021 року за №02-21 про відхилення скарги громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти рішення щодо громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги в цілому не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни є відсутніми.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року у справі №380/2969/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 16.11.2021 року.