Постанова
Іменем України
10 листопада 2021 року
м. Харків
справа № 638/3904/20
провадження № 22-ц/818/5243/21
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря - Гармаш К.В.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представник позивачів: ОСОБА_3
відповідач: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, з апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 , в інтересах позивачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 червня 2021 року, постановлене у складі судді Шишкіна О.В., в залі суду в місті Харків, -
У березні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилались на те, що їх батько ОСОБА_5 , отримав право на зайняття житлового приміщення на підставі ордеру на житлове приміщення № 129 серії И (обмін) від 10 жовтня 1994 року. Право на зайняття житлового приміщення було надано йому з родиною з 4 осіб. Надана ізольована квартира, що складається з двох кімнат, площею 29кв.м за адресою АДРЕСА_1 . Як зазначено в заяві по обміну житлового приміщення, що було складене ОСОБА_5 на обмін надавалась однокімнатна ізольована квартира, де разом з ним проживали: ОСОБА_2 (Позивач), 1984 року народження - син; ОСОБА_6 (Позивач), 1990 року народження - донька. Ордер просив видати на своє ім'я, а в склад родини включити ОСОБА_4 - дружину, ОСОБА_2 - сина, ОСОБА_6 - доньку. Всі члени родини ОСОБА_5 були зареєстровані та проживали в квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Як вбачається з довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, ОСОБА_4 зареєстрована як ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Через деякий час ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розлучились та відповідачка переїхала в інше житлове приміщення. В квартирі за відповідачем залишили одну вільну кімнату, на випадок, якщо відповідач виявить бажання використовувати житлове приміщення, в якому вона зареєстрована. Жодного разу в будинку не змінювались запори, ОСОБА_5 та його дітьми не створювалось жодних перешкод у здійсненні відповідачкою права користування житлом. Відповідач забрала всі свої речі та не поверталась у квартиру за адресою АДРЕСА_1 вже більш ніж 10 років. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. 17 травня 2019 року Позивач ОСОБА_7 зареєструвала у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 свою доньку, ОСОБА_8 . У зв'язку з тим, що одна з двох кімнат квартири за адресою АДРЕСА_1 не займається позивачами, вони не можуть вільно користуватись квартирою, виконувати ремонтні роботи в необхідному для підтримання житлового стану квартири, обсязі. Позивач ОСОБА_2 сплачує комунальні платежі, нараховані за адресою АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_7 займається приведенням до ладу квартири за адресою АДРЕСА_1 , користується кімнатою, яка використовувалась ОСОБА_5 для зберігання речей. Відповідач за останній рік жодного разу не з'являлась в квартирі, не виявила бажання проживати в ній, здійснювати свої права та виконувати обов'язки, пов'язані із правом користування житловим приміщенням. На даний момент квартира потребує капітального ремонту, здійснення переобладнання для проживання там дитини та зміни основного наймача, що можливо лише за згоди всіх осіб, які зареєстровані в приміщені. Відповідач відсутня в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 вже більше 10 років, не висловлювала бажання користуватись цим приміщенням, не сплачувала комунальні послуги та не підтримувала приміщення в приданому для проживання стані.
З урахуванням викладеного просять суд визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в особі їх представника ОСОБА_3 , просять рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.
Вказує, що доводи відповідача не підтверджуються належними та допустимими доказами, оскільки з фотографії замку, долученої до відзиву на позовну заяву, не вбачається де саме він розташований, відповідачем не доведено, що позивачами вчинялись їй перешкоди в користуванні квартирою. Щодо заяви, то сама по собі заява подана відповідачем до ХРУП №3 ГУНП в Харківській області не може бути доказом певного факту, оскільки заява є лише підставою для проведення компетентним органом перевірки факту. При цьому до відзиву не долучено документу, складеного за результатами розгляду заяви, у Позивачів не відбирали пояснень. Інших доказів свого проживання в квартирі за адресою АДРЕСА_1 Відповідач не надала. Так само Відповідач не надала підтверджень тому, що не використовує квартиру через суперечки з Позивачами. Сторони тривалий час не спілкувались, оскільки відповідач не з'являлась в квартирі, а ними був втрачений номер телефону відповідача. Таким чином обов'язок доведення наявності поважних причин для не проживання за адресою реєстрації покладений на відповідача. Доказів існування таких поважних причин відповідачем не надано. Вказують, що позивач ОСОБА_1 є користувачем квартири за адресою АДРЕСА_1 разом з двома малолітніми дітьми. На відміну від відповідача, яка була дружиною основного наймача квартири протягом одного року двадцять шість років тому та після розлучення не проживала в цій квартирі, Вони є дітьми основного наймача, ОСОБА_5 , проживали в квартирі разом з батьком та продовжують використовувати її після його смерті. Зазначає, що переривання строку можливо лише до його спливу. Повернення відповідача до квартири за адресою АДРЕСА_1 через 26 років відсутності без поважних причин не перериває строк тимчасової відсутності.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги грунтуються на припущеннях та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що посилання в позовній заяві на те, що відповідач відсутній у спірній квартирі понад встановлені строки без поважних причин, а тому є такою особою, що втратила право користування жилим приміщенням, є безпідставними та не відповідають дійсності.
Крім того, задоволення вказаних вимог призведе до порушення права відповідача на житло, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_5 отримав право на зайняття житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 , на підставі ордеру на житлове приміщення № 129 серії И (обмін) від 10 жовтня 1994 року.
ОСОБА_6 та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого відділом РАЦС Роменським міськвиконкомом Сумської області 12 квітня 1984 року та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого міським відділом реєстрації актів цивільного стану №3 Харківського обласного управління юстиції 07 грудня 2005 року.
Як вбачається із копія заяви по обміну житлового приміщення, що була складена ОСОБА_5 , на обмін надавалась однокімнатна ізольована квартира, де разом з ним проживали: ОСОБА_2 , 1984 року народження - син; ОСОБА_6 , 1990 року народження - донька. Ордер просив видати на своє ім'я, а в склад родини включити ОСОБА_4 - дружину, ОСОБА_2 - сина, ОСОБА_6 - доньку.
З копії довідки, виданої у 2005 році начальником Житлово-експлуатаційної дільниці №22 Волковим І.В. на ім'я ОСОБА_5 , 1961 року народження, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_3 разом з ним мешкають: дружина - ОСОБА_4 , 1968 р.н., син - ОСОБА_2 , 1984 р.н., донька - ОСОБА_6 , 1990 р.н.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 , виданого повторно Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управляння юстиції у Харківській області 25 вересня 2019 року.
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_4 , виданого Відділом держаної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову 17 вересня 2015 року, ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_9 ».
З копії довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 26 вересня 2019 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , 1984 р.н., ОСОБА_1 , 1990 р.н., ОСОБА_4 , 1968 р.н., ОСОБА_8 , 2019 р.н.
Вищевказана квартира не приватизована.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У контексті рішення Європейського суду з прав людини у справі «KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE» викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.
Європейський суд з прав людини, констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займаного або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем». «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…». «Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § § 40, 41, 42,43 ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
В оцінці законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Таким чином, під час вирішення питання про втрату членом сім'ї наймача права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.
У позовній заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказують, що відповідач після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 забрала всі свої речі та не поверталась у спірну квартиру вже більш ніж 10 років. За останній рік відповідач жодного разу не з'являлась в квартирі, не виявила бажання проживати в ній, здійснювати свої права та виконувати обов'язки, пов'язані із правом користування житловим приміщенням. При цьому, перешкоди у користування квартирою їй не чинились.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано фотокартки, на яких зокрема зображено загальний вигляд будинку та частину кімнати, копії квитанцій про оплату комунальних послуг за даною адресою, здійснений ОСОБА_5 .
Разом з тим, вказані докази не є достатніми в розумінні положень ст.ст.77, 80 ЦПК України, оскільки з них неможливо беззаперечно встановити факт відсутності відповідача у спірній квартири понад шість місяців без поважних причин.
ОСОБА_4 вказує, що після смерті ОСОБА_5 між нею та позивачами почалися конфлікти з приводу використання квартири, приведення її до умов, достатніх для проживання, зміни позивачами замків у вхідних дверях квартири, внаслідок чого відповідач зазначила, що завжди користувалася даною квартирою і добровільно ніколи її не залишала, що виключає можливість визнання її такою, що втратили право користування житловим приміщенням.
На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_4 було надано суду фотографію вхідних дверей квартири у АДРЕСА_1 , на якій зображено навісний замок на вхідних дверях, до якого як зазначає відповідачка їй ключа надано не було, а також копією заяви ОСОБА_4 від 15 травня 2021 року на ім'я начальника ХРУП №3 ГУНП в Харківській області, з якої вбачається, що вона звернулась до правоохоронних органів за фактом виявлення нового замка на вхідних дверях, внаслідок чого вона не змогла потрапити до даної квартири.
Колегія суддів вважає, що позивачі не довели належними та допустимими доказами факт не проживання відповідачки у вказаній квартирі саме без поважних причин.
У судовому засіданні відповідач пояснила, що не мешкала у спірній квартирі через те, що вона не придатна до проживання, в ній відсутнє опалення та газопостачання.
Позивач ОСОБА_10 ці обставини не заперечувала, пояснила, що також не проживала в спірній квартирі, а після смерті батька навісила замок на вхідні двері спірної квартири, що б запобігти крадіжкам.
Наведені ОСОБА_4 причини не проживання у квартирі АДРЕСА_2 , колегія суддів вважає поважними.
Позивачами не доведено, що відповідач має інше постійне місце реєстрації та проживання, окрім спірного, тому колегія суддів приходить до висновку, що визнання відповідачку такою, що втратила право користування спірним житлом покладе на останню надмірний тягар, тому з урахуванням конкретних обставин справи, та підстав, якими обґрунтовано позовні вимоги, вимоги не можуть бути задоволені.
Встановлені фактичні обставин справи та матеріали справи не дають підстав для висновку, що позивач надав переконливі, взаємоузгоджені і неспростовні докази на підтвердження доводів, викладених у позовній заяві.
Посилання позивачів, що відповідачка фактично проживає зі своїм теперішнім чоловіком за іншою адресою висновків суду не спростовують.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, яке ухвалено з дотримання вимог закону.
Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах позивачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 12 листопада 2021 року.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
О.В. Маміна