Постанова
Іменем України
10 листопада 2021 року
м. Харків
справа №641/4952/20
провадження №22-ц/818/5718/21
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря - Гармаш К.В.
учасники справи:
позивач : Харківський національний університет внутрішніх справ,
представник позивача: Романишина Леся Степанівна,
відповідач: ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ,
третя особа: Служба у справах дітей по Слобідському району м. Харкова
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей по Слобідському району м. Харкова про позбавлення права користування службовим житловим приміщенням, з апеляційною скаргою Харківського національного університету внутрішніх справ, в особі представника Романишиної Лесі Степанівни, на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 липня 2021 року, постановлене у складі судді Колодяжної І.М., в залі суду в місті Харків,
У червні 2020 року Харківський національний університет внутрішніх справ звернувся до суду з позовом з урахуванням уточнень просив позбавити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , законим представником якої є ОСОБА_1 права користування службовим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що ХНУВС є власником службового житла за адресою: АДРЕСА_1 . Протоколом засідання житлової комісії ХНУВС від 14.01.2015 року №22 начальнику кафедри тактико - спеціальної підготовки факультету з підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та кримінальної міліції у справах дітей університету відповідачу ОСОБА_1 надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , з числа службових квартир, де ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_2 зареєстровані. Наказом ХНУВС від 15.08.2019 року №271/ос ОСОБА_1 звільнено з роботи за угодою сторін. Після звільнення ОСОБА_1 та його донька зі спірної квартири не виселилися, та квартиру університету не повернули. Протоколом засідання житлової комісії ХНУВС від 05.03.2020 року 35, у зв'язку з виниклою необхідністю надання вказаної квартири діючому співробітнику, прийнято рішення запропонувати ОСОБА_1 виселитися у добровільному порядку та повернути службову квартиру університету. На адресу відповідача був направлений лист з проханням про звільнення службового приміщення, який 24.04.2020 року відповідачем ОСОБА_1 отриманий, але до теперішнього часу у добровільному порядку відповідач не виселився і службову квартиру не повернув.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ХНУВС просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Вказує, що відповідач не є ні поліцейським, ні військовослужбовцем, отже ЗУ «Про Національну поліцію» та ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не можуть бути застосовані до даної ситуації та до даного відповідача. Зазначає, що суд першої інстанції у своєму рішенні не надав жодної оцінки наявному майну, що зазначено у декларації подружжя, а саме ОСОБА_3 (дачному) будинку площею 145 м2, що знаходиться у власності ОСОБА_1 та квартири площею 69,60 м2, що знаходиться у спільній власності ОСОБА_1 та його дружини. Зазначає, що виселення особи зі службового житла після припинення трудових відносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наголошує, що відповідачі мають інше місце проживання, службова квартира не є їх єдиним житлом, тому позбавлення права користування нею не покладає на них надмірний тягар та не призведе до порушення права на житло. Зазначає, що службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов'язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники. Відтак, виселення Відповідачів зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 передана в оперативне управління Харківського університету внутрішніх справ (витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.11.2018 року).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Комінтернівської районної в м. Харкові ради від 16.10.2007 року за №264-5 до числа службових приміщень Національного університету МВС включена квартира АДРЕСА_2 .
Згідно витягу із протоколу №22 засідання житлової комісії Харківського національного університету внутрішніх справ від 14.01.2015 року ухвалено надати начальнику кафедри тактико - спеціальної підготовки факультету з підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та кримінальної поліції у справах дітей Харківського національного університету внутрішніх справ ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 .
06 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних Сил, вислуга років складає 28 років 10 місяців 26 дні.
25.02.2015 року Виконавчим комітетом Харківської ради народних депутатів міської ради ОСОБА_1 видано ордер на жиле приміщення №099926 на квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 03.06.2020 року у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно наказу №271о/с від 15.08.2019 року ОСОБА_1 звільнено з Харківського національного університету внутрішніх справ за згодою сторін.
Як вбачається з довідки від 14.09.2020 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу у Харківський національний університет внутрішніх справі 10 січня 2013 року, період роботи в університеті складає 06 років 7 місяців 6 днів.
Згідно витягу із протоколу №35 засідання житлової комісії Харківського національного університету внутрішніх справ від 05.03.2020 року запропоновано ОСОБА_1 виселитися у добровільному порядку та повернути службову квартиру АДРЕСА_2 університету.
16.04.2020 року на адресу ОСОБА_1 надіслано повідомлення про звільнення службового житлового приміщення та повідомлено , що в разі потреби за відповідним зверненням йому може бути надано інше житлове приміщення в сімейному гуртожитку ХНУВС.
Відповідно до інформації про особистість наданої Слобідським ВП ГУ НП в Харківській області за час мешкання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 скарг зі сторони сусідів та мешканців будинку на ОСОБА_1 та його родину не надходило.
Згідно акту обстеження умов проживання проведеним органом опіки та піклування за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_2 , 2016 р.н., проживають без реєстрації дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_4 2008 р.н. Санітарно - гігієнічні норми у квартирі задовільні. Для дітей створені належні умови для розвитку, проживання та виховання.
Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК Української РСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень (стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»).
Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Приписами частини четвертої статті 19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо визнання дитини такою, що втратила право користування жилим приміщенням, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Згідно висновку Служби у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення права користування малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , квартирою АДРЕСА_2 .
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Відповідно до п.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" від 02.03.2011 року, в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку створено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно зайнято або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем, про що зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Прокопович проти Росії" від 18.11.2004 року, "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13.05.2008 року зазначено, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
За змістом статті 118 Житлового кодексу Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради.
Відповідно до положень статті 96 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейські забезпечуються житлом на підставах і в порядку, визначених житловим законодавством. Поліцейським, які згідно із законом визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов, житлова площа надається в першочерговому порядку. Поліцейським та членам їхніх сімей можуть надаватися житлові приміщення в гуртожитках та службові житлові приміщення в порядку і на умовах, визначених житловим законодавством. Поліцейські, які перебувають на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, під час звільнення зі служби в поліції за станом здоров'я, за віком, у зв'язку із скороченням штату залишаються на цьому обліку до одержання житла з державного житлового фонду до настання визначених законом підстав для зняття із зазначеного обліку.
Згідно з пунктом 68 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення», службове жиле приміщення може бути надано поліцейським, державним службовцям та працівникам Національної поліції.
Заявляючи позовні вимоги ХНУВС посилаючись, крім іншого на ст. 124 ЖК УРСР просили позбавити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 права користування службовим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, статтею 124 ЖК УРСР передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Отже, судом першої інстанції вірно враховано, що позивач обрав неефективний спосіб судового захисту.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, як позбавлення права користування службовим житловим приміщенням, не можна вважати належним способом захисту у розумінні ст.16 ЦК України.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування або поновленого права. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки таке рішення не поновить можливе порушене право позивача.
Між тим, відмова у задоволенні вказаних вимог не позбавляє позивача права пред'явити до суду позов про захист свого порушеного права в інший спосіб.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Апеляційним судом встановлено, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367-368, 374-375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ, в особі представника Романишиної Лесі Степанівни - залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
О.В. Маміна
Повний текст постанови виготовлений 12 листопада 2021 року