печерський районний суд міста києва
Справа № 757/27648/17-ц
06 березня 2019 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Новака Р.В.,
при секретарі судових засідань - Сердюк К.О.,
позивач ОСОБА_1
відповідачі Державне агентство лісових ресурсів України, державне підприємство «Олешківське лісомисливське господарство»
предмет та підстави позову - поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Олешківське лісомисливське господарство» про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-
позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить визнати незаконним його звільнення, зобов'язати Державне агентство лісових ресурсів України поновити позивача на роботі, стягнути з Державного агентства лісових ресурсів України заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 10000,00 грн. 10.04.2018 на адресу суду надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить визнати незаконним його звільнення; зобов'язати Державне агентство лісових ресурсів України поновити позивача на роботі; стягнути з державного підприємства «Олешківське лісомисливське господарство» на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 87746,40 грн. та з Державного агентства лісових ресурсів України моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідності до контракту від 15.02.2016 позивач був прийнятий на посаду директора державного підприємства «Цюрупинське лісомисливське господарство» на термін із 17.02.2016 року до 16.02.2018.
Наказом т.в.о. голови Державного агентства лісових ресурсів України Юшкевич Х.В. №112-к від 14.04.2017, трудовий договір з позивачем був припинений, в зв'язку з чим позивач був звільнений із займаної посади на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки станом на 14.04.2017 перебував у відпустці, а ст. 40 КЗпП України прямо заборонено звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період перебування працівника у відпустці.
Позивач у судове засідання не з'явився. Подав заяву про розгляд справи у його відсутність.
Представник відповідача Державного агентства лісових ресурсів України у судове засідання не з'явився. В матеріалах справи містяться заперечення на позовну заяву, в яких просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Вказує на те, що оскаржуваний наказ Держлісагентства від 14.04.2017 року №112-к «Про припинення трудового договору та звільнення з посади державного підприємства «Цюрупинське лісомисливське господарство» ОСОБА_1 » є законним та обґрунтованим, винесений на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Представник відповідача державного підприємства «Олешківське лісомисливське господарство» у судове засідання не з'явився. До суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутність. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва 23.05.2017 відкрито провадження у справі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.05.2017 в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову було відмовлено.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.03.2018 на виконання положень п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набула чинності 15.12.2017, у вказаній справі проведено підготовче засідання. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Інші процесуальні дії не вчинялись, оскільки відповідні клопотання заявлені не були.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зі змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись у суд з даним позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що був звільнений без законної на те підстави, оскільки жодних заходів процесуального стягнення до нього не застосовувалось, а в період свого звільнення він знаходився у відпустці.
Судом встановлено, що згідно контракту від 15.02.2016, ОСОБА_1 був прийнятий на посаду директора державного підприємства «Цюрупинське лісомисливське господарство» на термін із 17.02.2016 до 16.02.2018.
Наказом т.в.о. голови Державного агентства лісових ресурсів України Юшкевич Х.В. №112-к від 14.04.2017, трудовий договір з позивачем був припинений та ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.
У ст. 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Позивач вважає, що його звільнення з займаної посади відбулося з порушенням трудового законодавства, а саме відповідачем, як роботодавцем, не було враховано положення ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
У відповідності з ч. 4 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Відповідно до наказу № 44-к від 03.04.2017, ОСОБА_1 , директору ДП «Цюрупинське ЛМГ», надано відпустку без збереження заробітної плати терміном 15 календарних днів з 03.04.2017 по 17.04.2017. Відповідно до вказаного наказу, позивач мав стати до роботи 18.04.2017.
Також відповідно до вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом п'ятим цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в період з 03.04.2017 знаходився у відпустці, що підтверджується наказом №44-к від 03.04.2017, за підписом начальника управління Державного агентства лісових ресурсів України Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства, Тищенка В.
Разом з тим, наказ про звільнення позивача з роботи був виданий 14.04.2017, тобто в період тимчасової непрацездатності позивача, що суперечить вимогам закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень, тоді як згідно з п. 5 ст. 41 КЗпП України передбачено, що крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: припинення повноважень посадових осіб.
Тлумачення п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та ч. 3 ст. 99 ЦК України свідчить, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.
Норму ч. 1 ст. 41 КЗпП було доповнено п. 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13.05.2014 № 1255-VІІ. Закон набрав чинності 01.06.2014 та метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги в розмірі не менше, як шестимісячний середній заробіток (ст. 44 КЗпП).
Зокрема, ст. 41 КЗпП доповнена пунктом п'ятим, який встановлює додаткову підставу розірвання трудового договору - «припинення повноважень посадових осіб».
Викладена норма характеризується юридичною невизначеністю, внаслідок чого неможливо встановити коло таких посадових осіб, а також випадки та підстави (причини) припинення їх повноважень. Формулювання цього положення є загальним та не містить посилань як щодо змісту та обсягу поняття «посадових осіб», так і типу та організаційно- правових форм юридичних осіб, яких вони стосуються.
Частиною 3 статті 21 КЗпП України визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 26.04.2002 № 5 організаційно-розпорядчими обов'язками є обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів ( начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт ( майстри, виконроби, бригадири тощо).
Перелік посадових осіб, з якими може бути припинений трудовий договір на підставі п.5 ч. 41 КЗпП України та обмеження щодо застосування звільнення працівника на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України в залежності від виду трудового договору (строковий чи безстроковий), законодавством не передбачена.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи відбулось в порушення положення ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Проте, слід зазначити, що позовні вимоги про поновлення позивача на роботі задоволенню не підлягають, оскільки станом на день винесення судом рішення по даній справі, термін дії контракту, укладеного між ОСОБА_1 та Держлісагентством, закінчився 16.02.2018.
Щодо вимог про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 8 розділу 4 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 14.04.2017 по 16.02.2018 розмірі 87746,40 грн., зазначає наступне.
Як вбачається з наказу №112-к, позивача було звільнено із займаної посади 14.04.2017, в зв'язку з чим розмір середньомісячної заробітної плати повинен розраховуватись з 15.04.2017, а не з 14.04.2017, як зазначено позивачем у позовній заяві.
Згідно розрахунків заробітної плати з квітня 2017 року по лютий 2018 року, середньоденний заробіток складає 327,19 грн. Період затримки до моменту звернення до суду складає 210 днів.
210 х 327,19 = 68709,90 грн., сума середнього заробітку за період затримки з 15.04.2017 року по 16.02.2018.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що в цій частині позов підлягає задоволенню та стягненню на користь позивача кошти в розмірі 68709,90 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд приходить до наступних висновків.
Виходячи зі змісту ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Згідно роз'яснень п.п. 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробних стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Виходячи з положень Закону, доводи позивача в частині стягнення з відповідачів моральної шкоди є обґрунтованими, а тому, враховуючи обсяг завданих позивачу моральних страждань, які є наслідком, перш за все, незаконного звільнення, а також прикладення додаткових зусиль для організації свого життя, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн.
Також, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн., які підтверджені документально, а саме квитанцією від 29.03.2018 за № 14.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів пропорційно на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 704,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, ст.ст. 3, 8, 21, 43, 55, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 47, 94, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 10, 13, 81, 258, 263, 265, 273, 280-282, 352-354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Олешківське лісомисливське господарство» про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного агентства лісових ресурсів України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 68709 (шістдесят вісім тисяч сімсот дев'ять тисяч) грн. 90 коп.
Стягнути з Державного агентства лісових ресурсів України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути солідарно з Державного агентства лісових ресурсів України та державного підприємства «Олешківське лісомисливське господарство» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.
В задоволенні інших вимог позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Апеляційного суду м. Києва або через Печерський районний суд м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий 01.07.2014 Суворовським РВ у м. Херсоні УДМС України в Херсонській області.
відповідач: Державне агентство лісових ресурсів: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9-а, код ЄДРПОУ 37507901.
відповідач: державне підприємство «Олешківське лісомисливське господарство»: 75100, Херсонська обл., м. Олешки, вул. Софіївська, 80, код ЄДРПОУ 00993194.
Суддя Р.В. Новак