Справа 363/4578/20 Головуючий у І-й інстанції - Рудюк О.Д.
апеляційне провадження № 22-ц/824/13391/2021 Доповідач Заришняк Г.М
04 листопада 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М.
при секретарі - Діденко А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 червня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся всуд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову вказував, що він є наймачем житлового приміщення, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 . З 2006 року позивач проживав в даній квартирі. На де - який час він знімався з реєстрації місця проживання, потім знову зареєструвався в спірній квартирі, але весь час з моменту отримання ордеру на вселення в житло фактично проживав в ньому.
Зазначав, що в даній квартирі зареєстровані відповідачі та третя особа по справі. ОСОБА_2 є колишня дружина позивача, а ОСОБА_2 - син колишньої дружини від першого шлюбу, третя особа - дочка позивача. За місцем своєї реєстрації відповідачі не проживають з 2013 року,доказом чого є акт про факт не проживання відповідачів. Таким чином,відповідачі не проживають майже сім років та не з'являються в спірне житло і не виявляють бажання щодо поселення у нього. На сьогоднішній день наявність реєстрації відповідачів у спірній квартирі позбавляє позивача, як наймача житла, можливості здійснювати право користування ним,та позивач вимушений здійснювати оплату комунальних послуг з розрахунку на всіх зареєстрованих у житловому приміщенні осіб.
Посилаючись на викладене, позивач просивсуд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 червня 2021 року позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтримав подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Інші учасники процесу до суду не з'явились, про день та час розгляду повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили, правом подачі відзиву не скористались.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що на час звернення до суду з даним позовом він є наймачем житлового приміщення за вище вказаною адресою.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що відповідно до ордеру на службове приміщення № 69 від 23.02.2006 року, виданого Виконавчим комітетом Синяківською сільською радою, встановлено, що позивачу ОСОБА_1 , з сім'єю яка складається з 4 осіб (склад сім'ї: ОСОБА_2 - дружина; ОСОБА_3 - син, ОСОБА_4 - дочка) видано ордер на право зайняття службового житлового приміщення, яке складається з однокімнатної квартири, загальною площею 36,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою видачі ордеру є рішення виконкому Синяківської сільської ради № 9 від 23.02.2006 року.
Згідно акту про непроживання від 19.08.2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають у спірній квартирі з 2013 року і станом на дату складання акту Вказаний акт складено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , підписи яких підтверджено т.в.о. Сіняківського с/голови ОСОБА_7 (а.с.7).
Як вбачається з копії паспорта на ім'я ОСОБА_1 , а саме сторінок 14 та 15, позивач з 20.10.12 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , а з 02.09.2020 р. зареєстрований за адресою спірної квартири: АДРЕСА_1 (а.с.6)
З відповіді Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Київської області від 17.03.2021 року вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 ЦК України).
Відповідно до ст. 9 ЖК УРСР житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
За правилом ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Аналіз норм статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частина третя статті77 ЦПК України).
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття81 ЦПК України).
За правилом ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача.
Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 21 липня 2021 року).
З позовної заяви слідує, що позивач звернувся з позовом з захистом свої прав на підставі ст.ст. 71,72 ЖК України.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц, провадження № 61-46621св18.
З матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 з 20.10.12 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , а з 02.09.2020 р. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира є службовою. З позовом про визнання відповідачів втратившими право користування спірним житлом він звернувся 01 грудня 2021 року, тобто менше, ніж через шість через шість місяців після своєї реєстрації у спірній квартирі, тому доводи позивача про не проживання відповідачів в зазначеній квартирі з 2013 року грунтуюттся на припущеннях і є непереконливі.
Надані позивачем докази не підтверджують достовірно відсутність відповідачів у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців.
Посилання позивача на те, що він з2006 року позивач проживав у спірній квартирі, лише наде який час знімався з реєстрації місця проживання, потім знову зареєструвався в квартирі за вище вказаною адресою, але весь час з моменту отримання ордеру на вселення в житло, фактично проживав в ньому, не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені належними доказами й спростовуються копією паспорта на ім'я позивача.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц, провадження № 61-46621св18.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову на вказане уваги не звернув та й прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не надано належних доказів, що на час звернення до суду з даним позовом він є наймачем спірної квартири, в зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням з інших підстав, приведених в даній постанові.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 червня 2021 року - скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити з інших підстав.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня виготовлення повної постанови.
Повний текст постанови виготовлений 10 листопада 2021 року.
Головуючий
Судді: