01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
09.06.2010 № 36/461
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: Вікторова В.О. - представник за довіреністю,
від відповідача : представник не з'явився,
від третя особа: представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „НК Альфа - Нафта”
на рішення Господарського суду м.Києва від 24.03.2010
у справі № 36/461 ( )
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „НК Альфа - Нафта”
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Житомир-Петрол”
про стягнення 53496794,16 грн.
В листопаді 2009 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 44 720 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 8 085 557,89 грн. простроченої заборгованості по процентах, 691 236,27 грн. пені за несвоєчасне погашення прострочених процентів та судових витрат.
В процесі розгляду даної справи у суді першої інстанції, позивач неодноразово уточнював позовні вимоги, відповідно до останніх уточнень позивач просив суд стягнути з відповідача 44 720 000,00 грн. заборгованість за кредитом, 9 747 457,87 грн. прострочену заборгованість зі сплати процентів, 1 908 870,14 грн. пеню за несвоєчасне погашення кредиту, 931 353,90 грн. пеню за несвоєчасне погашення прострочених процентів та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконані належним чином зобов'язання за укладеним Кредитним договором №309/К-05 від 21.10.2005р..
Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.03.2010р. у справі №36/461 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати, посилаючись на неповне з'ясування обставин місцевим господарським судом, що мають значення для вирішення справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на ст.614 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини. Особа є не винуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Своєї вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань апелянт не визнає і вважає, що підстав для застосування штрафних санкцій немає.
Крім того, апелянт стверджує, що судом першої інстанції було порушено норми ст.63 ГПК України, оскільки позовна заява та заява про збільшення позовних вимог була подана без доказів сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Учасники були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №07710653, №07710610, №07710629, про вручення ухвали суду про порушення провадження у справі). Однак, відповідач та третя особа, наданими їм процесуальними правами не скористалися та в судове засідання не з'явились, повноважних представників своїх не направили. Заслухавши думку представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду поданої апеляційної скарги за відсутності представника відповідача та третьої особи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З матеріалів справи вбачається, що 21.10.2005р. між позивачем, як банком, та відповідачем, як позичальником, був укладений Кредитний договір №309/К-05, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 90 000 000,00 грн., а позичальник, в свою чергу, зобов'язався в порядку, передбаченому Кредитним договором, повернути кредит через п'ятнадцять місяців, сплатити процент за користування кредитними коштами в розмірі 19% річних та інші платежі, а у випадку порушення строків повернення кредиту, та/або сплатити нарахованих процентів за користування ним та/або комісій (далі - Кредитний договір).
З пункту 4.2 Кредитного договору вбачається, що проценти за користування кредитом нараховуються за період з дня надання кредиту по день його повернення, на суму фактичної заборгованості за кредитом виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році. Нарахування та сплата процентів здійснюється у валюті кредиту.
Згідно із п. 4.3 Кредитного договору нарахування процентів банком здійснюється щомісячно в строк з 25 числа минулого місяця по 24 число поточного місяця включно та у день остаточного повернення кредиту.
Сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 25 числа по останній робочий день поточного місяця на рахунок ТОВ «Укрпромбанк»(п. 4.4 Кредитного договору).
Для надання кредиту та обліку нарахованих відсотків були відкриті відповідні рахунки.
Договором про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від 14.02.2006р. сторони змінили строк сплати позичальником нарахованих процентів - сплата здійснюється щомісячно з 28 числа по останній робочий день поточного місяця на рахунок банку.
В подальшому, договором про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від 03.05.2006р. сторони зменшили процентну ставку до 18,5% річних.
За умовами договору про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від 06.06.2006р. банк відкрив позичальнику відновлювальну мультивалютну відкличну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти у сумі 69 000 000,00 грн. з процентною ставкою 18,5% річних у гривні, 14% річних у Євро, 18,5% річних російських рублях, встановлено строк кредитної лінії з 21.10.2005р. по 15.01.2007р..
Договором про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від 06.11.2006р. банк відкрив позичальнику відновлювальну мультивалютну відкличну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти у сумі 79 000 000,00 грн. з процентною ставкою 18,5% річних у гривні, 14% річних у Євро, 18,5% річних російських рублях; встановлено строк кредитної лінії з 21.10.2005р. по 15.01.2007р..
Договором про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від 28.12.2006р. банк відкрив позичальнику відновлювальну мультивалютну відкличну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти у сумі 111 000 000,00 грн. з процентною ставкою 18,5% річних у гривні, 14% річних у Євро, 18,5% річних російських рублях; встановлено строк кредитної лінії з 21.10.2005р. по 15.01.2007р..
Договором про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від 30.05.2008р. банк відкрив позичальнику відновлювальну мультивалютну відкличну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти у сумі 72 400 000,00 грн. з процентною ставкою 18,5% річних у гривні, 14% річних в доларах США, 14% річних у Євро, 18,5% річних російських рублях; встановлено строк кредитної лінії з 21.10.2005р. по 11.03.2009р..
Договором про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від 11.06.2008р. банк відкрив позичальнику відновлювальну мультивалютну відкличну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти у сумі 44 720 000,00 грн. з процентною ставкою 18,5% річних у гривні, 14% річних у Євро, 14% річних в доларах СІЛА, 18,5% річних російських рублях; встановлено строк кредитної лінії з 21.10.2005р. по 11.03.2009р..
Договором про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від 01.09.2008р. банк відкрив позичальнику відновлювальну мультивалютну відкличну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти у сумі 44 720 000,00 грн. з процентною ставкою 22% річних у гривні, 14% річних у Євро, 14% річних в доларах США, 18,5% річних російських рублях, встановлено строк кредитної лінії з 21.10.2005р. по 11.03.2009р. Пункт 4.6. Кредитного договору сторони домовились викласти в наступній редакції: «у разі несвоєчасного повернення заборгованості по кредиту позичальник у стоки, передбачені п. 4.4 Кредитного договору, сплачує проценти з розрахунку 23% річних, що нараховуються на суму простроченої заборгованості з дати її винесення до дати її повного погашення».
Договором про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від 28.11.2008р. сторони домовились щодо строку сплати позичальником процентів, нарахованих з 28.10.2008р. по 27.11.2008р., визначивши його по 31.12.2008р..
Договором про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від 22.12.2008р. Банк відкрив Позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти у сумі 44 720 000,00 грн. з процентною ставкою 22% річних у гривні, та строком кредитної лінії з 21.10.2005р. до 01.12.2009р. включно.
Договором про внесення змін та доповнень до Кредитного договору від 25.12.2008р. строк сплати позичальником процентів, нарахованих за період з 28.10.2008р. по 27.11.2008р., здійснюється в строк по 31.03.2009р., строк сплати позичальником процентів, нарахованих за період з 28.11.2008р. по 27.12.2008р., здійснюється в строк по 23.01.2009р. на рахунок банку.
Колегією суддів встановлено та не заперечується сторонами у даній справі, що позивач виконав в повному обсязі свої зобов'язання за укладеним Кредитним договором, однак відповідач, в свою чергу, свої зобов'язання за даним Договором не виконав, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем за кредитом у розмірі 44 720 000,00 грн., а зі сплати процентів - 9 747 457,87 грн. (розрахунок заборгованості міститься в матеріалах справи (т.2 а.с.92-93)).
Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Проте, відповідач у порушення зазначених правових норм та умов Кредитного договору своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту, сплати нарахованих за останнім процентів в повному обсязі не виконав.
Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності заборгованості.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 44720000,00 грн. кредиту та 9747457,87 грн. боргу по відсотках нарахованих за користування кредитом.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредиту та за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість даних вимог, враховуючи наступне.
Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки (пені).
Згідно із ч. 3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 8.1 Кредитного договору сторони погодили, що у випадку прострочення термінів повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним позивачальник сплачує банку пеню в розмірі 0,1% невчасного сплаченого платежу за кожен день прострочення. Розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла в період прострочення.
В силу ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Отже, висновок місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 908 870,14 грн. та за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в сумі 931 353,90 грн. є обґрунтованим (розрахунок міститься в матеріалах справи (т.2 а.с.92-93)).
Щодо посилань відповідача на існування іпотечних договорів № 309/2кіп -05-2 від 24.10.2005р., № б/н від 15.02.2007р., № 309/2кіп -07-2 від 25.12.2007р., за якими ТОВ «Житомир-Петроль» виступило майновим поручителем ТОВ «НК Альфа - Нафта» по Кредитному договору, колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.
Відповідно до п. 4.3 Іпотечних договорів звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса.
Заставодержатель, відповідно до ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України, набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
З наведеного вбачається, що кредитор має право, а не обов'язок звернути стягнення на предмет застави, а тому не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення з боржника заборгованості у зв'язку з невиконанням ним основного зобов'язання, забезпеченого заставою (в даному випадку іпотечними договорами).
Стосовно посилань апелянта про те, що судом першої інстанції було порушено норми ст.63 ГПК України, оскільки позовна заява та заява про збільшення позовних вимог була подана без доказів сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із п.4 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву та додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі.
Відповідно до п.3.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду № 02-5/289 від18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", якщо передбачені у пунктах 2, 3, 4, 5, 6 і 10 частини першої статті 63 ГПК підстави повернення позовної заяви виявлено господарським судом після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає розгляду. Не сплачені у встановленому порядку та розмірі суми державного мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу можливо стягнути за результатами розгляду справи.
Отже, враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, правомірно присудив до стягнення з відповідача судові витрати.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „НК Альфа - Нафта” на рішення Господарського суду м.Києва від 24.03.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.2010 року у справі №36/461 залишити без змін.
3. Матеріали справи №36/461 повернути до Господарського суду м.Києва.
Головуючий суддя
Судді
21.06.10 (відправлено)