01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.06.2010 № 46/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: Черній С.О. - представник за довіреністю,
від відповідача: Бадаліс Р.В. - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Атем”
на рішення Господарського суду м.Києва від 02.04.2010
у справі № 46/15 ( )
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Атем”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Хелльманн Східна Європа”
про визнання договору недійсним
В січні 2010 року позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору-доручення № 0009/08 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному і локальному сполученні від 01.09.2008р..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний Договір не відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України через невизначення сторонами ціни договору, строків його виконання, строків та умов надання інформації про умови перевезення вантажу, необхідності видачі доручення для вчинення юридичних дій та можливості передоручення, видів послуг експедитора, видів та найменувань вантажу, пунктів відправлення та призначення вантажу, порядку погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.04.2010р. у справі №46/15 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, керуючись ст.ст.203, 215, 628, 929 Цивільного кодексу України, ст.ст.180, 318 Господарського кодексу України та ст.ст.42, 43, 22, 32, 64, 91, 105 ГПК України просить зазначене рішення скасувати.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування обставин місцевим господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.
Крім того, апелянт посилається на те, що сторони не визначили в спірному Договорі форму замовлення, а також не досягли згоди по істотним умовам останнього, зокрема строку його виконання в зв'язку з чим, апелянт вважає, що даний Договір суперечить вимогам законодавств.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2008р. між позивачем, як замовником, та відповідачем, як експедитором-перевізником, був укладений договір-доручення №0009/08 (далі - Договір).
З пункту 1.1 Договору вбачається, що даний Договір регулює та визначає порядок взаємовідносин сторін, які пов'язані зі здійсненням транспортно-експедиційного обслуговування (ТЕО) по організації перевезень експортно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним транспортом та з наданням інших послуг, узгоджених в замовленнях/доповненнях до даного договору, які є його невід'ємною частиною.
Оскаржуваний Договір складається з преамбули та 11 розділів, а саме: 1 - терміни, 2 -предмет договору та загальні положення, 3 - права та обов'язки експедитора-перевізника, 4 -права та обов'язки замовника, 5 - повідомлення про потреби в перевезеннях, 6 - платежі та взаємні розрахунки, 7 - відповідальність сторін, 8 - претензії та арбітраж, 9 - форс-мажор, 10 - інші умови, 11 - юридичні адреси сторін.
Відповідно до розділу 3 Договору експедитор-перевізник має право за власний рахунок отримувати всі необхідні дозволи, ліцензії, потрібні для вчасного виконання замовлень замовника, підписувати договори і домовленості з транспортними та іншими організаціями від власного імені за дорученням замовника для виконання обов'язків за договором, представляти інтереси замовника у взаємовідносинах з перевізником під час ТЕО, організовувати перевезення експертно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним транспортом на території України та за її межами відповідно до замовлень замовника тощо.
Пунктом 2.2 Договору сторони погодили, що організація кожного міжнародного перевезення в рамках даного Договору, оформлюється окремим замовленням на конкретне перевезення.
Згідно із п.2.3 Договору доповнення до договору та замовлення є його невід'ємними частинами. Факт надання послуг щодо кожного міжнародного автомобільного перевезення, а також виконання розрахунків між сторонами підтверджується відповідним актом виконаних робіт.
У розділі 5 Договору сторони погодили, що у разі наявності потреби в перевезенні вантажу замовник надсилає експедитору-перевізнику заяву на перевезення вантажів не менше ніж за п'ять робочих днів до дати завантаження. Таке замовлення підписується уповноваженими особами сторін та скріплюється їх печатками. Експедитор-перевізник приймає подані замовлення до виконання, на підтвердження чого протягом сорока восьми годин (за винятком неробочих та вихідних днів) надсилає шляхом факсимільного зв'язку чи електронною поштою прийняту заявку. У разі відхилення заявки експедитор-перевізник повідомляє про це замовника також протягом сорока восьми годин у такий же спосіб.
Матеріалах справи містяться копії факсимільних замовлень позивача про надання послуг транспорту в міжнародному сполученні від 15.09.2008 р., 19.09.2008 р. та 24.10.2008 р. (а.с.31-33), міжнародних автодорожніх товарно-транспортних накладних (СМК) № 256593, № 257052, № 398306 (а.с.34-36) та актів про прийняття наданих транспортно-експедиторських послуг на перевезення вантажів в міжнародному автомобільному повідомленні від 26.09.2008 р. № 80915/01/2, від 02.10.2008 р. № 80919/01/2 та від 31.10.2008 р. № 81024/02 (а.с.37-39). Вказані документи, зокрема міжнародні автодорожні товарно-транспортні накладні, відповідають встановленій формі для документів даного виду, а замовлення та акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.
При дослідженні вказаних доказів представник позивача підтвердив дійсність та достовірність підписів уповноваженої особи та печаток ТОВ "Атем" на них, заперечень з приводу обсягів, строків, умов і порядку виконання, вартості прийнятих від ТОВ "Хелльманн Східна Європа" послуг не навів.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 -3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Так, відповідно до даної відсилочної норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В поданому позові позивач зазначав, що оскаржуваний Договір є змішаним та містить елементи як договору доручення, так і договору транспортного експедирування, тому в силу ст. 628 Цивільного кодексу України до його змісту застосовуються загальні вимоги до змісту цих двох договорів.
Статтею 1000 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Разом з тим, у п. 3.2 Договору експедитор-перевізник має право підписувати договори та домовленості з транспортними та іншими організаціями від власного імені за дорученнями замовника для виконання обов'язків по даному Договору.
Зі ст. 929 Цивільного кодексу України вбачається, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Пункт 3.2 в оскаржуваному Договорі не дозволяє погодитись з твердженнями позивача про наявність у ньому елементів договору доручення, оскільки п. 3.2 за своєю правовою природою відповідає нормам ст. 1011 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Таким чином, оскаржуваний Договір містить елементи договору комісії, поряд з елементами договору транспортного експедирування з організації та забезпечення перевезень експортно-імпортних або інших вантажів.
Цивільний кодекс України не пов'язує можливість виконання доручень на підставі комерційного представництва з обов'язковим виданням довіреності для представника. Зокрема, відповідно до ч. З ст. 243 Цивільного кодексу України повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.
Натомість, згідно зі ст. 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належать вчинити повіреному. Відносно договорів комісії даний кодекс не передбачає обов'язкову видачу представнику довіреності.
Колегія суддів розглядаючи даний спір враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" договір транспортного експедирування укладається в письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З частини 5 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" вбачається, що для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.
Згідно із ч.12 ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Як вбачається зі спірного договору, його зміст визначає загальні положення та умови двосторонніх правовідносин сторін (замовника та експедитора-перевізника), а невід'ємні частини оскаржуваного Договору, а саме: замовлення, надані позивачем відповідачеві - конкретизують та визначають у кожному окремому випадку всі істотні умови, наявність яких передбачена законодавством.
Тобто, встановлені колегією суддів обставини справи дають підстави дійти висновку, що уклавши оскаржуваний Договір з умовами складання замовлень на кожне окреме перевезення, а також замовивши та виконавши два та більше перевезень, сторони врегулювали свої взаємовідносини саме довгостроковим договором транспортного експедирування.
Щодо тверджень позивача про те, що значною підставою для визнання оскаржуваного правочину недійсним є те, що при його укладенні сторони не визначили предмет і ціну договору, у зв'язку з чим договір не відповідає ст. 180 Господарського кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як зазначалось вище, предмет спірного Договору визначений сторонами у п. 1.1, а тому вищевказані посилання позивача є безпідставними.
Також, з матеріалів справи слідує, що ціну Договору, а також види послуг і строки їх виконання, вид та найменування вантажу, пункти відправлення і призначення сторони погоджували в окремих замовленнях на перевезення, що відповідає п. 1.1 та п. 5.1 Договору та не суперечить законодавству.
Крім того, Вищий господарський суд України в п.32 інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» на запитання, чи може відсутність строку дії Господарського договору, як істотної умови в розумінні ст.180 Господарського кодексу України, бути підставою визнання його неукладеним, відповів таке.
Згідно з ч.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою. Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.
При цьому слід враховувати, що за змістом статті 637, частин третьої та четвертої статті 213 ЦК України метою тлумачення договору є виявлення справжньої волі сторін, що згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, та що згідно з частиною першою статті 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Згідно зі звичаєм, що склався в діловому обороті, не зазначення в договорі строку дії договору свідчить про волю сторін на встановлення правила про те, що договір діє до припинення зобов'язання, що виникло з договору, виконанням або з інших підстав відповідно до закону. Отже, за відсутності в господарському договорі строку дії договору у суду немає підстав вважати його неукладеним, якщо докази, наявні у справі, не свідчать про те, що справжня воля сторін полягала у намірі досягнути згоди про строк дії договору в майбутньому.
Оскільки, відповідачем позивачу надавались послуги транспортного експедирування за Договором та на підставі погоджених між сторонами заявок на перевезення, колегія суддів вважає, що сторони погодили дію Договору до припинення зобов'язань до моменту їхнього виконання. Факт надання послуг за Договором підтверджується актами наданих транспортно-експедиторських послуг, підписаними представниками сторін та скріпленими їхніми печатками.
Отже, проаналізувавши зазначені правові норми та підстави для визнання недійсним оскаржуваного Договору колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки даний Договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені судом обставини, позивачем не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Атем” на рішення Господарського суду м. Києва від 02.04.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 02.04.2010 року у справі №46/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи №46/15 повернути до Господарського суду м.Києва.
Головуючий суддя
Судді
21.06.10 (відправлено)