ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
09 листопада 2021 року справа №640/16564/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доМіністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач, Мін'юст)
про1) визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 31 березня 2020 року №1357/к про звільнення позивача; 2) поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Міністерства юстиції України; 3) стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2020 року по час поновлення на роботі
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність наказу відповідача про його звільнення з посади головного спеціаліста відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін'юсту, оскільки при звільненні позивача із займаної посади, відповідачем не дотримано умов та процедури звільнення, чим порушено норми Кодексу Законів про працю та Конституції України. Крім того, відповідач при скороченні штату не запропонував позивачу вакантну посаду та не повідомив останнього про наявність чи відсутність такої посади.
Ухвалою від 24 липня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/16564/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що наказом Мін'юсту від 28 грудня 2019 року №4540/к «Про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України» затверджено нову структуру апарату Мін'юсту, згідно з якою у відділі з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права скорочено 1 штатну одиницю - посаду головного спеціаліста, яку займала ОСОБА_1 ; звільнення відбулось із дотриманням вимог законодавства про працю та державну службу.
Позивач у відповіді на відзив зазначила, що наказ Мін'юсту від 28 грудня 2019 року №4540/к, на який посилається відповідач, як на підставу звільнення позивача із займаної посади, видано Мін'юстом з перевищенням повноважень.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ОСОБА_1 працювала в Мін'юсті на посаді головного спеціаліста відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін'юсту.
27 лютого 2020 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про наступне звільнення із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки у зв'язку зі зміною структури апарату Мін'юсту та внесенням змін до штатного розпису апарату Мін'юсту, її посаду скорочено.
Наказом Мін'юсту від 31 березня 2020 року №1357/к позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін'юсту з 01 квітня 2020 року, у звязку зі скороченням чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Підставою прийняття оскаржуваного наказу зазначено попередження від 27 лютого 2020 року з відміткою про ознайомлення.
Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, визначено Законом України «Про державну службу» (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин - 30 березня 2020 року).
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.
Згідно пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
За змістом частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Таким чином, на час звільнення позивача, редакція Закону України «Про державну службу», не передбачала обов'язку роботодавця пропонувати працівнику можливість переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації перед звільненням.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою названої статті Кодексу законів про працю України установлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно частини першої статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
В силу приписів частин другої, третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги законодавства, суд звертає увагу позивача на те, що статтею 42 Кодексу законів про працю України врегульовано питання залишення на роботі працівників при скороченні чисельності чи штату.
Суд встановив, що наказом Міністрства юстиції України від 28 грудня 2019 року №4540/к «Про завтердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України», затверджено структуру апарату Мінюсту України зі штатною чисельністю 1156 одиниць, зокрема, у відділі з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін'юсту затверджено 7 штатних одиниць.
Наказом Міністерства юстиції України від 04 лютого 2020 року №499/к «Щодо Штатного розпису на 2020 рік апарату Міністерства юстиції України» застосовано з 01 січня 2020 року Штатний розпис на 2020 рік апарату Міністерства юстиції України, затверджений в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції України 27 січня 2020 року та погоджений Міністерством фінансів України 31 січня 2020 року. Вищезазначеними змінами до штатного розпису на 2020 рік передбачено 7 штатних одиниць у відділі з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін'юсту, а саме: начальник відділу, заступник начальника відділу, 4 головних спеціаліста та 1 провідний спеціаліст.
Разом з тим, як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву та не заперечується позивачем, відповідно до штатного розпису апарату Мін'юсту на 2019 рік чисельність відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін'юсту станом на 28 грудня 2019 року становила 8 штатних одиниць, у тому числі 5 посад головних спеціалістів.
Отже, відбулось скорочення посад (штату) державних службовців, у тому числі зі штатного розпису виведено посаду, яку займала позивач.
Водночас, стаття 87 Закону України «Про державну службу» пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише із скороченням чисельності або штату державних службовців, а й із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні, законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення врегульована положеннями Закону України «Про державну службу».
У цьому випадку суд враховує, що згідно пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби видає у випадках, встановлених законом, нормативно-правові акти з питань державної служби, надає роз'яснення з питань застосування цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби.
За змістом роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року №86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, як підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», не містить будь-яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення.
Норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент попередження позивача про наступне звільнення) не передбачають запропонування вакантних посад державному службовцю при попередженні про звільнення.
З аналізу вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про правомірність прийнятого Мін'юстом наказу від 31 березня 2020 року №1357/к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу з питань праці Управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства Департаменту публічного права Мін'юсту з 01 квітня 2020 року, у звязку зі скороченням чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», та, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Оскільки суд не встановив підстав для задоволення зазначеної вище вимоги позивача, вимога про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними від неї, також задоволенню не підлягають.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач довів правомірність прийнятого наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13; ідентифікаційний код 00015622).
Суддя В.А. Кузьменко