ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
09 листопада 2021 року справа №640/18107/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомДержавного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі по тексту - позивач, ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів»)
доОфісу великих платників податків ДПС (далі по тексту - відповідач, ОВПП ДПС)
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 травня 2020 року №0000064502
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у зв'язку з тим, що ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів», починаючи з 3 кварталу 2017 року по 3 квартал 2019 року, своєчасно у порядку та у розмірах, визначених законодавством, здійснювало відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку в розмірі 40%.
Як зазначає позивач, у зв'язку з із внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №1015 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 17 грудня 2019 року, щодо відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку, ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» подало розрахунок чистого прибутку за 2019 рік 4 квартал 2019 року відповідно до вказаної постанови; при цьому, правовідносини щодо відрахування частини чистого прибутку за 1, 2 та 3 квартали 2019 року виникли та реалізовані до набрання чинності постановою №1015, з урахуванням чого сплата частини чистого прибутку у розмірі 90% повинна здійснюватися лише за 4 квартал 2019 року, а не за весь 2019 рік.
Крім того, позивач зазначає про відсутність у відповідача правових підстав для донарахування оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням частини чистого прибутку за 2019 рік, оскільки частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні положень Податкового кодексу України.
Ухвалою від 11 серпня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/18107/20 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив про безпідставність заявлених позовних вимог у зв'язку з тим, що за наслідками проведеної перевірки встановлено, що ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» невірно застосувало норматив відрахування частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 40%, тоді як підлягає застосуванню 90% від обсягу чистого прибутку (доходу).
У відповіді на відзив позивач вказує, що відповідач не обґрунтував нормативно підстави для сплати частини чистого прибутку у розмірі 90% з початку 2019 року, тобто, до набрання чинності Постановою №1015; крім того, звертав увагу, що частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні положень Податкового кодексу України.
Ухвалою від 01 лютого 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив адміністративну справу №640/18107/20 до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 19 квітня 2021 року представники позивача підтримали позовні вимоги, представник відповідача у судове засідання не з'явився; суд ухвалив перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 05 травня 2020 року №0000064502 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України за порушення статті 111 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року №138, ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Частина чистого прибутку (доходу) господарського організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань)» на 157 664 741,00 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 01 квітня 2020 року №606/28-10-45-02/16286441 про результати камеральної перевірки з питань правильності обчислення та повноти нарахування позивачем частини чистого прибутку за 2019 рік (далі по тексту - акт перевірки), з урахуванням заперечень на висновки акта перевірки, які листом від 29 квітня 2020 року №16730/10/28-10-45-02-08, залишені без задоволення, а висновки акта перевірки - без змін.
Перевіркою встановлено, що позивач при визначенні основного зобов'язання зі сплати частини чистого прибутку (доходу) за 2019 рік застосував норматив відрахування частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 40%, тоді як підлягає застосуванню 90% від обсягу чистого прибутку (доходу) за 2019 рік.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва керується такими мотивами.
Правові основи управління об'єктами державної власності визначає Закон України «Про управління об'єктами державної власності», статтею 111 якого встановлені особливості відрахування державними підприємствами частини прибутку (доходу).
Відповідно до положень частини першої статті 111 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» державні унітарні підприємства та їх об'єднання зобов'язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше 30 відсотків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року №138 відповідно до статті 29 Бюджетного кодексу України та статей 5 і 111 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» затверджено Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями (далі по тексту - Порядок №138).
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2017 року №601 «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» (далі по тексту - Постанова №601) зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року №412, що діяла до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №1015, постановлено, що на часткову зміну абзацу першого пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року №138, установити, що частина чистого прибутку (доходу), що відраховується ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» до державного бюджету за відповідний період, визначається у розмірі 40 відсотків за умови спрямування ним 35 відсотків чистого прибутку (доходу) від своєї діяльності на модернізацію та закупівлю обладнання, в тому числі для персоналізації паспортів громадян України для виїзду за кордон та паспортів громадян України у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій. Використання 35 відсотків чистого прибутку (доходу) підлягає державному фінансовому аудиту.
Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та діє до 31 грудня 2019 року.
Як зазначає позивач в адміністративному позові, на виконання постанови №601 ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» за 9 місяців 2019 року нарахувало та перерахувало до державного бюджету частину чистого прибутку (доходу) у розмірі 40% та спрямувало частину чистого прибутку (доходу) від своєї діяльності у розмірі 35% на модернізацію та закупівлю обладнання, в тому числі для персоналізації паспортів громадян України для виїзду за кордом та паспортів громадян України у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій (розрахунок частини чистого прибутку за 9 місяців 2019 року подано 11 листопада 2019 року, реєстраційний №9265074279).
На підтвердження своєчасності сплати частину чистого прибутку (доходу) у розмірі 40% за 1 квартал 2019 року, 2 квартал 2019 року та 3 квартал 2019 року позивач надав до справи копії платіжних доручень та банківських виписок.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №1015 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі по тексту - Постанова №1015), внесені такі зміни: у Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року №138:
2) пункт 2 доповнити абзацом такого змісту:
«Центральним органам виконавчої влади забезпечити надходження до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань, що належать до сфери управління зазначених органів, наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період 2019 року у строк до 13 грудня 2019 року у розмірі, визначеному абзацом першим пункту 1 цього Порядку.».
2. У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2017 року №601 «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» цифри « 2019» замінити цифрами « 2018».
Постанова №1015 набрала чинності 17 грудня 2019 року та станом на момент винесення рішення у цій справі є чинною, відомості про оскарження її в судовому порядку, визнання нечинною відсутні.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 16 травня 2011 року №285 «Про затвердження форми розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» передбачено, що звітним періодом, за який подається розрахунок, є перший квартал, перше півріччя, три квартали, рік.
Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом із фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємства.
Таким чином, з урахуванням наведених положень законодавства, на позивача покладено обов'язок подання розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за 2019 рік з урахуванням положень Постанови №1015.
Спірним питанням у правовідносинах, що склалися між сторонами, є застосування позивачем Порядку №138 (у відповідній редакції) при визначенні відсотка (40% або 90%) частини чистого прибутку за 1 квартал 2019 року, півріччя 2019 року та три квартали 2019 року, що має бути перерахований до державного бюджету.
Як свідчать наявні у справі докази, у поданих розрахунках частини чистого прибутку (доходу) за 1 квартал 2019 року, півріччя 2019 року та три квартали 2019 року позивач застосував норматив відрахування частини чистого прибутку (доходу) 40% з дотриманням положень Постанови №601.
Водночас, Постановою №1015, яка набрала чинності 17 грудня 2019 року, тобто після подання позивачем розрахунків частини чистого прибутку (доходу) за 1 квартал 2019 року, півріччя 2019 року та три квартали 2019 року, збільшено норматив відрахування спірного платежу до 90%.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Стаття 58 Основного Закону України передбачає зворотну дію законів в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують саме юридичну відповідальність особи, що також є загальновизнаним принципом права.
Конституційний Суд України у рішенні №1-рп/99 від 09 лютого 1999 року у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів зазначив: «У регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма)».
Три варіанти дії нормативних актів у часі забезпечують стабільність і необхідну гнучкість правового регулювання в часі - минулому, теперішньому та майбутньому. Як негайна, так і зворотна дія юридичної норми пов'язана з можливістю застосування «нової» норми щодо відносин, які виникли в минулому. Водночас негайна дія є усталеною практикою, а зворотна дія - виняток, який порушує конституційний принцип «закон не має зворотної сили» (lex ad praeterian non valet).
Конституційний Суд України неодноразово звертався до визначення змісту положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно з яким нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі.
Так, у рішенні Конституційного Суду України №1-рп від 09 лютого 1999 року у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів уточнюється, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».
У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2001 від 5 квітня 2001 року у справі про податки зазначено, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли та закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Конституційний Суд України у рішенні №6-рп від 19 квітня 2000 року у справі про зворотну дію кримінального закону у часі визначив, що «Суть зворотної дії у часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їхні приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи».
Для відносин, які мають тривалий характер, зворотна дія означає неможливість застосування норми «нового» нормативно-правового акта щодо відносин, які виникли до набуття ним чинності, але продовжують існувати. У такий спосіб відбувається змішування зворотної та безпосередньої дії нормативно-правового акта в часі, чим заперечується можливість негайного застосування норми права.
Іншим можливим правомірним проявом ретроактивного застосування юридичних норм є забезпечення недопустимості «повороту до гіршого». Принцип ретроактивності нерозривно пов'язаний зі створенням умов для недопущення «повороту до гіршого» під час регулювання суспільних відносин. У такий спосіб підтримується баланс між нагальністю оновлення нормативних актів чи заповнення прогалин у праві, з одного боку, і стабільністю та наступництвом правової системи, з іншого.
Правозастосовні орієнтири щодо реалізації принципів верховенства права, юридичної визначеності, res judicata та ретроактивності, а також правила недопустимості «повороту до гіршого» підлягають застосуванню згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95, §61), «Пономарьов проти України» (заява №3236/03, §§47, 52) та іншими.
Таким чином, оскільки належна до бюджету сума чистого прибутку відображена позивачем у розрахунках частини чистого прибутку, поданих за 1 квартал 2019 року, півріччя 2019 року, ІІІ квартали 2019 року в розмірі 40% до набрання чинності Постановою №1015, суд вважає, що ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» правомірно розрахував частину чистого прибутку за 1 квартал 2019 року, півріччя 2019 року, ІІІ квартали 2019 року в розмірі 40%, яка підлягає сплаті до бюджету.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Однак, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які б підтверджували заниження позивачем основного зобов'язання зі сплати частини чистого прибутку (доходу) за 2019 рік, зокрема, матеріали справи не містять відповідних розрахунків частини чистого прибутку (доходу) за відповідний період, як і відсутні пояснення відповідача із посиланням на відповідні норми законодавства стосовно виникнення у позивача обов'язку перерахунку суми чистого прибутку, відображеної в розрахунках частини чистого прибутку, поданих за 1 квартал 2019 року, півріччя 2019 року, 3 квартали 2019 року із застосуванням нормативу відрахування частини чистого прибутку (доходу) 90% замість 40%.
При вирішенні спору, суд також звертає увагу на те, що Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів.
Пункт 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачає, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Відповідно до пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт:
невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації;
завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу;
заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.
Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Таким чином, комплексне тлумачення вказаних норм дає підстави для висновку, що відповідач має право визначати (у даному випадку збільшувати) суми грошових зобов'язань лише щодо податків або зборів, які передбачені податковим законодавством.
Ураховуючи нормативні визначення понять грошове зобов'язання, податкове зобов'язання (в редакції Податкового кодексу України на час спірних відносин), частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні норм Податкового кодексу України. Цей платіж, хоча і є обов'язковим, але не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків.
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №520/1919/19, від 27 листопада 2019 року у справі №826/14937/15, від 17 вересня 2020 року у справі №640/18375/18.
Покладення на контролюючі органи нормами підпункту підпунктом 191.1.51 пункту 191.1 статті 191 Податкового кодексу України повноважень щодо обліку таких платежів не змінює правової природи такого платежу.
З урахуванням викладеного суд вважає, що збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем «Частина чистого прибутку (доходу) господарського організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань)» є протиправним, а податкове повідомлення-рішення від 05 травня 2020 року №0000064502 підлягає скасуванню.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач не довів правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників ДПС від 05 травня 2020 року №0000064502.
3. Стягнути на користь Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 21 020,00 грн. (двадцять одна тисяча двадцять гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників ДПС.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Державне підприємство «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 38-44; ідентифікаційний код 16286441);
Офіс великих платників ДПС (04119, м. Київ, Дегтярівська, буд. 11 Г; ідентифікаційний код 43141471).
Суддя В.А. Кузьменко