Ухвала
08 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 162/54/20
провадження № 61-17893ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 12 липня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення процентів та інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання,
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення процентів та інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 25 вересня 2014 року позичив ОСОБА_3 5 500,00 дол. США, які остання у визначений строк не повернула.
Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 15 вересня 2015 року з ОСОБА_3 у користь ОСОБА_1 стягнуто 119 405,00 грн боргу та 4 975,00 грн процентів згідно з договором позики від 25 вересня 2014 року. На підставі вказаного судового рішення позивачу видано виконавчий лист, який було направлено до Любешівського районного відділу державної виконавчої служби.
На день звернення до суду з цим позовом відповідач борг не сплатила, рішення суду не виконано. У зв'язку з наведеним ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_3 97 698,04 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 15 вересня 2015 року по 20 січня 2020 року, з яких 16 234 грн - відсотки, 81 464,04 - інфляційні втрати.
Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 12 липня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 у користь ОСОБА_1 10 746,45 грн процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 20 січня 2017 року по 20 січня 2020 року. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 15 вересня 2015 року по 19 січня 2017 року відмовлено у зв'язку із пропущенням строку позовної давності. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення 81 464,04 грн інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання відмовлено за недоведеністю позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 908,00 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5 340,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.
Постановою Волинського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 12 липня 2021 року залишено без змін.
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 12 липня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових сум визначається сумою, яка стягується.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року становить 2 102,00 грн.
Ціна позову у цій справі становить 97 698,04 грн, а тому зазначена справа є малозначною в силу вимог закону і окремого визнання її такою не потребує.
Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд урахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» (рішення від 09 жовтня 2018 року «Азюковська проти України»).
Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 12 липня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення процентів та інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик