Ухвала
08 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 623/1330/18
провадження № 61-16048св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне підприємство «Золота Нива-1»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Золота Нива-1» (далі - ПП «Золота Нива-1», підприємство) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 23серпня 2001 року, він є власником земельної ділянкидля ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,9130 га, що розташована на території Чистоводівської сільської ради Ізюмського району Харківської області.
На підставі усної домовленості належною йому земельною ділянкою користувався відповідач, письмового договору оренди земельної ділянки між сторонами укладено не було.
У квітні 2018 року він звернувся до ПП «Золота Нива-1» з повідомленням про намір обробляти земельну ділянку самостійно та просив не включати її до виробничого процесу підприємства. Одночасно він звернувся до Центру надання адміністративних послуг Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (далі - ЦНАП Ізюмської РДА) про надання копії договору оренди належної йому земельної ділянки, у разі наявності такого.
У відповідь на запит, ЦНАП Ізюмської РДА направив йому копію договору оренди землі від 10 січня 2008 року, предметом якого є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,9130 га, кадастровий номер 6322888500:03:000:0727, що розташована на території Чистоводівської сільської ради, Ізюмського району Харківської області, зареєстрований
30 квітня 2010 року за № 041067200202 в Ізюмському міськрайонному відділі реєстрації Харківської регіональної філії «ДП ДЗК при державному комітеті по земельних ресурсах».
Посилаючись на те, що договір оренди землі від 10 січня 2008 року він не підписував, що свідчить про відсутність його волевиявлення, спрямованого на виникнення цивільних прав та обов'язків, ОСОБА_1 просив визнати його недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 квітня
2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,9130 га,кадастровий номер 6322888500:03:000:0727, що розташована на території Чистоводівської сільської ради, Ізюмського району Харківської області, від 10 січня 2008 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю факту відсутності волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору оренди землі, оскільки висновками судових почеркознавчих експертиз від 19 листопада
2018 року та від 10 грудня 2019 року підтверджено, що підпис у договорі оренди землі від 10 січня 2008 року, акті визначення меж земельної ділянки в натурі
від 10 січня 2008 року та акті приймання-передачі земельної ділянки в натурі
від 10 січня 2008 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. За змістом частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відсутність волевиявлення учасника правочину на його укладення є підставою для визнання такого недійсним. Доводи ПП «Золота Нива-1», викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що ОСОБА_1 безпосередньо та через своїх представників за довіреностями отримував орендну плату від ПП «Золота Нива-1» за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки, не можуть беззаперечно свідчити про волевиявлення сторони на укладення договору оренди землі саме на визначених у договорі істотних умовах, зокрема щодо строку його дії, оскільки позивач, як встановлено висновками судових експертиз, такий договір своїм підписом не скріплював, а усна форма договору оренди землі законодавством не передбачена. Суд вважав відсутніми підстави для застосування позовної давності, оскільки ОСОБА_1 стало відомо про порушення свого права лише 19 квітня 2018 року за наслідками звернення до ПП «Золота Нива-1» з повідомленням про намір самостійно обробляти земельну ділянку.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу ПП «Золота Нива-1» задоволено, рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку, що волевиявлення позивача на укладення оспорюваного правочину відсутнє, він договір оренди землі від 10 січня 2018 року не підписував, та не уповноважував іншу особу на його підписання, істотних умова договору не погоджував. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) виклала правовий висновок, відповідно до якого, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а при вирішення спору про захист порушеного права у спосіб усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договору в мотивувальній частині судового рішення. Зміст позовних вимог та аргументів ОСОБА_1 фактично зводиться до того, що він наполягає на поверненні йому земельної ділянки відповідачем, вважаючи, що ця земельна ділянка знаходиться у його фактичному користуванні без належних правових підстав. З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах за встановлених судами обставин, ефективним способом захисту права позивача щодо спірної земельної ділянки є звернення з вимогою про усунення перешкод у її користуванні, шляхом звернення з позовом про повернення земельної ділянки. Негаторний позов є таким, що може бути заявленим впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі
№ 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати постанову Харківського апеляційного суду
від 15 вересня 2020 року та залишити в силі рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 07 квітня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема вказував на те, що апеляційний суд застосувавнорми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 25 квітня 2018 року у справі № 710/2175/15-ц, від 03 квітня 2019 року у справі
№ 479/1049/16-ц, Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі
№ 6-2612цс15, Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 15 січня 2020 року у справі
№ 322/1178/17, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що станом на дату ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня
2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), судами України ухвалено понад 30 тисяч судових рішень у справах за позовами про недійсність договорів оренди земельних ділянок та близько 450 судових рішень у позовах, предметом яких було визнання таких договорів неукладеними. При цьому, рішення судів, як правило, ґрунтувалися на десятиліттями установленій судовій практиці, якій кореспондує і правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові у справі від 25 квітня 2018 року у справі № 710/2175/15-ц, який не було ураховано апеляційним судом при вирішенні спору у даній справі.
Правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові
від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), не узгоджується також з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), у якому Велика Палата Верховного Суду вказала, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17.
Установивши під час розгляду справи факт відсутності волевиявлення позивача (орендодавця) на укладення оспорюваного договору оренди землі на умовах, що в ньому викладені, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та визнання такого договору недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України. Зазначене узгоджується з правовим висновками, викладеними у постановах Верховного Суд України від 25 травня 2016 року у справі № 6-2612цс15 та Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі
№ 479/1049/16-ц.
Апеляційним судом не ураховано також правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі
№ 322/1178/17 про те, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій.
У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Верховного Суду у грудні 2020 року, ПП «Золота Нива-1» просило відмовити у задоволенні касаційної скарги
ОСОБА_1 та залишити без змін постанову апеляційної інстанцій, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Зазначило, що апеляційний суд при вирішенні спору правильно застосував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), яким, у свою чергу, було змінено підхід до застосування такого способу захисту як визнання недійсним договору оренди землі з підстав того, що орендодавець його не підписував.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність зупинення касаційного провадження у справі з огляду на таке.
Частиною другою статті 415 ЦПК України передбачено, що процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 227/3760/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про визнання договору оренди недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду
від 17 грудня 2020 року.
Направляючи справу № 227/3760/19-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), а саме, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) потрібно розглядати як таке, що не є пов'язаним з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. В цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред'явлення вимоги про повернення таких ділянок, вказавши при цьому, що негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Мотивуючи вказану вище ухвалу, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду констатувала, що у разі відсутності власноручного підпису сторони договору на документі необхідно вважати, що правочин не відповідає вимогам, які встановлюються до письмової форми правочину, проте це не означає, що між сторонами відсутня домовленість, якщо договір фактично виконується сторонами.
Щодо способу захисту порушених прав колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що неможливо ефективно захистити права власника речі (майна) із застосуванням негаторного позову в тому разі, якщо річ (майно) перебуває у фактичному володінні іншої особи. У такому разі, на переконання колегії суддів, ефективним способом захисту прав власника речі буде фактичне повернення речі, що не можливо здійснити шляхом усунення перешкод у користуванні власністю.
Відмінність між неукладеними і недійсними договорами полягає в тих правових наслідках, які настають у силу норм законодавства для таких договорів. Правові наслідки недійсності договору визначаються статтею 216 ЦК України, у якій зазначено, що кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання такого правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Разом з тим вимоги про визнання договорів недійсними та вимога про повернення майна від володільця до власника, який заявив про недійсність правочину, має відбуватися саме за правилами статті 216 ЦК України.
Отже, у цьому випадку позов про визнання договору найму (оренди) недійсним та застосування наслідків недійсності правочинів, передбачених у статті 216 ЦК України, є ефективним способом захисту порушеного права власності позивача, який призводить до відновлення порушеного права та повернення майна (речі) у фактичне володіння власника.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року прийнято для продовження розгляду цивільну справу № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).
Враховуючи зазначене, вбачається, що оскаржуване судове рішення у цій справі та оскаржувані рішення, які передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, постановлені у подібних правовідносинах.
За змістом пункту десятого частини першої статті 252 ЦПК України суд може з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц.
Керуючись статтями 252, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Зупинити касаційне провадження у справі № 623/1330/18 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Золота Нива 1» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору оренди недійсним.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак