Постанова
Іменем України
08 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 615/870/20
провадження № 61-4437св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Мельниківська сільська рада Валківського району Харківської області,
третя особа - Приватне сільськогосподарське підприємство «Маяк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Тичкової О. Ю.,
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мельниківської сільської ради Валківського району Харківської області (далі - Мельниківська сільська рада), третя особа - Приватне сільськогосподарське підприємство «Маяк» (далі - ПСП «Маяк», підприємство), про визнання права власності на земельну частку (пай).
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 01 вересня 1993 року він був прийнятий в члени колгоспу «Маяк» Валківського району Харківської області, а 20 липня 1996 року виключений з його членів, що підтверджується копією трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 .
Паювання земель колгоспу «Маяк» Валківського району Харківської області, реорганізованого в колективне сільськогосподарське підприємство «Маяк» (далі - КСП «Маяк») Валківського району Харківської області, відбулося під час його перебування у членах такого, а тому у нього виникло право на отримання у пайовому фонді земель КСП права на земельну частку (пай), яке повинно підтверджуватися відповідним сертифікатом.
У 2018 році він звернувся до Міжрайонного управління у Валківському та Коломацькому районах Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо отримання сертифікату на право на земельну частку (пай).
10 січня 2019 року він отримав відповідь № 31-20-0.23, 142-28/121-19 на звернення, з якої стало відомо, що у додатку до Державного акта на право колективної власності на землю сільськогосподарського підприємства «Маяк» серії ХР-6-00-000504, зареєстрованого 07 лютого 1996 року за № 89, під номером 214 значиться його прізвище, ім'я та по батькові - « ОСОБА_1 », однак відповідно до книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КСП «Маяк» відсутні дані щодо реєстрації на його ім'я сертифіката на земельну частку (пай). Невитребувані сертифікати на земельні частки (паї) по КСП «Маяк» в Міжрайонному управлінні у Валківському та Коломацькому районах Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відсутні.
Посилаючись на наведене, позивач просив визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 5,58 умовних кадастрових гектарів із земель колективної власності КСП «Маяк» Мельниківської сільської ради Валківського району Харківської області відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю сільськогосподарського підприємства «Маяк» серії ХР-6-00-000504, зареєстрованого 07 лютого 1996 року за № 89.
Короткий зміст судових рішення судів попередніх інстанцій
Заочним рішенням Валківського районного суду Харківської області
від 15 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 5,58 умовних кадастрових гектарів із земель колективної власності КСП «Маяк» Мельниківської сільської ради Валківського району Харківської області відповідно до Державного акта на право колективної власності на
землю сільськогосподарського підприємства «Маяк» серії ХР-6-00-000504, зареєстрованого 07 лютого 1996 року за № 89.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент видачі Державного акта на право колективної власності на землю сільськогосподарського підприємства «Маяк» серії ХР-6-00-000504, зареєстрованого 07 лютого 1996 року за № 89, позивач був членом КСП «Маяк» Мельниківської сільської ради Валківського району Харківської області, а тому має право на земельну частку (пай), яка перебувала у колективній власності КСП «Маяк».
Постановою Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу ПСП «Маяк» задоволено, заочне рішення Валківського районного суду Харківської області від 15 вересня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач ОСОБА_1 , як член КСП «Маяк» на момент видачі Державного акту на право приватної власності на землю серії ХР-6-00-000504, має право на земельну частку (пай), яка перебувала у колективній власності КСП «Маяк», але дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки не урахував, що із указаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду у липні 2020 року, хоча про порушення права на отримання земельного паю під час розпаювання земель колективної власності КСП «Маяк» був достовірно обізнаний ще станом на дату звільнення - 20 липня 1996 року. Тобто, позивач звернувся суду за захистом порушеного права за спливом позовної давності, визначеної статтею 71 ЦК Української РСР, що є підставою для відмови у позові.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , у якій вони просили постанову Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставами касаційного оскарження судового рішення, заявники зазначили неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема їх застосування без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 05 лютого 2020 року у справі № 289/896/19, від 14 грудня 2020 року у справі
№ 202/1650/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення норм процесуального права, судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної юрисдикції (пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Касаційна скарга ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що звернувшись безпосередньо до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, ПСП «Маяк» порушило порядок оскарження заочного рішення суду, визначений статтею 284 ЦПК України. Діючи у межах норм статті 284 ЦПК України, апеляційний суд мав прийняти рішення про повернення апеляційної скарги на заочне рішення Валківського районного суду Харківської області від 15 вересня 2020 року, як поданої передчасно, однак у порушення норм процесуального права суд відкрив апеляційне провадження та вирішив спір по суті. Наведене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові
від 14 грудня 2020 року у справі № 202/1650/19.
Урахувавши під час апеляційного розгляду справи висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 листопада 2020 року у справі № 530/1367/18, апеляційний суд не звернув увагу на те, що такий висновок був прийнятий через два місяці після ухвалення рішення судом першої інстанції. Натомість суд першої інстанції при ухваленні заочного рішення суду керувався чинними на той час нормами закону, матеріального та процесуального права та існуючими правовими висновками Верховного Суду.
Висновки апеляційного суду в частині застосування до вимог позивача позовної давності не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 389/896/19, який скасував постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вказавши на передчасність висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 80 ЦК Української РСР щодо пропуску позовної давності.
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від ПСП «Маяк», у якому підприємство просило відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та його представника, посилаючись на те, що апеляційний суд правильно застосував до вимог позивача наслідки спливу позовної давності, визначені положеннями ЦК Української РСР 1963 року, оскільки відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (у редакції 2003 року) правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом. Згідно зі статтею 75 ЦК Української РСР, позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Крім того, позивач не ставив питання про поновлення строку на звернення до суду із позовною заявою.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 01 вересня
1993 року прийнятий в члени колгоспу «Маяк» Валківського району Харківської області, реорганізованого в КСП «Маяк» Валківського району Харківської області, а 20 липня 1996 року виключений з числа його членів, що підтверджується записами в трудовій книжці НОМЕР_2 від 01 вересня 1993 року, архівними витягами 22 листопада 2018 року № 01-34/47 з протоколу №1 та №23 загальних зборів членів КСП «Маяк» від 28 січня 1994 року та
від 20 липня 1996 року відповідно. Інформації щодо включення ОСОБА_1 до списків пайовиків позивача в КСП «Маяк» та в АСП «Мельникове» у 1996-1997, 1999-2000 роках не виявлено.
Згідно з повідомленнями Міжрайонного управління у Валківському та Коломацькому районах ГУ Держгеокадастру в Харківській області від 10 січня 2019 року № 31-20-0.23, 142-28/121/19, державний акт на право колективної власності на землю сільськогосподарського підприємства «Маяк»
серії ХР-6-00-000504 зареєстрований 07 лютого 1996 року за №89. В додатку до державного акта «Список громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства» під № 214 значиться ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Установлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо доводів про порушення ПСП «Маяк» встановленого статтею 284 ЦПК України порядку оскарження заочного рішення суду
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до частин першої та другої статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Таким чином, право на апеляційне оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення або в разі ухвалення повторного заочного рішення. Право на подання заяви про перегляд заочного судового рішення належить виключно відповідачеві і обов'язковим до виконання виключно відповідачем.
Оскільки, у справі, яка переглядається, позивач визначив процесуальний статус ПСП «Маяк» як третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та його представника про те, що заявнику до звернення з апеляційною скарою на рішення суду першої інстанції належало оскаржити його шляхом подання до суду першої інстанції заяви про перегляд заочного судового рішення.
З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що у даному випадку порядок оскарження заочного рішення для третьої особи має бути загальним (перегляд в апеляційному порядку).
Таким чином, перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд не встановив процесуальних порушень при відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПСП «Маяк». Оскільки у справі № 202/1650/19, наведеній заявником як приклад неправильного застосування апеляційним судом статті 284 ЦПК України, вирішувалося питання про дотримання порядку оскарження заочного рішення саме відповідачем, колегія суддів вважає необгрунтованим посилання заявників на неурахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 202/1650/19.
Щодо застосування апеляційним судом наслідків спливу позовної давності до вимог ОСОБА_1 .
Частинами дев'ятою, десятою статті 5 ЗК України 1990 року визначено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).
Згідно з пунктом 2 Указу Президента України № 720/95 від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.
Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України та зазначеного Указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта. Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Переглядаючи у касаційному порядку оскаржуване судове рішення, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів враховує, що касаційна скарга не містить доводів щодо неправильності висновків суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про те, що позивач мав право на земельну частку (пай), оскільки на момент видачі Державного акту на право приватної власності на землю серії ХР-6-00-000504, він був членом КСП «Маяк», а тому судове рішення суду апеляційної інстанції у наведеній частині не є предметом касаційного перегляду.
Відповідно до пункту 6 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.
Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
Згідно з вимогами статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК Української РСР).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює у неї цю можливість знати про посягання на права.
Судами встановлено, що на час отримання 07 лютого 1996 року КСП «Маяк» Державного акта на право колективної власності на землю серія ХР-6-00-000504, зареєстрованого за № 89, та складання списків на отримання земельної частки (пай) ОСОБА_1 був членом КСП «Маяк», тому на дату його звільнення з підприємства (20 липня 1996 року) йому було відомо (або могло бути) про порушення його права, зокрема невключення до списку осіб, який додано довказаного державного акта.
З позовом про визнання права власності на земельну частку (пай)
ОСОБА_1 звернувся до суду у липні 2020 року.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення від 20 грудня 2007 року за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення та урахувавши наведені вище норми матеріального права, дійшов правильного висновку про те, що право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1996 році, а тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК Української РСР, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Зважаючи на те, що за змістом положень частини четвертої статті 263 ЦПК України, судам належить враховувати висновки Верховного Суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, колегія суддів вважає неспроможними твердження заявників про неправильне урахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові
від 13 листопада 2020 року у справі № 530/1367/18 у подібних правовідносинах.
Доводи касаційної скарги про не урахування апеляційним судом при вирішення справи висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 лютого
2020 року у справі № 389/896/19 є неспроможними, оскільки у справі, що переглядається, фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не є подібними, крім того у справі № 389/896/19 Верховний Суд ухвалив постанову, якою передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, за результатами нового розгляду якої фактично-доказова база може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами обставин справи та наявних у справі доказів, що може істотно вплинути на правові висновки у ній.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволеннякасаційної скаргиОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 400, 401,409,415, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак