Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 357/333/20
провадження № 61-8780св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші»,
відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євко Володимир Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 квітня 2021 рокуу складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» (далі - ТОВ Агрофірма «Матюші») звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (далі - ТзДВ «Шамраївський цукровий завод»), державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євка В. В. (далі - Державний реєстратор Євко В. В.) про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) та скасування реєстрації речового права на нерухоме майно, посилаючись на те, що за договором оренди землі від 21 серпня 2014 року ОСОБА_1 передала йому в оренду належну їй на праві власності земельну ділянку площею 2,0924 га з кадастровим номером 3220483500:03:004:0022, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 10 років. 04 січня 2016 року його право оренди було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, однак починаючи з лютого 2018 року власник земельної ділянки вчиняє дії, спрямовані на позбавлення ТОВ Агрофірма «Матюші» права користування земельною ділянкою за договором оренди. 14 лютого 2018 року ОСОБА_1 направила йому повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку. На підставі цього повідомлення 17 лютого 2018 року державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Міхачов В. А. здійснив державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ Агрофірма «Матюші» на вказану земельну ділянку. 19 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» було укладено договір оренди щодо тієї самої земельної ділянки, яка перебувала в оренді ТОВ Агрофірма «Матюші». Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2019 року у справі № 357/11226/18 його позов до ОСОБА_1 , державного реєстратора Київської обласної філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Міхачова В. А., ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» про визнання недійсним правочину щодо дострокового розірвання договору оренди, визнання недійсним договору оренди, скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно було задоволено частково та визнано недійсним вчинений ОСОБА_1 односторонній правочин щодо розірвання договору оренди землі від 21 серпня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма «Матюші», а також визнано недійсним договір оренди землі від 19 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод». 05 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» було укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), за умовами якого ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» фактично повторно отримав право використовувати спірну земельну ділянку. 06 березня 2019 року Державний реєстратор Євко В. В. прийняв рішення про державну реєстрацію права користування спірною земельною ділянкою за ТзДВ «Шамраївський цукровий завод». Однак зазначений договір та державна реєстрація права користування спірною земельною ділянкою за ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» є незаконними, оскільки попередній договір оренди землі від 21 серпня 2014 року, укладений між ним та ОСОБА_1 , не припинений. Враховуючи викладене, ТОВ Агрофірма «Матюші» просило:
- визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 05 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,0924 га з кадастровим номером 3220483500:03:004:0022, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,0924 га з кадастровим номером 3220483500:03:004:0022, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1501392732000), номер запису про інше речове право: 30584020, дата, час державної реєстрації: 04 березня 2019 року 14:26:24, і припинити право користування вказаною земельною ділянкою ТзДВ «Шамраївський цукровий завод».
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2020 року у складі судді Цуранова А. Ю. позов ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволено. Визнано недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № б/н від 05 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод», щодо земельної ділянки площею 2,0924 га з кадастровим номером 3220483500:03:004:0022, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,0924 га з кадастровим номером 3220483500:03:004:0022, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1501392732000), номер запису про інше речове право: 30584020, дата, час державної реєстрації: 04 березня 2019 року 14:26:24, і припинено право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,0924 га з кадастровим номером 3220483500:03:004:0022, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Стягнуто з ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» на користь ТОВ Агрофірма «Матюші» судовий збір у розмірі 4 893 грн, тобто по 2 446,50 грн з кожного.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на час укладення між ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 05 січня 2019 року спірна земельна ділянка правомірно перебувала в оренді іншого користувача - ТОВ Агрофірма «Матюші», що підтверджено судовими рішеннями в іншій справі, які набрали законної сили. Чинне законодавство України не передбачає право власника земельної ділянки, яка вже передана в оренду, передавати її в користування іншій особі, в тому числі на праві емфітевзису, що також підтверджується правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 379/672/16-ц та від 23 липня 2018 року у справі № 390/1736/16-ц. Договір оренди землі, укладений 21 серпня 2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 , є дійсним, в судовому порядку не скасований, тому він підлягає виконанню його сторонами. Підстав для розірвання або припинення цього договору в судовому засіданні не встановлено. Позивач не є стороною договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 05 січня 2019 року, але як користувач земельної ділянки має право на оспорювання цього договору, оскільки вказаний правочин порушує його право користування спірною земельною ділянкою.
У грудні 2020 року ТОВ Агрофірма «Матюші» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 380,46 грн. Заява мотивована тим, що в судовому засіданні 02 грудня 2020 року представник ТОВ Агрофірма «Матюші» -адвокат Цой Д. С. відповідно до частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заявив про те, що протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду товариство надасть суду докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу (правову) допомогу. З огляду на це разом із заявою товариство надало суду засвідчену копію додаткової угоди від 13 липня 2020 року № 20/07/13-2 до договору про надання правової допомоги від 22 грудня 2018 року № 18/12-06, засвідчену копію рахунку Адвокатського об'єднання «Еверлігал» від 13 липня 2020 року № 226, засвідчену копію платіжного доручення ТОВ Агрофірма «Матюші» від 16 липня 2020 року № 3397, засвідчені копії актів приймання-передачі наданих юридичних послуг/правової допомоги від 03 грудня 2020 року №№ 11/11/19-28, 20/07/13-2, а також детальний опис наданих послуг та здійснених витрат у процесі надання адвокатами Адвокатського об'єднання «Еверлігал» професійної правничої (правової) допомоги ТОВ Агрофірма «Матюші» під час розгляду справи.
У грудні 2020 року представник Державного реєстратора Євка В. В. - адвокат Василенко Н. С. також звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із заявою, в якій просила стягнути з ТОВ Агрофірма «Матюші» на користь Євка В. В. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 43 500 грн. Заява мотивована тим, що у відзиві на позовну заяву було визначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. 10 вересня 2020 року між Адвокатським бюро «Наталії Василенко» та Євком В. В. було укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 01-1009/2020. Додатковою угодою № 01 до вказаного договору передбачено, що бюро надає клієнту правову допомогу у цивільній справі № 357/333/20, а розмір винагороди бюро за надання правової допомоги становить 20 000 грн. 03 грудня 2020 року сторонами складено акт № 02 про надання правової допомоги до договору про надання професійної правничої допомоги від 10 вересня 2020 року № 01-1009/2020, яким сторони погодили, що обсяг професійної правничої допомоги, наданий бюро та отриманий клієнтом, становить 43 500 грн. Вказану суму коштів Євко В. В. сплатив Адвокатському бюро «Наталії Василенко» частково, а саме в розмірі 1 000 грн, так як адвокатське бюро не надало йому рахунок на сплату за надані послуги.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2020 року заяву ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» на користь ТОВ Агрофірма «Матюші» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 380,46 грн, тобто по 13 190,23 грн з кожного. У задоволенні заяви представника Державного реєстратора Євка В. В. - адвоката Василенко Н. С. про стягнення з ТОВ Агрофірма «Матюші» судових витрат на правничу допомогу відмовлено.
Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що понесені ТОВ Агрофірма «Матюші» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 380,46 грн підтверджені: договором про надання правової допомоги від 22 грудня 2018 року № 18/12-06, укладеним між Адвокатським об'єднанням «Еверлігал» та ТОВ Агрофірма «Матюші»; додатковою угодою від 11 листопада 2019 року № 11/11/19-28 до договору про надання правової допомоги від 22 грудня 2018 року № 18/12-06; додатковою угодою від 06 грудня 2020 року № 06/12/19-1 до договору про надання правової допомоги від 22 грудня 2018 року № 18/12-06; рахунком від 12 листопада 2019 року № 493; платіжним дорученням від 19 листопада 2019 року № 2097 про сплату ТОВ Агрофірма «Матюші» на користь Адвокатського об'єднання «Еверлігал» коштів в сумі 22 732,60 грн; додатковою угодою від 13 липня 2020 року № 20/07/13-2 до договору про надання правової допомоги від 22 грудня 2018 року № 18/12-06; рахунком від 13 липня 2020 року № 226; платіжним дорученням від 16 липня 2020 року № 3397 про сплату ТОВ Агрофірма «Матюші» на користь Адвокатського об'єднання «Еверлігал» коштів в сумі 3 647,86 грн; детальним описом наданих послуг та здійснених витрат в процесі надання професійної правничої допомоги; актом приймання-передачі наданих послуг від 03 грудня 2020 року № 20/07/13-2; актом приймання-передачі наданих послуг від 03 грудня 2020 року № 11/11/19-28. Оскільки рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2020 року позов ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволено, то понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 380,46 грн підлягають стягненню на його користь з належних відповідачів - ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» по 13 190,23 грн з кожного. При цьому представник Державного реєстратора Євка В. В. - адвокат Василенко Н. С. не надала належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем Євко В. В. коштів у розмірі 43 500 грн, зокрема не надала відповідної квитанції, платіжного доручення чи іншого платіжного документа.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника Державного реєстратора Євка В. В. - адвоката Василенко Н. С. задоволено частково. Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2020 року в частині мотивів відмови в задоволенні заяви представника Державного реєстратора Євка В. В. - адвоката Василенко Н. С. змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в мотивувальній частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2020 року зазначено, що державний реєстратор не є належним відповідачем в цій справі, однак резолютивна частина цього рішення суду не містить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, пред'явлених до Державного реєстратора Євка В. В. За таких обставин відсутні правові підстави для стягнення з позивача на користь Державного реєстратора Євка В.В. витрат на правничу допомогу. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви представника Державного реєстратора Євка В. В. - адвоката Василенко Н. С. про стягнення з позивача судових витрат на правову допомогу, але виходив з інших мотивів.
12 квітня 2021 року представник ТОВ Агрофірма «Матюші» - адвокат Тетеря С. І. звернулася до Київського апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з Державного реєстратора Євка В. В. на користь ТОВ «Агрофірма «Матюші» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 182,44 грн, понесені в суді апеляційної інстанції. Заява мотивована тим, що вказане питання не було вирішено апеляційним судом при прийнятті постанови за результатами розгляду апеляційної скарги, хоча про наявність цих витрат було повідомлено у відзиві на апеляційну скаргу, а документи на підтвердження понесених витрат були надані апеляційному суду 01 березня 2021 року.
Представник Державного реєстратора Євка В. В. - адвокат Василенко Н. С. заперечила проти заяви представника ТОВ Агрофірма «Матюші» - адвоката Тетері С. І. про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з Державного реєстратора Євка В. В. на користь ТОВ Агрофірма «Матюші» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 182,44 грн, посилаючись на те, що предметом апеляційного розгляду було додаткове рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні на користь відповідача понесених ним судових витрат, а не судове рішення по суті позовних вимог. Тому правові підстави для стягнення судових витрат, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, відсутні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 квітня 2021 року в задоволенні заяви ТОВ Агрофірма «Матюші» про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що системний аналіз положень статей 133, 137, 141, 270, 382 ЦПК України дає підстави дійти висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу відшкодовуються стороні у справі в разі розгляду апеляційним судом справи по суті заявлених позовних вимог. Предметом апеляційного розгляду, за результатами якого 05 квітня 2021 року прийнято постанову, було додаткове рішення суду першої інстанції, яким вирішувалося питання про стягнення судових витрат, понесених відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції. За таких обставин відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правову допомогу у зв'язку з переглядом апеляційним судом додаткового рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
25 травня 2021 року ТОВ Агрофірма «Матюші» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення, яким стягнути з державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євка В. В. на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 182,44 грн, понесені у зв'язку з переглядом в апеляційному порядку додаткового рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2020 року.
Касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України та мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми статей 43, 59, 131-2 Конституції України, статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також порушив вимоги статей 137, 141, 374 ЦПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 20 грудня 2019 року та від 23 березня 2020 року у справі № 240/6150/18, від 17 червня 2020 року у справі № 904/12170/16, від 19 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.002044, від 19 листопада 2020 року у справі № 910/3233/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 21 січня 2021 року у справі № 580/3073/20, від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20, від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_3 (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. від 24 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
22 липня 2021 року справа № 357/333/20 надійшла до Верховного Суду.
За розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2021 року № 1741/0/226-21, у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 , на підставі подань секретаря Другої судової палати Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, та згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 вересня 2021 року справу № 357/333/20 (провадження № 61-8780св21) передано судді-доповідачеві Стрільчуку В. А., визначено суддів, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Матеріалами справи підтверджується, що у відзиві на апеляційну скаргу представника Державного реєстратора Євка В. В. - адвоката Василенко Н. С. на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2020 року ТОВ Агрофірма «Матюші» зазначило, що у зв'язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції воно очікує понести витрати на професійну правничу (правову) допомогу адвокатівАдвокатського об'єднання «Еверлігал» в розмірі 20 182,44 грн. Докази цих витрат будуть подані відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України протягом п'яти днів після ухвалення апеляційним судом судового рішення.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу на стадії апеляційного перегляду справи ТОВ Агрофірма «Матюші» 23 лютого 2021 року подало до Київського апеляційного суду:
- копію додаткової угоди № 04/02/21-1 до договору про надання правової допомоги від 22 грудня 2018 року № 18/12-06, за змістом якої, Адвокатське об'єднання «Еверлігал» під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції надає клієнту, зокрема такі послуги: аналіз апеляційних скарг відповідачів на судові рішення, підготовку і подання до суду відзивів на апеляційні скарги, підготовку інших процесуальних документів, ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових засіданнях у суді апеляційної інстанції, вчинення інших дій, необхідних для надання клієнту професійної (правничої) правової допомоги;
- копію акта від 23 лютого 2021 року № 04/02/21-1 приймання-передачі наданих послуг в рамках правової (професійної правничої) допомоги за договором про надання правової допомоги від 22 грудня 2018 року № 18/12-06;
- детальний опис наданих послуг та здійснених витрат в процесі надання професійної правничої (правової) допомоги;
- копію рахунку на оплату від 04 лютого 2021 року № 30;
- копію платіжного доручення від 16 лютого 2021 року № 43225 про сплату ТОВ Агрофірма «Матюші» на користь Адвокатського об'єднання «Еверлігал» коштів в сумі 20 182,44 грн за надані послуги згідно з рахунком від 04 лютого 2021 року № 30;
- роздруківки з веб-сайтів «Юридична газета» та видання «Юридична практика».
Вищевказаною постановою Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника Державного реєстратора Євка В. В. - адвоката Василенко Н. С. задоволено частково. Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2020 року в частині мотивів відмови у задоволенні заяви представника Державного реєстратора Євка В. В. - адвоката Василенко Н. С. змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Однак цією постановою не вирішено питання про судові витрати, тому представник ТОВ Агрофірма «Матюші» - адвокат Тетеря С. І. 12 квітня 2021 року звернулася до Київського апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні заяви ТОВ Агрофірма «Матюші» про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд виходив з того, що витрати на професійну правничу допомогу відшкодовуються стороні у справі у разі розгляду апеляційним судом справи по суті заявлених позовних вимог, однак в апеляційному порядку справа не розглядалася по суті, а предметом апеляційного розгляду, за результатами якого 05 квітня 2021 року прийнято постанову, було додаткове рішення суду першої інстанції, яким вирішувалося питання про стягнення судових витрат, понесених відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції.
Наведені висновки суду апеляційної інстанції зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі, процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).
Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 757/32383/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 756/4441/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 707/2307/16-ц.
Також правові висновки про те, що додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення, наведено в постановах Верховного Суду від 20 грудня 2019 року та від 23 березня 2020 року у справі № 240/6150/18, від 17 червня 2020 року у справі № 904/12170/16, від 19 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.002044, від 19 листопада 2020 року у справі № 910/3233/18, на які заявник послався в касаційній скарзі.
З огляду на викладене висновок апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правову допомогу у зв'язку з переглядом апеляційним судом додаткового рішення суду першої інстанції про стягнення судових витрат, ґрунтується на помилковому тлумаченні положень статей 133, 137, 141, 270, 382 ЦПК України.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Крім того, в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зроблено правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц.
Крім того, в постановах Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 21 січня 2021 року у справі № 580/3073/20, від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20, на які послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
В постановах Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20, на які послався заявник в касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.
Також у вищевказаній постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Однак апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не дослідив надані заявником і наявні в матеріалах справи докази та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні заяви ТОВ Агрофірма «Матюші» про ухвалення додаткового рішення.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.
Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
В силу положень вищевказаної статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що апеляційним судом не досліджені належним чином зібрані докази, не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 23 квітня 2021року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук