Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 308/10965/19
провадження № 61-9308св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Моторне (транспортне) страхове бюро України,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2020 року у складі судді Фазикош О. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2019 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування здійсненої страхової виплати в порядку регресу, посилаючись на те, що 08 січня 2017 року поблизу міста Дубно Рівненської області на 375 км + 325 м автодороги Київ - Чоп водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі сторони міста Львова у напрямку міста Рівного, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 . Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження. Оскільки на час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 не була застрахована, то матір неповнолітньої потерпілої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася до МТСБУ із заявою про виплату 156 001,78 грн відшкодування за шкоду, заподіяну її дочці внаслідок ДТП. На підставі зібраних документів, враховуючи вимоги чинного законодавства, МТСБУ здійснило регламентну виплату (страхове відшкодування) потерпілій ОСОБА_2 у розмірі 76 279,38 грн. ОСОБА_2 не погодилася з розміром виплати та звернулася до суду з позовом до МТСБУ про стягнення страхового відшкодування. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 жовтня 2018 року у справі № 559/1688/18 позов ОСОБА_2 було задоволено, стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_2 79 722,40 грн страхового відшкодування. Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року апеляційну скаргу МТСБУ залишено без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 жовтня 2018 року - без змін. На виконання цих судових рішень МТСБУ здійснило доплату відшкодування на користь потерпілої в розмірі 79 722,40 грн. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь в порядку регресу грошові кошти в розмірі 156 001,78 грн.
У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ламбрух О. С. подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не несе відповідальність за шкоду, завдану ОСОБА_2 джерелом підвищеної небезпеки, так як цю шкоду заподіяно внаслідок умисних дій потерпілої. Крім того, розмір витрат на лікування потерпілої внаслідок ДТП є необґрунтованим.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 серпня 2020 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МТСБУ в поряду регресу грошові кошти в розмірі 156 001,78 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що розмір шкоди, заподіяної ОСОБА_2 внаслідок ДТП, було встановлено рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року, у справі № 559/1688/18 за позовом до МТСБУ про стягнення страхового відшкодування. Тому згідно з частиною четвертою статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)вказані обставини не доказуються при розгляді цієї справи. З постанови про закриття кримінального провадження від 19 грудня 2017 року вбачається що ДТП сталася внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_2 вимог пунктів 4.7, 4.8, 4.14 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, однак такі порушення свідчать про грубу необережність потерпілої, а закон не визначає грубу необережність як обставину, що звільняє заподіювача шкоди від цивільно-правової відповідальності. Отже, факт закриття кримінального провадження відносно водія ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу злочину не звільняє володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності. Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону. Оскільки внаслідок ДТП потерпілій ОСОБА_2 була завдана шкода, яка відшкодована МТСБУ, то позивач має право на стягнення цього відшкодування з відповідача, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ламбруха О. С. залишено без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Посилання ОСОБА_1 на те, що він на правовій підставі керував транспортним засобом марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , і МТСБУ не вправі пред'являти до нього вимогу в порядку регресу, не заслуговують на увагу, так як пункт 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає застосуванню лише у випадку, коли учасник бойових дій керує саме належним йому транспортним засобом. Однак ОСОБА_1 керував автомобілем «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який не належить йому на праві власності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
03 червня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_1 зазначив, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували пункт 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статтю 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без врахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 521/6088/16-ц (провадження № 61-17101св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 336/851/17 (провадження № 61-25433св18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17 (провадження № 61-28576св18).
У червні 2021 року МТСБУ подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. В суді першої інстанції ОСОБА_1 не посилався на те, що він є учасником бойових дій, а надав такі докази лише до апеляційного суду. Оскільки ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який не належить йому на праві власності, то апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що пункт 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
24 червня 2021 року справа № 308/10965/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Ламбруха О. С. про зупинення виконання судових рішень задоволено частково. Зупинено виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Судами встановлено, що 08 січня 2017 року поблизу міста Дубно Рівненської області на 375 км + 325 м автодороги Київ - Чоп водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі сторони міста Львова у напрямку міста Рівного, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 . Внаслідок цієї ДТП потерпіла ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження, які згідно з пунктом 2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року № 6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України», відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент отримання.
На час вчинення ДТП (08 січня 2017 року) цивільно-правова відповідальність відповідача як водія транспортного засобу «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 ,не була застрахована.
Постановою старшого слідчого - капітана поліції слідчого відділення Дубенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області Петровського О. І. від 19 грудня 2017 року було закрито кримінальне провадження № 12017180040000029 від 08 січня 2017 року по факту вищевказаної ДТП у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України. В цій постанові зазначено, що в ході проведення досудового розслідування було встановлено, що водій транспортного засобу марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 в момент виникнення небезпеки для руху не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_2 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування. Крім цього, у вищевказаній дорожній обстановці дії водія транспортного засобу марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з технічної точки зору не відповідають вимогам пункту 12.3 Правил дорожнього руху, але не знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної ДТП. В діях пішохода ОСОБА_2 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, так як в цій ситуації вона повинна була діяти відповідно до вимог пунктів 4.4, 4.8 та 4.14 Правил дорожнього руху.
В подальшому матір неповнолітньої потерпілої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася до МТСБУ із заявою про виплату 156 001,78 грн відшкодування за шкоду, заподіяну її дочці ОСОБА_2 внаслідок ДТП.
На підставі зібраних документів, враховуючи вимоги чинного законодавства, МТСБУ здійснило регламентну виплату (страхове відшкодування) потерпілій ОСОБА_2 у розмірі 76 279,38 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 04 квітня 2018 року № 903479.
ОСОБА_2 не погодилася з вищевказаним розміром виплати та звернулася до суду з позовом до МТСБУ про стягнення страхового відшкодування. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 жовтня 2018 року у справі № 559/1688/18 позов ОСОБА_2 було задоволено, стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_2 79 722,40 грн страхового відшкодування.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року апеляційну скаргу МТСБУ залишено без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 жовтня 2018 року - без змін.
На виконання вищевказаних судових рішень МТСБУ здійснило доплату відшкодування на користь потерпілої ОСОБА_2 в розмірі 79 722,40 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22 квітня 2019 року № 937425.
05 липня 2019 року МТСБУ направило ОСОБА_1 вимогу від 02 липня 2019 року про відшкодування шкоди в порядку регресу, яку відповідач не виконав.
Апеляційним судом також встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 25 червня 2015 року ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових.
Під час розгляду справи апеляційним судом представник ОСОБА_1 - адвокат Ламбрух О. С. пояснив, що транспортний засіб марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не належить ОСОБА_1 на праві власності, а відповідач керував ним лише на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на цей транспортний засіб.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Згідно з частинами першою, п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені в постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20).
Під час розгляду цієї справи судами не встановлено, що ДТП сталася внаслідок умислу потерпілої ОСОБА_2 або непереборної сили.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зазначена норма, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.
В пункті 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з підпунктами «а», «г» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та стягуючи з відповідача на користь МТСБУв поряду регресу грошові кошти в розмірі 156 001,78 грн, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що внаслідок ДТП потерпілій ОСОБА_2 була завдана шкода, яка відшкодована МТСБУ, і позивач має право на стягнення цього відшкодування за рахунок відповідача (безпосереднього заподіювача шкоди), який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Такі висновки судів попередніх інстанцій зроблені з порушенням норм матеріального права з огляду на таке.
Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Пунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на час вчинення ДТП (08 січня 2017 року), передбачено, що учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
У Рішенні від 23 грудня 2014 року № 7-рп/2014 у справі № 1-6/2014 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV зі змінами необхідно розуміти так, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, інвалідам війни та інвалідам I групи, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють як на праві власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з пунктом 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17 (провадження № 61-28576св18), на які послався заявник в касаційній скарзі.
Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 під час вчинення ДТП (08 січня 2017 року) керував транспортним засобом марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі посвідчення водія та реєстраційного документа на цей транспортний засіб, то він правомірно володів указаним майном.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових, то відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на час вчинення ДТП (08 січня 2017 року), він був звільнений від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.
Подібні правові висновки щодо звільнення учасників бойових дій від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України на підставіпункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наведено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 521/6088/16-ц (провадження № 61-17101св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 336/851/17 (провадження № 61-25433св18), на які заявник послався в касаційній скарзі.
Оскільки підпунктом 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено виняток щодо права МТСБУ подати регресний позов до водія транспортного засобу, який звільнений від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України відповідно до пункту 13.1 статті 13 цього Закону, то суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову МТСБУ до ОСОБА_1 про відшкодування здійсненої страхової виплати в порядку регресу.
Враховуючи викладене, доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій застосували пункт 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статтю 1187 ЦК України без врахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 521/6088/16-ц (провадження № 61-17101св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 336/851/17 (провадження № 61-25433св18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17 (провадження № 61-28576св18), є обґрунтованими.
При цьому наведені у відзиві на касаційну скаргу доводи МТСБУ про те, що всуді першої інстанції ОСОБА_1 не посилався на те, що він є учасником бойових дій, а надав такі докази лише до апеляційного суду, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зобов'язаний був перевірити доводи заявника про те, що він є учасником бойових та відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на час вчинення ДТП (08 січня 2017 року), був звільнений від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.
Апеляційний суд дослідив такі доводи ОСОБА_1 та надані на їх підтвердження докази, однак при їх оцінці неправильно застосував вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову МТСБУ до ОСОБА_1 про відшкодування здійсненої страхової виплати в порядку регресу.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 3 510,05 грн, а за подання касаційної скарги - 4 680,06 грн, всього - 8 190,11 грн, які підлягають стягненню з позивача на його користь.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 травня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 , про відшкодування здійсненої страхової виплати в порядку регресу відмовити.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 8 190 (вісім тисяч сто дев'яносто) грн 11 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук