Ухвала
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 759/17490/18
провадження № 61-19293 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року у складі судді Сенька М. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 невстановленими особами вчинено терористичний акт, а саме, артилерійський обстріл, в результаті якого у с. Скелеве смт Луганське Артемівського району Донецької області загинув її чоловік - ОСОБА_2 .
Вказувала, що відповідно до довідки про причину смерті від 24 січня 2015 року № 95 причиною смерті ОСОБА_2 є вибухові осколкові поранення грудної клітки з ушкодженням серця.
Зазначала, що за фактом вчинення терористичного акта, внаслідок якого загинув ОСОБА_2 , слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування. Відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23 січня 2015 року за № 12014050150001521 з правовою кваліфікацією діяння за частиною третьою статті 258 КК України (терористичний акт, який призвів до загибелі людини).
Вказувала, що відсутність відповідного закону, на підставі якого виплачується компенсація за шкоду, завдану здоров'ю осіб, а також компенсація моральної шкоди родичам загиблих від терористичних актів, не може бути перешкодою у захисті її прав. Зазначала, що для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб. Тому вважала, що внаслідок загибелі її чоловіка вона має право на отримання відшкодування моральної шкоди, яка полягала у незворотніх моральних стражданнях та хвилюваннях, спричинених загибеллю її чоловіка внаслідок терористичного акту, а також незабезпеченням державою Україна права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 27 Конституції України.
Зазначала, що вона відчуває душевний біль, згадуючи свого чоловіка та обставини за яких він загинув, що впливає на стан її здоров'я. У зв'язку з цим, вона була вимушена звертатись за медичною допомогою до Психоневрологічного міського диспансеру № 4 у м. Києві, де проходила амбулаторне лікування, та їй встановлено психоневрологічне захворювання. Внаслідок смерті чоловіка, яка трапилась на її очах, у неї з'явилось безсоння, постійний нервовий стан, переживання за подальшу долю, тривога, страждання, адаптація до сучасних подій. Вказувала, що її моральні страждання знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку зі смертю її чоловіка.
Ураховуючи характер та обсяг завданих їй моральних страждань, істотних порушень її прав, умисного характеру дій, внаслідок скоєного злочину, а також душевного болю від втрати чоловіка, почуття безпорадності, яке вона відчуває роками через втрату чоловіка та батька їх дитини, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, позивач оцінила розмір спричиненої моральної шкоди в сумі 1 830 000 грн.
З урахуванням наведеного, позивач просила суд стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь 1 830 000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті її чоловіка ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 1 830 000 грн на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обов'язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції, є завдання такої шкоди на території антитерористичної операції та внаслідок антитерористичної операції. Позивачем доведено, що її чоловік - ОСОБА_2 загинув внаслідок отримання вибухових травм під час артобстрілу у с. Скелеве смт Луганське Артемівського району Донецької області, що є тимчасово окупованою територією. Тому суд дійшов висновку, що відсутність на національному рівні закону, на підставі якого передбачається процедура виплати компенсації моральної шкоди родичам загиблих від терористичних актів, не може бути перешкодою у захисті права позивача на отримання відшкодування їй моральної шкоди від держави.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру її немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), стану її здоров'я, тяжкості вимушених змін у її життєвих стосунках. Враховуючи вимоги об'єктивності, розумності й справедливості, суд першої інстанції визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 1 830 000 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року змінено в частині розміру відшкодування моральної шкоди. Стягнуто на користь ОСОБА_1 1 млн. грн на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що установивши, що загибель чоловіка позивача - ОСОБА_2 внаслідок артилерійського обстрілу під час проведення антитерористичної операції спричинила позивачу моральні страждання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, завданої внаслідок смерті її чоловіка, з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку. Вказаний висновок суду відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Оцінюючи розмір моральної шкоди, позивач посилалась на те, що Європейським судом з прав людини у аналогічних спорах були задоволені вимоги заявників та встановлено розмір компенсації моральної шкоди в середньому 60 тис. євро за загибель однієї особи, що на день подання нею позову згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 1 830 000 грн. Зокрема, позивач посилалась на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хачукаєви проти Росії» (23/04/2009), у справі «Сагаєва і інші проти Росії» (08/12/2015), у справі «Ісламова проти Росії» (30/04/2015) та у справі «Султигов і інші проти Росії» (09/10/2014).
Проте відповідно до статті 41 Розділу ІІ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
У даному випадку позивач помилково ототожнює поняття моральної шкоди та поняття справедливої сатисфакції, які за своїм правовим змістом є різними. Зокрема, поняття справедливої сатисфакції міститься у статті 41 Розділу ІІ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який врегульовує питання організації і діяльності Європейського суду з прав людини, тобто є його внутрішньою процедурною нормою. При цьому колегія суддів виходила з того, що поняття справедливої сатисфакції, вжите у статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є значно ширшим, ніж поняття моральної шкоди, вжите у законодавстві України.
Чинне законодавство України не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Позивач зазнала моральних втрат і душевних страждань, відчувала тривалі моральні переживання, у зв'язку зі смертю свого чоловіка, порушення нормальних життєвих зв'язків, відповідно, порушення сталих стосунків з оточуючими людьми, тяжкість вимушених змін у житті, що не могло не відобразитися у погіршенні її стану здоров'я.
З урахуванням характеру, обсягу та глибини заподіяних позивачу моральних страждань та їх негативних наслідків, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів вважала, що на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 1 000 000 грн, що є належним способом відновлення її прав, а тому рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди підлягає зміні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року Кабінет Міністрів України подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й ухвалити нове судове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); судами попередніх інстанцій не досліджені зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 759/17490/18 із Святошинського районного суду м. Києва.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2021 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України в межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.
Частиною третьою вказаної статті визначено коло суб'єктів, які здійснюють боротьбу з тероризмом, однак, Кабінет Міністрів України до них не відноситься.
На теперішній час відсутній будь-який закон чи нормативний акт, який передбачає в Державному бюджеті України бюджетних призначень для відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не встановлено державний орган, на який покладено обов'язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення і розміру відшкодування. Кабінет Міністрів України безпосередньо не здійснює відшкодування шкоди, заподіяної громадина терористичним актом, а, отже, відсутні підстави для задоволення позову про відшкодування шкоди, моральної шкоди з держави Україна саме в особі Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України вважав, що враховуючи встановленні обставини справи, судами неправильно застосовані положення статей 23, 1167, 1168 ЦК України, у зв'язку із відсутністю всіх елементів цивільного правопорушення, недоведення протиправності дій чи бездіяльності відповідачів відносно позивача, які б могли завдати моральні страждання. Також у ході розгляду справи судами не було встановлено причинно-наслідкового зв'язку між діями держави України в особі Кабінету Міністрів України та завданою позивачу шкодою.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був чоловіком ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 від 11 листопада 1995 року (а.с. 19, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 невстановленими особами у с. Скелеве смт Луганське Артемівського району Донецької області було здійснено терористичний акт (артилерійський обстріл), в результаті якого загинув ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки про причину смерті від 24 січня 2015 року № 93 причиною смерті ОСОБА_2 стали осколкові поранення грудної клітки з ушкодженням серця (а.с. 21, т. 1).
Факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 в Донецькій області підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (а.с. 20, т. 1).
За вказаним фактом 23 січня 2015 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014050150001521 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України (терористичний акт, який призвів до загибелі людини), зокрема, що ІНФОРМАЦІЯ_2, у денний час, внаслідок артилерійського обстрілу у с. Скелеве смт Луганське Артемівського району Донецької області вбито ОСОБА_2 , який мешкає у АДРЕСА_1 (а.с. 28, т. 1).
22 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях із заявою про кримінальне правопорушення з приводу того, що ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 14 год 00 хв. під час проведення антитерористичної операції (військових дій) у с. Скелеве смт Луганське Артемівського району Донецької області було вбито її чоловіка ОСОБА_2 (а.с. 22, т. 1).
Зазначену заяву долучено до матеріалів кримінального провадження № 12014050150001521, що перебуває у провадженні слідчого відділу 2-го управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, що підтверджується листом від 13 квітня 2018 року (а.с. 23, т. 1).
Позивач ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , перемістилась за адресою: АДРЕСА_3 , , що підтверджується довідкою від 20 жовтня 2016 року № 10557 (а.с. 51, т. 1).
Як вбачається з медичної карти амбулаторного хворого від 29 березня 2018 року № 07344, ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Київського міського психоневрологічного диспансеру № 4 із скаргами на тривогу, постійний нервовий стан, періодичне безсоння після психотравмуючої ситуації - смерть чоловіка внаслідок обстрілу, яка трапилась на її очах. Позивачу встановлено діагноз: змішаний тривожно-депресивний розлад та призначено лікування (а.с. 36-56, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зупинення провадження у справі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року справа № 635/6172/17 (провадження № 61-16324св19) за позовом ОСОБА_3 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Направляючи справу № 635/6172/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказував , що на розгляді в судах різних судових інстанцій перебуває значна кількість справ, які стосуються проблематики відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок терористичного акту, а також спорів про відшкодування шкоди, завданої смертю (ушкодженням здоров'я) цивільних осіб на території проведення Антитерористичної операції (Операції об'єднаних сил), вирішення яких неможливе без існування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, існує очевидна необхідність у формуванні з цих питань єдиної правозастосовчої практики, вирішенні питання щодо застосування норм міжнародних договорів та національного права, і ці проблемні питання належать до компетенції Великої Палати Верховного Суду як інституції, діяльність якої спрямована на вирішення виключної правової проблеми з метою забезпечення однакового застосування судами норм матеріального права.
Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», затвердженої Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII).
У преамбулі Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» вказано, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об'єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення.
Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (стаття 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Здійснення юрисдикції над територією є необхідною умовою для того, щоб держава могла нести відповідальність за дії або бездіяльність, які їй можна приписувати, що породжують твердження про порушення прав і свобод.
В той же час зобов'язання держави Україна стосовно поваги та захисту прав людини не зникають повністю і в умовах збройного конфлікту, і у випадку втрати контролю над частиною власної території.
Правові висновки щодо застосування положень статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 21 Кодексу цивільного захисту України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при вирішенні питання щодо відшкодування шкоди, завданої при проведенні антитерористичної операції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19).
Колегія суддів вважала, що існує потреба у вирішенні питання про застосування норм права при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої смертю (ушкодженням здоров'я) цивільних осіб на території проведення Антитерористичної операції (Операції об'єднаних сил), у тому числі на території, яка окупована Російською Федерацією.
Отже, на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20) за позовом ОСОБА_3 до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи.
Правовідносини, спір з приводу яких вирішується у цій справі, є подібними до правовідносин, які є предметом розгляду у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).
Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України визначено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу, провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі).
Частиною другою статті 415 ЦПК України передбачено, що процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).
Керуючись статтями 252, 253, 260, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Зупинити касаційне провадження у справі № 759/17490/18 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкодидо закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20) за позовом ОСОБА_3 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович