Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа 125/2090/15-ц
провадження № 61-17235 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2016 року у складі судді Переверзєва С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Войтка Ю. Б., Матківської М. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного кредитного договору від 14 червня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 26 тис. доларів США на строк до 12 червня 2027 року.
У той же день для забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.
Позичальник, як і поручитель, зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, унаслідок чого станом на станом на 07 серпня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 25 623 доларів 51 центів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 22 397 доларів 77 центів США, заборгованість по процентам у розмірі 1 532 долари 94 центи США, заборгованість по комісії у розмірі 293 доларів 78 центів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 167 доларів 77 центів США, штраф (фіксована частина) у розмірі 11 доларів 64 центи США, штраф (процентна складова) у розмірі 1 219 доларів 61 цент США.
Письмова вимога про виконання зобов'язання у зв'язку із наявністю заборгованості, направлена банком на адресу відповідачів, залишилась невиконаною.
З огляду на викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість у сумі 25 623 долари 51 цент США, що станом на 07 серпня 2015 року становило 550 393 грн 03 коп.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком не доведено наявність і розмір заявленої заборгованості відповідачів, оскільки під час судового розгляду відповідачем було надані квитанції про оплату платежів за договором, які не знайшли відображення у поданому банком розрахунку заборгованості відповідачів. Наведені обставини вказують на те, що відповідачі не ухиляються від виконання своїх цивільно-правових зобов'язань. Такі зобов'язання виконано відповідачами у повному обсязі.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 05 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 05 грудня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 листопада 2020 рокуапеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2016 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 14 червня 2007 року у розмірі 11 821 доларів 98 центів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 11 117 доларів 40 центів США; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 677 доларів 94 центи США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 26 доларів 64 центи США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позичальник, як і поручитель, зобов'язання за кредитним договором та договором поруки не виконували. На вимоги банку не реагували, унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої визначено судом відповідно до висновку експерта за результатами проведення економічної експертизи від 03 листопада 2020 року № 3047, наданого ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції.
При цьому апеляційний суд зазначив, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь. Крім того, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. А тому вимоги про стягнення і пені, і штрафу одночасно, а також про стягнення комісії є необґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й передати справу на новий судовий розгляд.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 757/15487/16, від 17 квітня 2019 року у справі № 307/1714/16-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 546/1274/15, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 125/2090/15-ц із Барського районного суду Вінницької області.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив, що умови кредитного договору щодо сплати щомісячної винагороди, за надання фінансового інструменту є недійсними або нікчемними.
Встановлюючи розмір заборгованості відповідачів, суд апеляційної інстанції послався на висновок експерта за результатами проведення економічної експертизи від 03 листопада 2020 року № 3047, виконаний судовим експертом Київської незалежної судово-експертної установи Тарасюком С. Ю.
Вважало, що такий доказ є неналежним та недостовірним, оскільки він містить суттєві помилки, що безпідставно, з грубими порушеннями норм законодавства та умов укладеного договору, зменшують заборгованість відповідачів.
Крім того, суд, приймаючи такий доказ на стадії апеляційного перегляду справи, порушив, на думку заявника, норми процесуального права, у тому числі частину третю статті 367 ЦПК України.
Зазначало, що позичальнику видано не лише кредитні кошти на купівлю житла, а й кредитні кошти на сплату страхових платежів. Зокрема, з пункту 7.1 кредитного договору вбачається, що загальна сума кредитних коштів, що надаються позивачу становить 31 940 доларів США на наступні цілі: купівля житла - 26 тис. доларів США, а також у розмірі 5 940 доларів США на сплату страхових платежів. Вказане висновком експерта не враховано. Інші розрахунки, здійснені експертом, також вважало помилковими.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, в якому зазначили, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстави для скасування судового рішення відсутні. Зазначав, що сплатив на рахунок банку суму заборгованості, визначену постановою апеляційного суду, проте банк продовжує нараховувати йому заборгованість за кредитом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № VICWG100001444 на суму 26 тис. доларів США строком до 12 червня 2027 року.
У той же день між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 14 червня 2007 року було укладено договір поруки.
Кредитним договором передбачено порядок погашення заборгованості, а саме: щомісячно в період сплати надання позичальником банку грошових коштів на погашення кредиту, відсотків, комісії та інших виплат. Строк внесення щомісячного платежу встановлено з 16 по 21 число кожного місяця. Розмір щомісячного мінімального платежу складає 341 долар 31 цент США.
За твердженням банку, починаючи з липня 2008 року ОСОБА_1 порушено обов'язок внесення щомісячних мінімальних платежів, у зв'язку з чим станом на 07 серпня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 25 623 доларів 51 центів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 22 397 доларів 77 центів США, заборгованість по процентам у розмірі 1 532 долари 94 центи США, заборгованість по комісії у розмірі 293 доларів 78 центів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 167 доларів 77 центів США, штраф (фіксована частина) у розмірі 11 доларів 64 центи США, штраф (процентна складова) у розмірі 1 219 доларів 61 цент США.
13 серпня 2015 року на адресу відповідачів було направлено письмові вимоги про виконання кредитних зобов'язань у зв'язку із наявністю заборгованості, проте такі вимоги залишились не виконаними.
Положеннями пункту 7.1 кредитного договору визначено, що банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти на строк з 14 червня 2007 року по 12 червня 2027 року включно на суму 26 тис. доларів США.
Пунктом 2.2 визначені зобов'язання позичальника за кредитним договором, серед яких: використати кредит на цілі, зазначені в пункті 7.1 даного договору; сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до пунктів 7.1, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 3.1, 3.2 даного договору. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту; погашення кредиту зробити в порядку, сумах і строки, передбачені пунктами 7.1 та 2.3.3 цього договору.
У висновку експерта за результатами проведення економічної експертизи від 03 листопада 2020 року № 3047, виконану судовим експертом Київської незалежної судово-експертної установи Тарасюком С. Ю., зазначено, що в результаті проведених арифметичних розрахунків, при умові вирахування щомісячної комісійної винагороди, визначеної пунктом 7.1. кредитного договору № VICWG100001444 від 14 червня 2007 року, виходячи з розмірів погашення заборгованості (в тому числі за кредитом, відсотками, комісіями), наведених у відомостях щодо руху коштів (виписці) по рахунку № НОМЕР_1 за період з 01 січня 1999 року по 07 жовтня 2020 року, та умов кредитного договору від 14 червня 2007 року № VICWG100001444, встановлено, що розмір заборгованості за кредитним договором станом на 19 серпня 2015 року становив 11 821 доларів 98 центів США, з яких: залишок заборгованості за основним боргом у розмірі 11 117 доларів 40 центів США; залишок заборгованості за відсотками у розмірі 677 доларів 94 центи США; залишок заборгованості за пенею у розмірі 26 доларів 64 центи США.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, апеляційний суд, врахувавши вказівки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року, з метою визначення розміру кредитної заборгованості правильно врахував висновок експерта, наданий позичальником, оскільки він є повним та належним чином обґрунтованим. Крім того, розрахунки, надані банком, містять суперечливу інформацію і не співвідносяться із вимогами позовної заяви.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 вносив кошти для погашення кредитної заборгованості на один розрахунковий рахунок за двома кредитними договорами, а саме: за кредитним договором від 14 червня 2007 року № VICWG100001444 та кредитним договором від 14 червня 2007 року № VICWG200001444, які містяться в матеріалах справи (а.с. 14-16, т. 1, а.с. 15-19, т. 2).
Разом з тим, обґрунтовуючи позов, банк пред'явив вимоги саме за кредитним договором від 14 червня 2007 року № VICWG100001444, за яким, як зазначав банк у позовній заяві, ОСОБА_1 надано кредит у сумі 26 тис. доларів США і саме таку суму кредиту містять розрахунки банку, наявні в матеріалах справи (а.с. 4-8, т. 1, а.с. 25-26, т. 2). Інших вимог банком не пред'явлено, а тому посилання касаційної скарги на те, що кредитним договором передбачена ще й сплата страхових платежів безпідставні, оскільки таких вимог банком не пред'явлено, у розрахунках заборгованості, наданих банком, такі платежі відсутні.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.
Ураховуючи викладене, доводи касаційної скарги в частині виключення експертом з сум комісії та пені є необґрунтованими, оскільки на підставі наведених вище норм матеріального права експертом правильно встановлено безпідставність нарахування таких платежів.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Отже, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнив частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович