Постанова
Іменем України
08 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 501/2942/20
провадження № 61-10377св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - профспілка робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області у складі Петрюченко М. І. від 09 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Комлевої О. С., від 20 травня 2021 року.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом
до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», (далі - ДП «МТП «Чорноморськ»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - профспілка робітників морського транспорту морського порту Чорноморськ, про визнання наказів незаконними, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона з 02 грудня 1995 року працювала в ДП «МТП «Чорноморськ» на посаді гардеробника «Готельного комплексу «Моряк». Наказом ДП «МТП «Чорноморськ» № 260/0-14 від 28 липня 2020 року її звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці шляхом скорочення штату працівників.
Позивачка вважає своє звільнення незаконним, оскільки: відповідачем не виконано вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо її працевлаштування, їй не запропоновано всі наявні вакантні посади, що відповідають її кваліфікаційному рівню протягом періоду звільнення; звільнення відбулось за відсутності попередньої згоди виборного органу первинної профспілки; при звільненні було порушено її право на переважне залишення на роботі.
Із урахуванням зазначеного, позивачка просила позов задовольнити: визнати наказ ДП «МТП «Чорноморськ» № 449 від 16 грудня 2019 року незаконним та таким, що виданий з порушенням норм трудового права, який не передбачає жодних змін в організації виробництва і праці, та скасувати його; визнати наказ ДП «МТП «Чорноморськ» № 260/0-14 від 28 липня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним та скасувати його; поновити її на посаді гардеробника готельного комплексу «Моряк» ДП «МТП «Чорноморськ» негайно з виплатою їй одного середньомісячного заробітку; зобов'язати відповідача провести компенсацію сум за весь період вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 09 лютого
2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ № 260/0-14 від 28 липня 2020 року ДП «МТП «Чорноморськ» про звільнення ОСОБА_1 на підставі
пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді гардеробника готельного комплексу «Моряк» ДП «МТП «Чорноморськ».
Зобов'язано ДП «МТП «Чорноморськ» провести ОСОБА_1 компенсацію сум за час вимушеного прогулу.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та виплаті заробітної плати
за один місяць допущено до негайного виконання.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не було доведено належними і допустимими доказами незаконність ліквідації з 01 квітня 2020 року структурного підрозділу «Готельний комплекс «Моряк» з усіма робочими місцями та посадами, у тому числі посади гардеробника, яку вона обіймала, у зв'язку із чим, відсутні підстави для визнання незаконним наказу ДП «МТП «Чорноморськ» № 449 від 16 грудня 2019 року.
Разом із тим, відповідач, своєчасно та належним чином повідомивши позивачку про наступне вивільнення, не виконав обов'язку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення. При цьому судом також встановлено, що питання щодо згоди на звільнення ОСОБА_1 профспілкою робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ» вирішено не було, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що наказ ДП «МТП «Чорноморськ» № 260/0-14 від 28 липня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним. Визнання наказу про звільнення незаконним автоматично тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов'язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу ДП «МТП «Чорноморськ» залишено без задоволення, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 лютого 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обов'язку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, щодо надання інформації про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення, відповідач не виконав. Окрім того, вирішуючи спір, міський суд обґрунтовано виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 не було погоджено із профспілкою робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
23 червня 2021 року до Верховного Суду ДП «МТП «Чорноморськ» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права з посиланням на те, що суди
в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року
у справі № 6-40цс15 та від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15
і постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі
№ 226/1664/18 та від 08 жовтня 2020 року у справі № 202/2817/19
(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що при вирішенні спору судами залишено поза увагою факт того, що ДП «МТП «Чорноморськ» було запропоновано позивачці абсолютно всі вакансії, які існували на підприємстві впродовж процедури вивільнення, що підтверджується врученим позивачці переліком вакантних посад. Позивачці двічі пропонувалися наявні вакантні посади на підприємстві (разом із повідомленням про майбутнє звільнення 18 березня 2020 року та за день до звільнення - 27 липня 2020 року), що свідчить про законність дій ДП «МТП «Чорноморськ» та повне виконання обов'язку, передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України. Будь-яких доказів наявності вакантних посад в ДП «МТП «Чорноморськ», які існували та не були запропоновані позивачці протягом процедури звільнення, позивачкою надано не було. Також заявник наголошує на тому, що відповідь профспілки на подання про надання згоди на звільнення працівників підприємства надана із порушенням строків, встановлених частиною п'ятою статті 43 КЗпП України. В самому листі профспілки не наведено обґрунтованих мотивів відмови у наданні згоди на звільнення позивачки.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 , яка є інвалідом третьої групи загального захворювання, з 02 грудня 1995 року працювала в ДП «МТП «Чорноморськ» на посаді гардеробника «Готельного комплексу «Моряк», що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 .
Наказом в. о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 16 грудня 2019 року № 449 «Про зміни в організації виробництва і праці» змінено з 01 березня 2020 року істотні умови праці працівникам підприємства, до якого внесено зміни наказом № 468 від 20 грудня 2019 року, наказом № 85 від 19 березня 2020 року.
Наказом в. о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 20 грудня 2019 року № 469 «Про зміну істотних умов праці» змінено з 01 березня 2020 року істотні умови праці працівникам підприємства.
Наказами в. о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 31 грудня 2019 року № 503 та № 505 «Про заходи щодо подолання фінансової кризи ДП «МТП «Чорноморськ» з 01 січня 2020 року призупинено нарахування та виплату доплат, передбачених діючим колективним договором.
Наказами в. о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 31 грудня 2019 року № 500 та № 501 «Про скасування надбавок за виконання особливо важливої роботи на термін її виконання» скасовано з 16 березня 2020 року надбавки за виконання особливо важливої роботи на період її виконання окремим працівникам підприємства згідно додатку до даного наказу.
ОСОБА_1 вручено повідомлення про майбутнє звільнення, яке вона отримала 19 березня 2020 року та було запропоновано її переведення на одне з вакантних робочих місць згідно переліку станом на 18 березня 2020 року та станом на 08 липня 2020 року.
Відповідачем на адресу профспілкової організації надіслано подання на звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці для розгляду.
Листом № 138 від 26 червня 2020 року профспілка робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ» надала відповідь, згідно якої профспілковий комітет повідомив про відсутність можливості розглянути надіслане подання роботодавця через обмеження карантину та запропонував призначити дату та місце проведення консультацій на виконання вимог КЗпП України.
Наказом директора ДП «МТП «Чорноморськ» Попова О. М. № 260/0-14 від 28 липня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади гардеробника «Готельного комплексу «Моряк» ДП «МТП «Чорноморськ» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці шляхом скорочення штату працівників, з яким позивачка відмовилась ознайомитись, трудову книжку не забрала, що підтверджується копією акту від 28 липня 2020 року.
Згідно витягу з журналу отримання копії наказу про звільнення ОСОБА_1 отримала трудову книжку 28 серпня 2020 року.
Згідно довідок ДП «МТП «Чорноморськ» про роботу з кадрами за період з 01 січня 2020 року по 30 вересня 2020 року на підприємство було прийнято на роботу 21-го працівника.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з частиною четвертою статті 36 Кодексу законів про працю України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частинами першою і третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Підприємство, відповідно до частини третьої статі 64 Господарського кодексу України, має право самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників та штатний розпис.
Судами встановлено факт змін у організації діяльності і праці у роботодавця та скорочення штату працівників, що є підставою для порушення питання про звільнення позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за умови дотриманням вимог, передбачених частиною третьою статті 49-2 КЗпП України
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступати від цих висновків».
Відповідно до частини першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що відповідач, протягом строку з моменту попередження (19 березня 2020 року) до звільнення (28 липня 2020 року) не запропонував позивачці всіх наявних вакансій у ДП «МТП «Чорноморськ», однак приймав на роботу інших працівників, тобто порушив порядок звільнення, передбачений частиною третьою статті 49-2 КЗпП України.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не були виконані вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо порядку звільнення позивачки із займаної посади.
При вирішенні спору, судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15 і постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 226/1664/18 та від 08 жовтня 2020 року у справі № 202/2817/19, на які послався заявник у касаційній скарзі, враховуючи обставини, встановлені у цій справі.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович