Справа № 560/5835/21
іменем України
03 листопада 2021 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Ковальчук О.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)", в якому просить визнати протиправною бездіяльність державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) під час проходження строкової військової служби у відповідності до частини 3 статті 119 КЗпП України, та зобов'язати державну установу "Шепетівська виправна колонія (№98)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за увесь час проходження строкової військової служби у відповідності до частини 3 статті 119 КЗпП України, а саме з 22.10.2019 по 15.04.2021.
Ухвалою від 23.06.2021 Хмельницький окружний адміністративний суд позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" в частині позовних вимог про зобов'язання державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за увесь час проходження строкової військової служби у відповідності до частини 3 статті 119 КЗпП України, а саме з 22.10.2019 по 11.11.2020 - повернув позивачеві.
Ухвалою від 23 червня 2021 року Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" про визнання протиправною бездіяльності державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) під час проходження строкової військової служби у відповідності до частини 3 статті 119 КЗпП України, та зобов'язання державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час проходження строкової військової служби у відповідності до частини 3 статті 119 КЗпП України, а саме з 12.11.2020 по 15.04.2021 за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 25.06.2018 проходить службу в Державній установі "Шепетівська виправна колонія (№98)" на посаді молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки. З 22.10.2019 по 15.04.2021 проходив військову службу, що підтверджується копією військового квитка. Листом від 24.02.2020 відповідач повідомив, що середня заробітна плата не виплачується, оскільки особам рядового і начальницького складу, які проходять службу зі спеціальним званням у Державній кримінальній виконавчій службі і які призвані на строкову військову службу, такі виплати не передбачені, оскільки вони не є працівниками. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, тому звернувся до суду з цим позовом.
У поданому до суду відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Вказує, що питання проходження служби особами рядового і начальницького складу та виплата грошового забезпечення регулюються окремим законодавством і на них не поширюються норми трудового законодавства. ззаначає, що оскільки середня заробітна плата зберігається лише за працівниками, для осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу зі спеціальним званням у Державній кримінальній службі і які призвані на строкову військову службу, такі виплати не передбачені, оскільки вони не є працівниками.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, суд встановив таке.
Наказом №31/ОС-18 від 21.06.2018 року ОСОБА_1 призначений на посаду молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Шепетівської виправної колонії (№98).
Наказом №71/ОС-19 від 23.10.2019 сержант внутрішньої служби ОСОБА_1 увільнений від виконання обов'язків із збереженням місця служби (посади) відповідно до закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" та частини 2 статті 21 закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" з 22.10.2019 у зв'язку з призовом на строкову військову службу.
Листом №7/11-20-Н-11 від 24.02.2020, на звернення ОСОБА_2 , відповідач повідомив, що середня заробітна плата зберігається лише за працівниками. Для Осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу зі спеціальним званням у Державній виконавчій службі і які призвані на строкову військову службу, такі виплати не передбачені, оскільки вони не є працівниками.
Вважаючи бездіяльність державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" щодо нарахування та виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) під час проходження ним строкової військової служби у відповідності до частини 3 статті 119 КЗпП України протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Глава VII Закону № 2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації.
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 закону України "Про освіту".
Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Отже, за громадянами, призваними на строкову військову службу, втому числі і за позивачем, зберігаються їх місце роботи, посада і середній заробіток.
Посилання відповідача на непоширення гарантій, передбачених частиною 3 та 4 статті 119 КЗпП України на позивача, як військовослужбовця системи кримінально-виконавчої служби, діяльність якої регулюється спеціальним законом України "Про кримінально-виконавчу службу України", суд вважає безпідставними.
Рішенням Ради національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України" від 01.03.2014, яке введене в дію Указом Президента України №189/2014 від 02.03.2014, констатовано виникнення ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи. З моменту прийняття Президентом України Указу від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію" в Україні діє особливий період, Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17 зазначила, що "відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року №1932-XII "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Вирішуючи питання щодо часових меж дії особливого періоду в розумінні Закону №3543-XII, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом наведених визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Такої ж позиції дотримувалось й Міністерство оборони України у листі від 01 жовтня 2015 року №322/2/8417, у якому зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію" та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації обстановки на Сході України."
Рішення про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президентом України не приймались.
Таким чином, за всіма працівниками, призваними на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада, і компенсується з бюджету середній заробіток на підприємстві ( в установі/організації), де вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Одночасно частина 3 статті 119 КЗпП України передбачає, що поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду роботи (служби, контракту), оскільки визначальною є умова, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.
При цьому, закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу. І саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку (грошового забезпечення) на час перебування його на строковій військовій службі.
Враховуючи те, що позивач був призваний на строкову військову службу у Збройні Сили України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і він, як військовослужбовець, несе службу під час дії в державі особливого періоду, на нього поширюються гарантії, встановлені статтею 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року в справі №120/1630/19-а
Враховуючи викладене, бездіяльність державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку під час проходження строкової військової служби у відповідності до частини 3 статті 119 КЗпП України, а саме з 12.11.2020 по 15.04.2021 є протиправною.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У процесі судового розгляду відповідач не довів правомірність бездіяльності щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку під час проходження строкової військової служби у відповідності до частини 3 статті 119 КЗпП України.
Тому, позовні вимоги необхідно задовольнити.
Вирішуючи вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, суд зазначає таке.
В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з частиною дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема, у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на надання правової допомоги в розмірі 2500,00 грн позивач надав суду договір про надання правничої допомоги від 11.05.2021 року, ордер на надання правничої допомоги від 11.05.2021 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, та квитанцію від 11.05.2021 року про сплату гонорару.
Відповідач не надав до суду заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в порядку частини 6 статті 134 КАС України.
Надаючи оцінку документам, поданим на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн, суд вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір таким, що підлягає відшкодуванню.
Тому, необхідно стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" в розмірі 2500,00 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідача не стягується.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час проходження строкової військової служби у відповідності до частини 3 статті 119 КЗпП України з 12.11.2020 по 15.04.2021.
Зобов'язати Державну установу "Шепетівська виправна колонія (№98)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час проходження строкової військової служби у відповідності до частини 3 статті 119 КЗпП України з 12.11.2020 по 15.04.2021.
Стягнути на користь ОСОБА_1 2500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)".
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Державна установа "Шепетівська виправна колонія (№98)" (вул. Тараса Шевченка, 60,Кліментовичі,Шепетівський район, Хмельницька область,30433 , код ЄДРПОУ - 08564788)
Головуючий суддя О.К. Ковальчук