79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.06.2021 справа № 914/3334/20
Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Юрків М.Г., розглянув матеріали справи
за позовом заступника керівника Стрийської окружної прокуратури, Львівської області, Львівська область, м.Миколаїв
до відповідача 1 Новороздільської міської ради, Львівська область, м.Новий Розділ
та відповідача 2 ОСОБА_1 , Львівська область, м.Новий Розділ
про визнання недійсним рішення та договору, скасування державної реєстрації
за участю представників:
прокурор: Лука Г.В.;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: не з'явився
Обставини розгляду справи.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури до Новороздільської міської ради та ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та договору, скасування державної реєстрації.
Ухвалою суду від 16.01.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.02.2021 р.
Ухвалою суду від 08.02.2021 р., занесеною до протоколу судового засідання від 08.02.2021 р., підготовче засідання відкладено на 15.03.2021 р.
Ухвалою суду від 15.03.2021 р., занесеною до протоколу судового засідання від 15.03.2021 р., продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 29.03.2021 р.
Ухвалою від 29.03.2021 р. суд постановив відмовити в задоволенні клопотання Новороздільської міської ради про зупинення провадження у справі, прийняти до розгляду заяву керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області про зміну предмету позову, відкласти підготовче засідання на 12.04.2021 р.
Ухвалою суду від 12.04.2021 р., занесеною до протоколу судового засідання від 12.04.2021 р., підготовче засідання відкладено на 22.04.2021 р.
Ухвалою суду від 22.04.2021 р., занесеною до протоколу судового засідання від 22.04.2021 р., закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.05.2021 р.
В судове засідання 17.05.2021 р. з'явилися прокурор та представник відповідача 1. В цьому судовому засіданні суд розпочав розгляд справи по суті та заслухав вступне слово представників. При цьому, прокурор просив позов задоволити, а представник відповідача 1 - в його задоволенні відмовити.
Ухвалою суду від 17.05.2021 р., занесеною до протоколу судового засідання від 17.05.2021 р., розгляд справи по суті відкладено на 08.06.2021 р.
18.05.2021 р. від відповідача 1 надійшли пояснення (вх.№11571/21).
В судове засідання 08.06.2021 р. з'явився прокурор. Суд з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідив докази та заслухав пояснення прокурора з приводу доказів. Після заключного слова, проаналізувавши зібрані у справі докази та у зв'язку із відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі і вийшов до нарадчої кімнати для його ухвалення.
В судовому засіданні 08.06.2021 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що відповідач 2 був орендарем нежитлового приміщення, яке знаходиться на вул.Шашкевича, 13 в м.Новий Розділ. Рішенням відповідача 1 було затверджено Програму приватизації майна комунальної власності Новороздільської міської ради на 2018 рік та прогноз на 2019-2020 роки і включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, зокрема, і згадане приміщення, а у 2018 році відповідачі уклали договір купівлі-продажу, за яким відповідач 2 набула у власність це приміщення.
На переконання прокурора, в процедурі приватизації об'єкта було порушено порядок, встановлений чинним законодавством, зокрема, рішення про включення приміщення до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу, прийнято за відсутності невід'ємних покращень, здійснення яких орендарем було обов'язковим для можливості приватизації шляхом викупу, а відтак, на переконання прокурора, дане рішення, як і укладений на його виконання договір, є незаконними, а проведена державна реєстрація права власності підлягає скасуванню.
В позовній заяві прокурор просив суд:
- визнати недійсним пункт 1 (перший) рішення Новороздільської міської ради №498 від 21.12.2017 р. «Про затвердження Програми приватизації майна комунальної власності Новороздільської міської ради на 2018 рік та прогноз на 2019-2020 роки», в частині включення до переліку об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, нежитлового приміщення площею 94,08 кв.м. по вул. Шашкевича, 13 в м.Новий Розділ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 31.10.2018 р. загальною площею 93,4 кв.м., за адресою: Львівська область м.Новий Розділ, по вул. Шашкевича, 13;
- скасувати державну реєстрацію за відповідачем 2 права власності на 23/1000 частки житлового будинку, що являє собою вбудовані нежитлові підвальні приміщення №3 загальною площею 93,4 м.кв. (номер запису про право власності №29268816, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 856142246108).
У заяві про зміну предмету позову, поданій прокурором та прийнятій судом, прокурор фактично змінив одну з позовних вимог, виклавши її в новій редакції, та просив суд скасувати державну реєстрацію за відповідачем 2 права власності на 23/1000 частки житлового будинку, що являє собою вбудовані нежитлові підвальні приміщення №3 загальною площею 93,4 м.кв. (номер запису про право власності №29268816, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 856142246108), з одночасним припиненням права приватної власності на вищевказаний об'єкт нерухомості, а також доповнив предмет позову ще однією вимогою - зобов'язати відповідача 2 повернути територіальній громаді м.Новий Розділ в особі Новороздільської міської ради Львівської області нежитлові підвальні приміщення №3 загальною площею 93,4 м.кв., що знаходяться за адресою: Львівська область м.Новий Розділ, по вул.Шашкевича, 13.
Відповідач 1 заперечив проти позову, вказав на те, що прокурор не підтвердив та не обгрунтував того, що об'єкт, який було відчужено на користь відповідача 2, належить до об'єктів групи А, приватизація яких згідно з Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» мала здійснюватися з врахуванням того, що право на викуп майна орендар одержує лише у випадку здійснення ним поліпшення орендованого майна в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна.
Також відповідач 1 ствердив, що навіть самі по собі ймовірні порушення процедури відчуження з боку органу місцевого самоврядування не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу в порушення права власності набувача, оскільки вони не були допущені внаслідок його винної протиправної поведінки. При цьому, прийняття органами влади протиправних рішень не може тягнути за собою позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна, яким є відповідач 2, у зв'язку з тим, що це було би надмірним тягарем для нього.
Відповідач 2 у поданому відзиві повідомила, що спосіб набуття нею права на майно передбачений національним законодавством і за існуючих обставин не може існувати солідарного ризику і солідарної відповідальності відповідача (органу влади) та її як орендаря за перевищення органом своїх повноважень, оскільки, по-перше, у приватного учасника обороту відсутній обов'язок контролювати законність рішень органу влади, а, по-друге, він об'єктивно позбавлений змоги впливати на рішення органу влади, незалежно від оцінки дій останньої.
Як заявила відповідач 2, вона не знала і не могла знати про те, що майно відчужується за межами повноважень відповідача 1, а відсутність будь-якої компенсації за майнове право, яке вилучається, є непропорційним втручанням в її право власності.
Відповідач 2 вважає, що невірне обрання способу приватизації є недоліком, допущеним виключно відповідачем 1, але не нею як набувачем майна, а купівля майна є легітимною дією, що не має ознак жодного порушення.
В частині вимог про скасування рішення відповідача 1 відповідач 2 звернула увагу суду на те, що рішення суб'єкта владних повноважень про розпорядження майном, в разі його реалізації, вичерпує свою дію і подальше оспорювання такого рішення можливе лише з метою захисту цивільного інтересу щодо повернення майна
Крім того, відповідач 2 зазначила, що прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. В даному ж випадку, на її думку, прокурором не доведено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Новороздільською міською радою, її виконавчим комітетом, виконавчими органами, які є самостійними юридичними особами з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади міста Новий Розділ. Сама по собі обставина незвернення з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання такими органами своїх функцій із захисту інтересів громади.
Заперечуючи проти тверджень відповідачів, позивач наголосив, що органи місцевого самоврядування мають право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, яке перебуває у власності територіальної громади, а уповноважені органи приватизації - укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж) і лише у виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об'єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Порушення ж вказаного порядку приватизації не тільки свідчить про його незаконність, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади у зв'язку з тим, що він фактично є умисним уникненням проведення конкурсного продажу цих об'єктів (аукціон або конкурс), що робить неможливим отримати за об'єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс він виставляється з початковою вартістю, яка дорівнює ринковій, та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.
Як ствердив прокурор, право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування, і прийняття органом місцевого самоврядування рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю територіальної громади як власника комунального майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна. У даному випадку відчуження майна відбулося не внаслідок перевищення органом місцевого самоврядування своїх повноважень, а внаслідок недотримання, встановленої Законом про приватизацію відповідної процедури та порядку.
Прокурор наголосив на тому, що при приватизації державного і комунального майна волевиявлення наявне як у покупця, так і у продавця такого майна, при цьому набуття майна орендарем у приватизаційній процедурі має бути добросовісним, а таку добросовісність варто визначати виходячи з її дій, що виявляють її волю та волевиявлення та формуються відповідно до усвідомлення меж, за які не допустимо виходити.
Позивач вважає, що приватизаційне законодавство відповідає принципу правової визначеності, тобто є чітким, однозначним та зрозумілим, і орендар комунального майна не може не знати порядку та підстав для приватизації шляхом викупу, будучи водночас обізнаним з умовами договору оренди комунального майна, зокрема щодо порядку здійснення поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, отже він, проявивши розумну обачність, знає про те, що майно є власністю територіальної громади, має спеціальний статує та порядок відчуження.
Волевиявлення орендаря, на думку прокурора, виражається в юридично значущій дії - поданні заяви про приватизацію шляхом викупу. Крім того, подання цієї заяви є ініціативними діями особи щодо початку спрощеної процедури приватизації для органу місцевого самоврядування порівняно з проведенням аукціону. Такі дії свідчать про їх недобросовісність у зв'язку з усвідомленням незаконності особою, що розраховує на помилку або співучасть у порушенні закону з боку органу місцевого самоврядування.
Позивач переконаний, що втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм, а втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
На заперечення посилань відповідачів, прокурор також ствердив, що його позов заявлений в інтересах держави без зазначення органу, що в силу ст.53 ГПК України надає йому статусу позивача, і в даному випадку у прокурора відсутній обов'язок повідомляти відповідний орган у зв'язку з відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, а отже прокурором підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі, як і правильно визначено себе позивачем у справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
01.10.2015 р. виконавчий комітет Новороздільської міської ради (орендодавець) та фізична особа Білан Ірина Антонівна (орендар) уклали договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Новий Розділ.
Відповідно до п.1.1. договору, орендодавець на підставі положення про оренду нерухомого майна територіальної громади м.Новий Розділ, затвердженого рішенням сесії Новороздільської міської ради від 04.01.2013 р. №332 та рішення виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 15.09.2015 р. №227 передає, а орендар приймає в строкове платне користування вбудовані приміщення (далі - майно) площею 94,08 м.кв., розміщені за адресою: м.Новий Розділ вул.Шашкевича, 13 у підвалі п'ятиповерхового житлового будинку, що перебуває на балансі комунального підприємства «Розділжитлосервіс» (далі - балансоутримувач), вартість якого, визначена згідно звіту про оцінку вартості майна МП «Стимул», становить за незалежною оцінкою 36150 грн. без ПДВ.
Згідно з п.1.2. договору, майно передається в оренду з метою облаштування складського приміщення для зберігання меду.
Передача майна в оренду здійснюється відповідно до чинного законодавства та проводиться на протязі 10 календарних днів з моменту підписання договору шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі (п.2.3. договору оренди).
Як встановлено п.5.1.9. договору, орендар зобов'язується у разі здійснення орендарем з дозволу орендодавця невід'ємних поліпшень орендованого майна орендар зобов'язаний надати аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого ним нерухомого майна згідно діючого законодавства.
Пунктом 6.4. договору сторони передбачили право орендаря подавати клопотання на приватизацію орендованого майна в порядку, визначеному законодавством.
За умовами п.7.3. та 7.4. договору, орендодавець зобов'язується відшкодувати орендарю вартість зроблених необхідних невід'ємних покращень орендованого майна, за наявності письмового дозволу орендодавця на такі покращення в межах суми збільшеної вартості орендованого майна при припиненні чи розірванні договору відповідно до законодавства та поверненні майна орендодавцю. Орендарю не відшкодовується вартість невід'ємних покращень орендованого майна якщо такі не призвели до підвищення його вартості.
У разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлювані поліпшення - власністю орендодавця. Питання компенсації орендодавцем збільшення вартості орендованого майна в результаті зазначених невідокремлюваних поліпшень вирішується відповідно до умов цього договору та чинного законодавства (п.10.5. договору оренди).
За актом приймання-передачі нерухомого майна, що здається в оренду, від 01.10.2015 р. здійснено приймання-передачу нежилого вбудованого приміщення площею 94,08 м.кв., розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 (півпідвал п'ятиповерхового житлового будинку) від орендодавця до орендаря.
Рішенням сесії Новороздільської міської ради від 21.12.2017 р. №498 затверджено програму приватизації майна територіальної громади міста Новий Розділ на 2018 рік та прогноз на 2019-2020 роки, відповідно до якої серед завдань на 2018 рік визначено завдання щодо наповнення спеціального фонду міського бюджету від відчуження комунального майна шляхом викупу нежитлових підвальних приміщень загальною площею 94,08 м.кв. по АДРЕСА_1 (орендар І.А.Білан). Для виконання цього завдання передбачено вжиття таких заходів як проведення інвентаризації нежитлових приміщень, в тому числі виготовлення техпаспорту; проведення незалежної оцінки об'єкту для відчуження, зокрема отримання звіту з незалежної оцінки; укладення договору купівлі-продажу.
Відповідно до технічного паспорту, виготовленого Новороздільським МБТІ на замовлення Новороздільської міської ради станом на 01.03.2018 р., нежитлове приміщення №111 у підвалі житлового будинку по АДРЕСА_1 Розділ має загальну площу 93,4 кв.м.
За висновком про ринкову вартість майна, наданим МП «Стимул» 18.05.2018 р., ринкова вартість вбудованих нежитлових підвальних приміщень загальною площею 93,4 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 167400 грн з ПДВ.
31.10.2018 р. територіальна громада міста Новий Розділ в особі Новороздільської міської ради як продавець та ОСОБА_1 як покупець уклали договір купівлі-продажу 23/1000 (двадцяти трьох тисячних) часток житлового будинку.
Згідно з п.1.1. цього договору, територіальна громада міста Новий Розділ в особі Новороздільської міської ради на підставі рішення XXVIII сесії VII демократичного скликання Новороздільської міської ради Львівської області №498 від 21.12.2017 р. передає у власність, а ОСОБА_1 приймає 23/1000 (двадцять три тисячних) частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що являють собою вбудовані нежитлові приміщення №111, загальною площею 93,4 кв.м., розміщені в підвалі п'ятиповерхового житлового будинку, і оплачує відповідно до умов цього договору. Загальна площа житлового будинку в цілому складає 4113,1 кв.м., житлова - 2278,7 кв.м.
Житловий будинок, 23/1000 (двадцять три тисячних) частки, якого відчужуються, належать Територіальній громаді міста Новий Розділ в особі Новороздільської міської ради на підставі рішення виконкому Новороздільської міської ради №415 від 30.11.1995р., яке зареєстроване Стрийським міжміським бюро технічної інвентаризації 26.01.1996 р. та записане в реєстрову книгу №1 за реєстровим №23. Право власності на житловий будинок зареєстровано 06.02.2016 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 , державним реєстратором Новороздільського міського управління юстиції Львівської області; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 856142246108, номер запису про право власності 13374830 (п.1.2. договору купівлі-продажу).
Як зазначено у п.2.1. договору, продаж зазначеного об'єкту вчинено за 167400 (сто шістдесят сім тисяч чотириста) гривень з врахування ПДВ, з яких 33480 (тридцять три тисячі чотириста вісімдесят) гривень покупець сплатив продавцю до посвідчення цього договору, а решту суми в розмірі 133920 (сто тридцять три тисячі дев'ятсот двадцять) гривень покупець зобов'язується передати продавцю (перерахувати на рахунок продавця) в термін до 30.11.2018 р. (тридцятого листопада дві тисячі вісімнадцятого року). Вказана ціна є остаточною і зміні не підлягає.
За умовами п.2.2. договору купівлі-продажу, відповідно до висновку про ринкову вартість майна, складеного 18.05.2018 р. МП «Стимул» (сертифікат №482/16 від 29.06.2016 р.), затвердженого розпорядженням міського голови м.Новий Розділ №133 від 05.06.2018 р., що є невід'ємною частиною цього договору, вартість відчужуваного приміщення становить 167400 (сто шістдесят сім тисяч чотириста) гривень з врахуванням ПДВ.
Відповідно до п.3.1. договору, право власності на 23/1000 (двадцять три тисячних) частки житлового будинку, що є предметом цього договору, у покупця виникає з моменту державної реєстрації в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, але не раніше проведення повного розрахунку з продавцем згідно пункту 2.1. цього договору, що підтверджуватиме заява представника продавця, справжність підпису на яків має бути засвідчена нотаріально.
Передача об'єкта продавцем і прийняття об'єкта покупцем посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами (п.4.2. договору).
За актом №АП/71-18 прийому-передачі 23/1000 часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 02.11.2018 р. продавець передав, а покупець прийняв приватизоване 13.10.2018 р. року способом викупу 23/1000 часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що являють собою вбудовані нежитлові підвальні приміщення загальною площею 93,4 м.кв., розміщені в підвалі п'ятиповерхового житлового будинку, вартістю 167400 грн (з врахуванням ПДВ).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 09.12.2020 р., вбачається, що об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 856142246108 (літера «А-5») за адресою: АДРЕСА_1 , має загальну площу 4113,1 кв.м. і житлову площу 2278,7 кв.м., а 23/1000 об'єкта належать на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу 23/1000 часток житлового будинку №3213 від 31.10.2018 р., про що 30.11.2018 р. до реєстру було внесено запис про право власності №29268816.
У листі №02-13/06/44 від 16.01.2020 р. Виконавчий комітет Новороздільської міської ради повідомив на запит Золочівської місцевої прокуратури про відсутність можливості надати документи, які стосуються невід'ємного покращення майна, згаданого в запиті (зокрема і 23/1000 часток житлового будинку по вул.Шашкевича, 13 у м.Новий Розділ - покупець ОСОБА_1 ), у зв'язку з тим, що з заявами про проведення невід'ємних покращень майна до виконавчого комітету чи Новороздільської міської ради не зверталися.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим.
Пункт другий розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлює, що приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об'єктів, за якими: дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом; після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу; на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об'єктів групи Г згідно з класифікацією об'єктів приватизації, встановленою Законом України «Про приватизацію державного майна», та щодо яких є дійсною оцінка, або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об'єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.
Отже, з прийняттям Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» законодавцем в його прикінцевих та перехідних положеннях закріплено можливість завершення вже розпочатих до набрання ним чинності процедур приватизації об'єктів, в тому числі комунального майна, шляхом його викупу орендарем за законодавством, що діяло до набрання чинності цим законом.
Даний Закон вступив в дію 07.03.2018 р. Оспорюване рішення про приватизацію способом викупу нежитлових приміщень у формі рішення про затвердження програми приватизації майна було прийнято 21.12.2017 р., а затверджені завдання і заходи було передбачено вчинити протягом 2018 року, тобто дата реалізації викупу приміщень припадала на день після набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», отже застосуванню підлягало законодавство, яке діяло до набрання чинності цим Законом.
Закон України «Про приватизацію державного майна» регулював правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону, приватизацією державного майна є платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки. Законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації. Відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Правовий механізм приватизації єдиних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу визначено Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Статтями 1 та 2 цього закону визначено, що сферою застосування закону є галузі, які підлягають першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство. Відповідно до цього Закону можуть також приватизуватися підприємства інших галузей, якщо вони відповідають вимогам частини першої статті 2 цього Закону або якщо це передбачено планами їх приватизації. До відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств». До об'єктів малої приватизації належить окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).
Об'єкт нерухомості, укладення договору щодо якого є предметом спору у справі, належить до групи А (окреме індивідуально визначене майно), а тому правові механізми його приватизації, безвідносно до того, що це майно належало територіальній громаді, були передбачені чинним на той час Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», положення якого і підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст.3 Закону, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).
Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об'єктів групи Ж.
У ч.1 ст.7 Закону зазначено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом; викупу.
Статтею 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» визначено, що викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Статтею 18-2 цього Закону встановлено особливості приватизації окремих груп об'єктів.
Так, відповідно до ч.1 цієї статті, приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей:
1) у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна;
2) продаж нежитлових приміщень, будівель та споруд, які згідно із законодавством можуть бути об'єктами приватизації, незалежно від підпорядкування здійснюється державними органами приватизації відповідно до законодавства з питань приватизації;
3) майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів державного підприємства, визнаного банкрутом за рішенням господарського суду (якщо господарський суд прийняв постанову про його ліквідацію), передається ліквідаційною комісією відповідному державному органу приватизації для подальшої приватизації за актом приймання-передачі в порядку, встановленому Фондом державного майна України. Продаж зазначеного майна здійснюється виключно на аукціонах;
4) державний орган приватизації з власної ініціативи приймає рішення про приватизацію об'єктів групи А, які утворюються на базі державного майна підприємств, що реструктуризуються, нежитлових приміщень, об'єктів, щодо яких скасовано заборону на приватизацію в установленому законом порядку, та інших неприватизованих об'єктів групи А.
Цивільне законодавство передбачає право орендаря здійснювати різного роду поліпшення орендованого майна. Так, стаття 778 Цивільного кодексу України розмежовує два основні види поліпшення наймачем речі, переданої в найм: поліпшення, які можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, а також такі поліпшення, які не можуть бути відокремлені. Абзацом 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено право орендаря за погодженням з орендодавцем за рахунок власних коштів здійснювати поліпшення орендованого майна.
В будь-якому разі наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Зазначена норма покликана забезпечити право наймача на реалізацію різного роду прав, які виникають внаслідок проведеного поліпшення. Отже, наявність згоди наймодавця на поліпшення наймачем переданої в найм речі є обов'язковою передумовою для виникнення у наймача прав, які виникають з такого поліпшення.
Особливим правом, яке виникає внаслідок проведення орендарем невідокремлюваних поліпшень переданого в найм майна територіальної громади, яке належить до групи А, є право на приватизацію такого майна шляхом викупу, яке може бути реалізовано в порядку, визначеному статтею 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Відповідно до частини 1 ст.345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Частинами 1, 4 ст.289 ГК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) передбачено, що орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Приватизація цілісних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом
Укладеним договором оренди сторони передбачили право орендаря подавати клопотання на приватизацію орендованого майна в порядку, визначеному законодавством.
Зі змісту вищезгаданої статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» випливає, що в будь-якому випадку викуп приміщень орендарем за цим Законом може відбутись лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Схожі висновки щодо обов'язковості дотримання вищезгаданих умов Закону про необхідність здійснення поліпшення орендованого майна наведені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 р. у справі №922/623/20.
В матеріалах справи відсутнє як звернення орендаря (відповідача 2) про намір здійснити поліпшення орендованого майна, так і згода орендодавця (відповідача 1) на здійснення таких поліпшень. Також у листі від 16.01.2020 р. виконавчий комітет Новороздільської міської ради додатково підтвердив те, що відповідач 2 не зверталася із заявами про проведення невід'ємних покращень майна до виконавчого комітету чи Новороздільської міської ради.
Більш того, відповідач 2 не здійснювала жодних покращень орендованого майна після укладення договору оренди та до ухвалення рішення про приватизацію, навіть без звернення до орендодавця та отримання його згоди.
Все вищенаведене дозволяє ствердити, що орган приватизації - Новроздільська міська рада за відсутності належних для цього підстав прийняла рішення про приватизацію спірного нерухомого майна всупереч вимогам згаданих положень законів.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Новороздільська міська рада.
Територіальна громада міста Новий Розділ як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Новороздільській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, відтак здійснення міською радою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Чітке та неухильне дотримання органом місцевого самоврядування вимог закону, особливо в частині розпорядження майном, що належить відповідній територіальній громаді, покликане забезпечити не просто дотримання прав цієї громади, а й забезпечити ефективне управління цим майном, що призведе (має на меті призвести) до підвищення доходів з такого управління.
Суд переконаний, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Порушення ж цих умов приватизації призводить не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а й позбавляє інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створює для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому, орендар, відповідно, отримує непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом. Розпорядження комунальним майном таким чином суперечить суспільним інтересам, ставлячи в нерівні умови орендаря, який не здійснив невід'ємних поліпшень майна, і інших потенційних покупців цього майна, фактично протиправно позбавляючи останніх права на участь у приватизації.
Згідно із частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що пункт перший рішення Новороздільської міської ради від №498 від 21.12.2017 р. в частині включення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, нежитлового приміщення площею 94,08 кв.м. по вул.Шашкевича, 13 в м.Новий Розділ прийнято з порушенням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», а відтак даний пункт рішення є незаконним.
Стаття 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачала, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано Конвенцію та відповідні протоколи до неї.
Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі, наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання» у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Здійснюючи приватизаційну політику щодо відповідача 2 відповідач 1 діяв як орган публічної влади і повинен був ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів. При цьому, відповідач 1 мав виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для її проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями, а покупці не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність актів ради щодо приватизації ними майна.
Самі по собі допущені органом публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
Разом з тим, у даній справі судом встановлено, що орендар не здійснював жодних невід'ємних поліпшень орендованого майна за весь час перебування цього майна у нього в оренді, а також не висловлював намірів їх здійснити та не звертався з метою отримати дозвіл на вчинення таких дій, однак, незважаючи на це, орендоване майно все-таки було включене до переліку майна, що підлягає приватизації шляхом викупу, а відповідний договір купівлі-продажу - укладено.
Слід зазначити, що передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення не тільки у продавця, але і у покупця такого майна. Отже, покупець, достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення з метою викупу приміщення було протиправним, оскільки суперечило, зокрема, пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), а такі приміщення не могли бути приватизовані ним саме шляхом викупу.
Отже, суд встановив як існування обставин порушення органом місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, так і наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Повернення у власність територіальної громади майна, незаконно відчуженого фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності, і у даному випадку позбавлення відповідача 2 цього майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна здійснено з порушенням вимог чинного на той час законодавства внаслідок недобросовісних дій самого відповідача 2.
Внаслідок визнання недійсним договору у відповідача 2 виникає реституційне право на повернення сплачених за об'єкт приватизації коштів. При цьому, суд не вважає, що на відповідача 2 покладатиметься надмірний індивідуальний тягар внаслідок ухваленого рішення про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Рішення відповідача 1 від 21.12.2017 р. прийнято з порушенням вимог, визначених статтею 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», - за відсутності дозволу на проведення невід'ємних покращень, доказів перевищення вартості таких покращень 25% вартості орендованого майна і доказів фактично вчинених покращень до часу звернення до органу приватизації з проханням про приватизацію шляхом викупу.
Дотримання зазначених вище процедур є необхідною передумовою для можливості вважати укладений договір купівлі-продажу таким, що відповідає вимогам цивільного та приватизаційного законодавства, а їх порушення означає, що зміст договору суперечить зазначеним вище актам цивільного законодавства, що, у свою чергу, є підставою для визнання недійсним укладеного договору на підставі статті 215, частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» закріплено підстави здійснення відповідної реєстрації, однією з яких є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Абзацом 2 та третім частини 3 статті 26 цього Закону передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Таким чином, законодавець з метою ефективного захисту порушених прав уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (п.28, 29 постанови Верховного Суду від 03.09.2020 р. у справі № 914/1201/19).
Щодо вимог позивача про скасування державної реєстрації права власності за відповідачем 2 з одночасним припиненням права її приватної власності на об'єкт нерухомості, а також зобов'язання відповідача 2 повернути нежитлові приміщення територіальній громаді міста Новий Розділ в особі Новороздільської міської ради, суд зазначає, що дані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, яку задоволено судом, тому вказані вимоги позивача також підлягають задоволенню.
З врахуванням цього, заявлені прокурором позовні вимоги (з врахуванням заяви про зміну предмету позову) підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч.ч.3- 5 ст.53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
В даному випадку позов прокурора заявлений в інтересах держави без зазначення органу, що в силу ст.53 ГПК України надає самому прокурору статус позивача.
Суд погоджується з прокурором в тому, що у нього був відсутній обов'язок доводити бездіяльність компетентного органу та повідомляти уповноважений орган про звернення до суду у зв'язку з відсутністю такого органу і самостійним зверненням прокурора як позивача до суду (аналогічна позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі №587/430/16-ц та від 26.05.2020 р. у справі №912/2385/18).
Суд вважає, що прокурор в позовній заяві обгрунтував підстави заявлення ним позову, адже дотримання вимог закону при відчуженні майна територіальної громади безумовно становить суспільний (державний) інтерес, який у цій справі полягає в тому, щоб орган місцевого самоврядування розпоряджався об'єктами комунальної власності в порядку та спосіб, передбачені чинним законодавством.
Пунктом другим частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.
Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
В позовній заяві (з врахуванням заяви про зміну предмету позову) позивач заявив загалом 4 позовні вимоги, за які загалом сплатив 8817 грн судового збору.
За правилами ст.129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як роз'яснено пунктом 4.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
Суд вважає, що судовий збір за задоволені позовні вимоги підлягає покладенню порівну на відповідачів.
Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити.
2. Визнати недійсним пункт 1 (перший) рішення Новороздільської міської ради Львівської області №498 від 21.12.2017 «Про затвердження Програми приватизації майна комунальної власності Новороздільської міської ради на 2018 рік та прогноз на 2019-2020 роки», в частині включення до переліку об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, нежитлового приміщення площею 94,08 кв.м. по вул. Шашкевича, 13 в м.Новий Розділ.
3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу 23/1000 (двадцяти трьох тисячних) часток житлового будинку від 31.10.2018 щодо викупу нежитлового приміщення загальною площею 93,4 кв.м., за адресою: Львівська область м.Новий Розділ, по вул.Шашкевича, 13, укладений між Територіальною громадою міста Новий Розділ в особі Новороздільської міської ради, Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Грушевського, 24 (ідентифікаційний код 26306854) та ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
4. Скасувати проведену за ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) державну реєстрацію права власності на 23/1000 частки житлового будинку, що являє собою вбудовані нежитлові підвальні приміщення №3 загальною площею 93,4 м.кв. (номер запису про право власності №29268816, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 856142246108), з одночасним припиненням права приватної власності на вищевказаний об'єкт нерухомості.
5. Зобов'язати ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді м.Новий Розділ в особі Новороздільської міської ради Львівської області, Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Грушевського, 24 (ідентифікаційний код 26306854) нежитлові підвальні приміщення №3 загальною площею 93,4 м.кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
6. Стягнути з Новороздільської міської ради Львівської області, Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Грушевського, 24 (ідентифікаційний код 2630685) на користь Львівської обласної прокуратури, м.Львів, просп.Шевченка, 17/19 (ідентифікаційний код 02910031) 4408,50 грн судового збору.
7. Стягнути з ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Львівської обласної прокуратури м.Львів, просп.Шевченка, 17/19 (ідентифікаційний код 02910031) 4408,50 грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 08.06.2021 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст (з врахуванням відпустки судді Гоменюк З.П.) складено 01.07.2021 р.
Суддя З.П. Гоменюк