79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
29.06.2021 справа № 914/776/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П. розглянув матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Буд-Плюс», м.Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба», м.Львів
про стягнення 57484,73 грн
Представники сторін не викликались
Обставини розгляду справи.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Буд-Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба» про стягнення 57484,73 грн.
Ухвалою суду від 05.04.2021 р. постановлено прийняти справу до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; здійснювати розгляд справи без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
22.06.2021 р. надійшло клопотання позивача (вх.№14470/21) про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження витрат позивача професійну правничу допомогу.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення сторін про розгляд справи, а відповідач знав про існування даної справи, мав достатньо часу для виконання вимог ухвал суду щодо встановленого строку на подання відзиву на позов, однак таким правом не скористався.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві пояснення, врахувавши, що сторони належним чином повідомлені про розгляд даного спору, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи підписав рішення без його проголошення.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між позивачем та відповідачем було укладено договір, на виконання умов якого позивач надав відповідачеві послуги з перевезення вантажів, проте відповідач в порушення умов договору оплатив надані послуги неповністю та невчасно. У зв'язку з цим, позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 27700 грн основного боргу, 22169,43 грн пені, 5126,85 грн інфляційних збитків та 2488,45 грн 3% річних.
Розглянувши матеріали справи, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
01.06.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт-Буд-Плюс» (виконавець) було укладено договір №01/06-1, який, в силу п.7.1. договору, набрав чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2018 р.; після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку сторін договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за місяць.
Відповідно до п.1.1. договору, предметом цього договору є надання виконавцем послуг спецтехнікою замовнику в обсязі та на умовах, визначених цим договором згідно із заявкою
Згідно з п.1.2. договору, за цим договором виконавець надає замовнику наступні послуги: надає в оренду будівельний віброінструмент; надає послуги по перевезенню вантажів, які здійснюватиметься автомобілями вантажопідйомністю до 30 тонн обладнаними краном-маніпулятором призначеними для завантаження/розвантаження вантажу та його перевезення.
За умовами п.1.3. договору, замовник подає виконавцю заявку, в якій вказує місце та час подачі спецтехніки, вид робіт, які будуть виконуватись за допомогою спецтехніки. Заявка подається в усній формі.
Вартість послуг спецтехніки визначається згідно домовленістю сторін та зазначається і у виставлених виконавцем рахунків та підписаних сторонами актів надання послуг (п.1.5. договору).
Як визначено у п.2.1. договору, проведення робіт відбувається на об'єктах замовника.
У п.2.5. договору сторони погодили, що після виконання робіт виконавець оформлює та передає замовнику два примірники акту надання послуг, далі «акт». Впродовж 5-ти днів з моменту отримання акту замовник зобов'язаний підписати його та один екземпляр передати виконавцю або надати виконавцю письмову мотивовану відмову від підписання акту.
Відповідно до п.2.6. договору, у разі надходження від замовника мотивованої відмови від підписання акту сторонами у 10-ти денний термін складається додатковий акт з переліком виявлених недоліків та термінів їх усунення.
Якщо протягом термінів передбачених п.2.5. договору виконавець не отримає від замовника підписаного акту або письмової відмови від підписання акту, акт вважається підписаним, а роботи прийнятими замовником (п.2.7. договору).
Згідно з п.3.2. договору, оплати здійснюються в п'ятиденний термін після підписання акту.
Пунктом 4.2. договору встановлено, що у випадку порушення замовником передбачених цим договором термінів остаточного розрахунку, він зобов'язаний сплатити виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
В матеріалах справи наявні засвідчені копії наступних актів надання послуг:
- №483 від 09.11.2017 р. про виконання таких робіт (надання таких послуг) як прокат відбійного молотка на 29 діб загальною вартістю робіт (послуг) 7250 грн з ПДВ;
- №68 від 12.03.2018 р. про виконання таких робіт (надання таких послуг) як транспортні послуги загальною вартістю робіт (послуг) 7700 грн з ПДВ;
- №70 від 12.03.2018 р. про виконання таких робіт (надання таких послуг) як прокат відбійного молотка на 50 діб загальною вартістю робіт (послуг) 12500грн з ПДВ;
- №71 від 12.03.2018 р. про виконання таких робіт (надання таких послуг) як вантажні перевезення загальною вартістю робіт (послуг) 3850 грн з ПДВ.
У вказаних актах зазначено, що замовник претензій по об'єму, якості та строках виконання робіт (надання послуг) не має. Акти підписано без зауважень та затверджено директорами замовника і виконавця, а також скріплено печатками товариств.
Як стверджує в позовній заяві позивач, загалом за час існування між сторонами відносин за договором відповідачу було надано послуг на загальну суму 44700 грн, з яких 31300 грн - за вищезгаданими актами, і оплачено відповідачем 17000 грн.
В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 27700 грн основного боргу, 22169,43 грн пені та 2488,45 грн 3% річних за період з 17.03.2018 р. по 14.03.2021 р. і 5126,85 грн інфляційних збитків за період з квітня 2018 року по лютий 2021 року.
Станом на дату ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо здійснення замовником оплати заявлених до стягнення сум.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Як передбаченост.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст.627 ЦК України).
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить елементи договору про надання послуг (договору перевезення вантажів) та договору оренди.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ч.1 ст.901 ЦК України).
За умовами ст.908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч.1- 3 ст.909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Приписами ст.759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч.1 ст.760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Положення наведених норм кореспондуються з положеннями ст.283 Господарського кодексу України, яка зокрема визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Факт надання позивачем інструменту в оренду, а також факт надання послуг з перевезення підтверджується підписами директорів та печатками сторін на відповідних складених без зауважень актах.
Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч.1 ст.916 ЦК України).
Відповідно до ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з п.3.2. укладеного між сторонами договору, оплати здійснюються в п'ятиденний термін після підписання акту.
Отже, останнім днем виконання боржником свого обов'язку щодо оплати послуг за актом від 09.11.2017 р. було 14.11.2017 р., а за актами від 12.03.2018 р. - 19.03.2018 р. (з врахуванням положень ч.5 ст.254 ЦК України стосовно того, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день).
Як ствердив в позовній заяві позивач, замовник здійснив часткову сплату наданих йому послуг на загальну суму 17000 грн. Докази внесення відповідачем іншої суми платежів в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення боргу в сумі, яка залишається несплаченою станом на дату прийняття цього рішення, тобто в сумі 27700 грн.
Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч.ч.1- 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до статей 1 і 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За умовами п.4.2. договору, у випадку порушення замовником передбачених цим договором термінів остаточного розрахунку, він зобов'язаний сплатити виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
Частинами першою та другою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, в зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується.
Виходячи з того, що відповідач не виконав обов'язок щодо сплати за поставлений йому товар у визначені строки, а також не спростував своєї вини в порушенні зобов'язання, нарахування пені є підставним.
Суд зазначає, що пеня нараховується в разі порушення боржником зобов'язання з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане, тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи договорі.
Водночас згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.
Законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, приписами частини шостої статті 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане (постанова Верховного Суд від 20.08.2020 р. у справі №902/959/19).
Суд вважає, що нарахування пені за прострочення оплати актів від 12.03.2018 р. на загальну суму 24050 грн повинно здійснюватись за період з 20.03.2018 р. (дата початку прострочення) по 19.09.2018 р. (останній день шестимісячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано). Нарахування ж пені за прострочення оплати 3650 грн за актом від 09.11.2017 р. слід здійснювати з 17.03.2018 р. - дати, обраної позивачем, яка є пізнішою, ніж дата фактичного початку прострочення, та по 14.05.2018 р., тобто по останній день шестимісячного строку для оплати акту від 09.11.2017 р.
Суд, з врахуванням вищенаведеного, здійснив розрахунок пені по кожній з сум та кожному з періодів заборгованості, внаслідок чого встановив, що стягненню підлягає пеня в сумі 4376,74 грн -
Сума боргу (грн)Розмір подв. обл. ставки (%)К-сть днів у роціК-сть днів простр.Початок простр.Кінець простр. (включно)Сума пені (грн)
3650343655917.03.201814.05.2018200,60
240503436511520.03.201812.07.20182576,32
24050353655613.07.201806.09.20181291,45
24050363651307.09.201819.09.2018308,37
Всього 4376,74
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд здійснив власний розрахунок 3% річних в межах заявлених позовних вимог, з врахуванням вищенаведених обставин щодо сум та початку прострочень -
Сума боргу (грн)Розмір проц. (%)К-сть днів у роціК-сть днів простр.Початок простр.Кінець простр. (включно)Сума проц (грн)
3650336565517.03.201831.12.2019196,50
3650336636601.01.202031.12.2020109,50
365033657301.01.202114.03.202121,90
24050336565220.03.201831.12.20191288,82
24050336636601.01.202031.12.2020721,50
2405033657301.01.202114.03.2021144,30
Всього 2482,52
та встановив, що їх розмір повинен дорівнювати 2482,52 грн.
Щодо нарахування інфляційних втрат суд зазначає наступне.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 07.04.2020 р. у справі №910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 р. затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення, пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1- 1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р. та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007 р.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуск такого місяця, оскільки це зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що «вартість грошей з індексом інфляції за попередній період» є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період (у математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю).
Суд вважає, що інфляційні втрати у випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, слід розраховувати таким чином: залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду («ЗБ») перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
У постанові від 20.11.2020 р. у справі №910/13071/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
В позовній заяві позивач фактично нараховує інфляційні втрати з жовтня 2017 року по квітень 2020 року.
Суд прийшов до висновку, що стягненню з відповідача підлягало би 5143,89 грн інфляційних втрат, які обчислені наступним чином:
(27700 грн х 100,8% (індекс інфляції за квітень 2018 року) х 100% (індекс інфляції за травень 2018 року) х 100% (індекс інфляції за червень 2018 року) х 99,3% (індекс інфляції за липень 2018 року) х 100% (індекс інфляції за серпень 2018 року) х 101,9% (індекс інфляції за вересень 2018 року) х 101,7% (індекс інфляції за жовтень 2018 року) х 101,4% (індекс інфляції за листопад 2018 року) х 100,8% (індекс інфляції за грудень 2018 року) х 104,1% (сукупний індекс інфляції за 2019 рік) х 105% (сукупний індекс інфляції за 2020 рік) х 101,3% (індекс інфляції за січень 2021 року) х 101% (індекс інфляції за лютий 2021 року) = 27700 грн х 118,57% (сукупний індекс інфляції за період з квітня 2018 року по лютий 2021 року) = 32843,89 грн - 27700 грн = 5143,89 грн).
Обгрунтований розмір інфляційних втрат становить 5143,89 грн, однак стягненню підлягає 5126,85 грн втрат, як заявлено позивачем в позовній заяві.
Частина перша статті 4 ГПК України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 27700 грн основного боргу, 4376,74 грн пені, 2482,52 грн 3% річних та 5126,85 грн інфляційних втрат. В задоволенні 17792,69 грн пені та 5,93 грн 3% річних слід відмовити.
Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Відповідно до частин першої - другої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
В позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач у зв'язку з розглядом справи: 2270 грн сплаченого судового збору та 9580 грн витрат на професійну правничу допомогу, а в прохальній частині позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 9580 грн і витрати на судовий збір у розмірі 2270 грн.
15.03.2021 р. Адвокатське бюро «Соханя Артема» (бюро) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Арт-Буд-Плюс» (клієнт) уклали договір про надання правової допомоги №15035.
Відповідно до п.1.1. цього договору, клієнт доручає, а бюро приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
За умовами п.1.2. договору, даний договір передбачає надання правової допомоги виключно у спорі між клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба» (код за ЄДРПОУ 40068614)
Правову допомогу, що надається бюро заданим договором, клієнт оплачує шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок бюро (п.4.1. договору).
Як встановлено п.4.2. договору, за даним договором клієнт сплачує бюро винагороду в розмірі, 9580 грн. (Дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят гри.), у тому числі ПДВ 1596,67 грн.
Згідно з п.4.3. договору, при розрахунку вартості правової допомоги, вказаної в п.4.2. даного договору, враховується час, витрачений керуючим, адвокатами та співробітниками бюро, складність справи та обсяг документів наявний між клієнтом та його контрагентом, а також враховується захист прав клієнта по даній справі у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях у господарських справах.
У пункті 4.4. договору зазначено, що за результатами надання правової допомоги складається акт надання послуг, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої бюро правової допомоги і її вартість. акт надсилається клієнту бюро факсимільним зв'язком або поштою.
Акт про надання послуг вважається підписаним, якщо протягом 3 (трьох) днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав бюро письмові аргументовані заперечення щодо акту (п.4.5. договору).
Відповідно до п.4.6. та п.4.7. договору, сума, вказана в п.4.2. даного договору, є фіксованою і не підлягає збільшенню, або зменшенню; є гонораром бюро за надання правової допомоги та поверненню не підлягає незалежно від рішення по справі.
В матеріалах справи наявний ордер на надання правничої (правової) допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Арт-Буд-Плюс» від 15.03.2021 р., виданий Адвокатським бюро Соханя Артема адвокату Соханю А.В. на підставі договору №15035 від 15.03.2021 р.
Платіжними дорученнями №2054 від 26.04.2021 р., №2090 від 11.05.2021 р. та №2206 від 18.06.2021 р. ТзОВ «Арт-Буд-Плюс» оплатило 9580 грн за договором про надання правової допомоги.
18.06.2021 р. сторонами підписано акт надання послуг №105 про те, що виконавцем було виконано такі роботи (надано такі послуги) на загальну суму 9580 грн: зустрічі з клієнтом (2 послуги на 1500 грн), аналіз документів (1 послуга на 1000 грн), збір доказів (1 послуга на 1080 грн), складання позовної заяви (1 послуга на 3000 грн), супровід справи під час судового розгляду справи до моменту видачі судового наказу (1 послуга на 3000 грн).
Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України (тут і надалі - норми ГПК України маються на увазі в редакції, чинній на момент ухвалення додаткового рішення), судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма ст.129 ГПК України).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 згаданої статті).
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 р. у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 р. у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 р. у справі №5023/5587/12).
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Договором про надання правничої допомоги сторони узгодили гонорар у фіксованому розмірі - 9580 грн.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
З врахуванням наведеного, суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме вищезгадані умову договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.
Процесуальним законом від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, навіть без обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 р. у справі №823/2638/18 та від 09.07.2019 р. у справі №923/726/18).
Суд вважає, що відповідач належним чином обгрунтував розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката та подав відповідні докази, на підставі яких може бути визначено розмір витрат з метою їх розподілу - витяг з договору про надання правової допомоги, який містить необхідну суду інформацію, акт надання послуг, платіжні доручення. При цьому, зі змісту акту вбачається, що розмір та вид правової допомоги в ньому повністю відповідає встановленим в договорі умовам.
Дослідивши зміст акту та матеріали справи, також можна встановити, що зазначена в ньому правова допомога дійсно була надана адвокатом, про що свідчить, зокрема, наявність в матеріалах справи поданої позивачем позовної заяви та доказів, про надання послуг з підготовки та збору яких зазначає заявник.
Суд вважає, що підписання поданих суду документів директором позивача, а не адвокатом, жодним чином не спростовує обставин надання адвокатом правової допомоги щодо підготовки таких документів.
Вказаної позиції дотримується також і Верховний Суд у своїх постановах від 28.12.2019 р. у справі №924/122/19 та від 19.02.2020 р. у справі №755/9215/15-ц.
Беручи до уваги те, що актом доведено обсяг наданих послуг та їх вартість, визначену згідно з умовами договору, суд переконаний, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у справі дійсно може становити 9580 грн.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України - інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може відступити від вказаного загального правила та не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
На переконання суду, всі витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9580 грн, розподілити які просить заявник, є пов'язаними з розглядом справи.
Розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є обгрунтованим поданими доказами та пропорційним до предмета спору. При цьому поведінка сторін під час розгляду справи була однаково добросовісною, а про здійснення сторонами дій щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи суду невідомо.
Таким чином, при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу у даній справі суд не вбачає необхідності відступати від загального правила розподілу витрат, за яким у зв'язку з частковим задоволенням позову покладенню на відповідача підлягає 6613,81 грн таких витрат.
Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Кодексу).
В розумінні положень згаданих норм законодавства, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд вважає, що відповідач, безсумнівно, був обізнаний з розміром судових витрат, заявлених до стягнення, адже такі витрати були зазначені в попередньому (орієнтовному) розрахунку, а всі описані докази понесення витрат на правничу допомогу в сумі 9580 грн надсилались відповідачеві. Так як позивач не брав участі в судових засіданнях у зв'язку з тим, що розгляд справи здійснювався без виклику сторін, та не подавав жодних документів по суті спору, окрім позовної заяви, його витрати впродовж розгляду справи не змінювались та дорівнювали наведеним в позовній заяві, і відповідач міг, за бажанням, доводити неспівмірність витрат і заперечувати проти їхнього розміру, проте своїм правом не скористався.
Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, а отже, у зв'язку з відсутністю клопотання позивача про зменшення розміру витрат, не вправі зробити це і у даній справі.
З огляду на те, що позивач в належному порядку обгрунтував розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката та подав відповідні докази, на підставі яких може бути визначено розмір витрат з метою їх розподілу, покладенню на відповідача підлягає сума витрат на правову допомогу, виходячи із суми, заявленої позивачем (9580 грн), проте пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 6613,81 грн.
Оскільки, згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір щодо задоволених позовних вимог, який становить 1567,15 грн, також підлягає покладенню на відповідача.
Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 165, 233, 236, 237, 238, 241, 247, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба», м.Львів, вул.Навроцького, 1 (ідентифікаційний код 40068614) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Буд-Плюс», м.Львів, вул.Персенківка, 10 (ідентифікаційний код 38639978) 27700 грн основного боргу, 4376,74 грн пені, 2482,52 грн 3% річних, 5126,85 грн інфляційних втрат, 6613,81 грн витрат на правничу допомогу та 1567,15 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченомуст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя З.П. Гоменюк