79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
26.05.10 Справа № 6/153
Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:
головуючий суддя Бонк Т. Б.
судді Бойко С. М.
Марко Р. І.
при секретарі судового засідання Ю. Ковалишин
за участю представників сторін:
від позивача -не з'явився
від відповідача (апелянта) -не з'явився
розглянув апеляційну скаргу відділу капітального будівництва виконавчого комітету Калуської міської ради, м. Калуш, Івано-Франківська область № 5-38/37 від 19.03.2010 р.
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.2010 р.
у справі № 6/153
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2, м. Калуш, Івано-Франківська область
до відповідача відділу капітального будівництва виконавчого комітету Калуської міської ради, м. Калуш, Івано-Франківська область
про розірвання договору
рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.2010 р. у справі № 6/153 частково задоволено позов СПД-ФО ОСОБА_2, м. Калуш, Івано-Франківська область, визнано недійсним договір № 58/07-і від 14.08.2007 р. про залучення коштів замовника (інвестора) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Калуша, в решті позову провадження у справі припинено, з відділу капітального будівництва виконавчого комітету Калуської міської ради, м. Калуш, Івано-Франківська область на користь позивача стягнуто 102 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 236 грн. в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду мотивоване тим, що із змісту спірного договору вбачається, що він спрямований на настання правових наслідків для позивача (сплата коштів) без наміру створити правові наслідки для відповідача (в даному випадку підписання акту). Крім цього, при укладенні даного договору сторонами не обумовлено істотних умов, зокрема, щодо відповідальності замовника, що свідчить про односторонність такого договору. Також суд зазначив, що у правовідносинах щодо купівлі незавершеного будівництвом об'єкту та щодо надання дозволу на проектно-пошукові роботи та реконструкцію придбаної будівлі, замовник -ОСОБА_2, виступала як фізична особа, а спірний договір укладений з відділом капітального будівництва Калуської міської ради з позивачем як з підприємцем. Визнаючи такий договір недійсним, суд посилався на ч. 1 ст. 207 та ч. 1 ст. 229 ЦК України. Щодо позовних вимог про стягнення коштів на оплату послуг адвоката в сумі 600 грн., то з огляду на відмову позивача від позову в цій частині, суд припинив провадження у справі в цій частині на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України.
У своїй апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що відсутність у договорі умов щодо відповідальності замовника (позивача) не може бути підставою для визнання недійсним договору в цілому. Також апелянт зазначає, що позивачем не надано суду акту, підписаного членами приймальної комісії, і доказів звернення до Калуської міської ради із відповідною заявою про погодження акту. Відповідач вважає, що судом безпідставно застосовані норми ст. 229 ЦК України, оскільки обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину, не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Судом, на думку апелянта, невірно з'ясовано статус позивача при укладенні спірного договору.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід частково скасувати, а апеляційну скаргу задоволити з наступних підстав.
Матеріалами даної справи встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 08.09.2000 р., ОСОБА_2 (покупець) куплено незакінчений будівництвом цех майоліки із 80 % готовністю по вул. АДРЕСА_1.
Рішенням виконавчого комітету Калуської міської ради від 17.01.2006 р. № 19 ОСОБА_2 надано дозвіл на проектно-пошукові роботи, виготовлення проектно-кошторисної документації та виконання будівельних робіт викупленого цеху майоліки по вул. АДРЕСА_1.
Із матеріалів справи вбачається, що 14.08.2007 р. між відділом капітального будівництва Калуської міської ради та СПД-ФО ОСОБА_2 (замовник) укладено договір № 58/07-і про залучення коштів замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Калуша відповідно до Положення про порядок залучення та визначення розмірів коштів замовників (інвесторів) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Калуша.
Згідно п. 3.1.1 даного договору, замовник протягом 6 місяців з дати підписання договору, але не пізніше дати введення вищезгаданого об'єкту (цеху майоліки) в експлуатацію зобов'язаний перерахувати суму, обумовлену п. 2.1 договору (9 615, 50 грн.).
Відповідно до п. 4.1 цього ж договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту його остаточного виконання сторонами, але в будь-якому випадку до прийняття вищезазначеного об'єкта в експлуатацію.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Згідно ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Визнаючи недійсним договір про залучення коштів замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Калуша, суд першої інстанції вказав, що при укладенні спірного договору не обумовлено чітко істотні умови договору, а саме відповідальності замовника, що свідчить про односторонність такого договору. Разом з тим, суд зазначив, що даний договір спрямований на настання правових наслідків для позивача (сплата коштів) без наміру створити правові наслідки для відповідача (підписання акту).
Однак, апеляційний суд зазначає, що відсутність у договорі умов щодо відповідальності замовника не може бути підставою для визнання недійсним договору в цілому. Крім цього, сторони вправі внести зміни до договору.
Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Так, суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією із сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.
З п. 3.1.1 договору вбачається, що обов'язок замовника по сплаті коштів, передбачених п. 2.1 договору, передує прийняттю об'єкта в експлуатацію. Як зазначила позивачка, підставою непідписання акту державної приймальної комісії про прийняття об'єкта в експлуатацію стала саме несплата нею цих коштів.
Суд вважає, що в даному випадку має місце неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань по договору. В цьому разі позивачка вправі була звернутись до контрагента по договору з вимогою про належне виконання передбачених договором умов. А невиконання або неналежне виконання договору не є безумовною підставою для визнання такого договору недійсним.
Проте, позивачкою не надано суду та у матеріалах даної справи відсутні докази звернення до Калуської міської ради із відповідною заявою про погодження акту щодо прийняття об'єкта в експлуатацію тощо.
Відповідно до ст.ст. 229 -233 ЦК, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно ст. 27 Закону України «Про планування і забудову територій»в редакції, чинній на момент укладення договору, фізичні та юридичні особи, які отримали дозвіл на будівництво об'єкта містобудування, або юридичні особи, які отримали рішення сільської, селищної, міської ради чи уповноваженого на те виконавчого органу про погодження місця розташування об'єкта, мають право на одержання вихідних даних на проектування цього об'єкта та здійснення проектно-вишукувальних робіт. Вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету міністрів України № 1930 від 30.12.2000 р. «Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів» передбачено, що відповідно до ст. 27 Закону України «Про планування і забудову територій», встановлено, що граничний розмір залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування, не може перевищувати 25 % вартості будівництва об'єкта незалежно від його функціонального призначення.
Також місцевим господарським судом невірно з'ясовано статус позивача (замовника) при укладенні спірного договору.
Так, згідно п.п. 1.2.3 п. 1.2 Положення про порядок залучення та визначення розмірів коштів замовників (інвесторів) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Калуша, затвердженого рішенням Калузької міської ради № 118 від 18.09.2006 р., дане Положення регулює правові відносини суб'єктів підприємницької діяльності, які є замовниками (інвесторами) будівництва (реконструкції), та Калуською міською радою.
Відповідно до п.п. 2.1.2 цього Положення, замовник будівництва -суб'єкт господарювання, який замовляє (доручає) здійснення будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності територіальної громади міста.
Таким чином, вищенаведені норми спростовують висновок суду першої інстанції про те, що дозвіл на реконструкцію надано замовнику як фізичній особі.
Згідно ст. 50 ЦК України, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб -підприємців є відкритою.
Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з неповним врахування всіх обставин справи та з невірним застосуванням норм чинного законодавства, а тому підлягає частковому скасуванню.
Керуючись ст.ст. 99, 101 -105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу відділу капітального будівництва виконавчого комітету Калуської міської ради, м. Калуш, Івано-Франківська область задоволити.
2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.2010 р. у справі № 6/153 в частині визнання недійсним договору № 58/07-і від 14.08.2007 р. про залучення коштів замовника (інвестора) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Калуша скасувати.
3. В цій частині прийняти нове рішення.
В позові Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2, м. Калуш, Івано-Франківська область до відділу капітального будівництва виконавчого комітету Калуської міської ради, м. Калуш, Івано-Франківська область про розірвання договору відмовити.
Стягнути з позивача на користь відповідача 42, 50 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита.
4. В решті рішення залишити без змін.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
6. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Бонк Т. Б.
Суддя Бойко С. М.
Суддя Марко Р. І.