Ухвала
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа 752/87256/16-ц
провадження № 61-16089ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: Київське міське управління юстиції (Друга Київська державна нотаріальна контора), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарас Олександра Василівна, про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, визнання договору дарування частини житлового будинку недійсним, усунення перешкод
у користуванні житловим будинком шляхом скасування реєстрації правовстановлюючих документів, визнання права власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання права власності на рухоме майно,
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва 08 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідчений
20 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О. В., зареєстрований в реєстрі за № 575, недійсним в частині 1/4 частини домоволодіння.
Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 грудня 2009 року, видане на ім'я ОСОБА_6 . Другою Київською державною нотаріальною конторою, зареєстроване в реєстрі за № 9-435, в частині 3/4 частини автомобіля.
Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на 3/4 частку автомобіля марки ВАЗ 2101, 1974 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, у якій вона просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона подана з пропуском строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду складено 25 червня 2021 року, а тому останнім днем на її касаційне оскарження, з урахуванням вихідних днів, було 26 липня 2021 року, тоді як касаційна скарга згідно відомостей штрихкодового ідентифікатора на конверті подана 29 вересня
2021 року.
До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, мотивоване тим, що 28 липня 2021 року попереднім представником ОСОБА_1 - ОСОБА_7 до Київського апеляційного суду було подано заяву про виправлення описки. ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_1 , людиною похилого віку яка не має юридичної освіти. Він невірно зрозумів порядок оскарження судового рішення та помилково звернувся до суду із заявою про виправлення помилок, замість касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивні частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Зазначені заявником причини пропуску строку на касаційне провадження не можна вважати поважними, оскільки ОСОБА_7 є представником ОСОБА_1 який діє виключно від його імені та у його інтересах, а тому посилання на його юридичну необізнаність не може вважатися поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження.
Зі змісту заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 убачається, що повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду він отримав 30 червня
2021 року. Виявивши у тексті постанови, на його думку, дві суттєві помилки, які можуть вплинути на вирішення справи судом касаційної інстанції, він звернувся до апеляційного суду із заявою про виправлення помилок. Зазначене дає обґрунтовані підстави для висновку про те, що він розумів порядок касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду.
За змістом частини другої та четвертої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків пов'язаних вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
Ураховуючи наведене, заявнику необхідно звернутися до Верховного Суду із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження та зазначити інші поважні причини для поновлення строку підтверджені відповідними доказами.
Крім того, у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору.
У порушення пункту 3 частини четвертої до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини п'ятої статті 392 ЦПК України якщо касаційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на момент подання позову) ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України
«Про судовий збір» (в редакції чинній на момент подання позову) ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру становить 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.
За змістом частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» розмір ставки судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Заявник оскаржує постанову Київського апеляційного суду від 02 червня
2021 року у повному обсязі, а тому сплаті підлягає судовий збір за вимоги майнового характеру (визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку та на 3/4 частки автомобіля) з розрахунку 1 відсоток вартості спірного майна (не менше 551,20 та не більше 4 134,00) помножений на 200 відсотків,
а також за вимоги немайнового характеру у розмірі - 551,20 грн (1 378,00*0,2*200%).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055).
На підтвердження сплати судового збору заявнику необхідно надати оригінал документу, що підтверджує сплату судового збору, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Крім того, у порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі не зазначено визначених статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) на якій (яких) подається касаційна скарга.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги встановлено статтею 392 ЦПК України.
За змістом пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено визначені статтею 389 ЦПК України підставу (підстави) на якій (яких) подається касаційна скарга.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційна скарга заявника не відповідає зазначеним вимогам закону, оскільки посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено виключних випадків, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення підлягають касаційному оскарженню.
Ураховуючи наведене, заявнику необхідно подати до Верховного Суду касаційну скаргу у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог частини другої статті 389 та пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, зазначивши у касаційній скарзі конкретний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК на підставі якого (яких) подається касаційна скарга.
За змістом пункту першого частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 3, 12, 185, 389, 390, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк до 19 листопада
2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали щодо сплати судового збору та зазначення підстав касаційного оскарження касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали щодо зазначення поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. І. Усик