ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.10.2021Справа № 910/9548/21
За позовом Першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Луол»
про стягнення 11527152,79 грн
Суддя Сташків Р.Б.
Секретар судового засідання Лук'янчук Д.Ю.
Представники сторін
від прокуратури - Дергунов Д.С.;
від позивача - Павлов Р.В.;
від відповідача - Кулаков В.В.
У червні 2021 року Перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (далі - позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Луол» (далі - відповідач, Забудовник) про стягнення 11527152,79 грн. збитків (упущеної вигоди), завданих внаслідок несплати відповідачем пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва.
Позов мотивовано тим, що під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 364-1 Кримінального кодексу України, а також за результатами виконання повноважень, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», Прокурором було встановлено, що:
- 27.04.2016 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України відповідачу було видано дозвіл на виконання будівельних робіт із будівництва житлово-офісного комплексу у Печерському районі м. Києва;
- 15.07.2020 відповідачу було видано сертифікат готовності вказаного об'єкта до експлуатації;
- однак, відповідачем всупереч положенням статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що діяла станом на 27.04.2016, тобто на дату видачі дозволу на будівельні роботи, а також пункту 2 розділу ІІ (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» протягом 2020 року не було перераховано до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури міста Києва у розмірі 2 відсотків вартості будівництва об'єкта;
- Департаментом проведено розрахунок пайової участі для відповідача за будівництво спірного об'єкту, який склав 15067951,59 грн.;
- однак, враховуючи надлишково сплачені відповідачем кошти за договором пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 22.10.2018 № 114 у сумі 3540798,80 грн. (у зв'язку із будівництвом іншого об'єкту), розмір залишку пайової участі у зв'язку з будівництвом спірного об'єкту у Печерському районі міста Києва становить 11527152,79 грн.;
- на думку Прокурора, відповідач ввівши вказаний об'єкт в експлуатацію та ухилившись у 2020 році від сплати коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, позбавив Департамент можливості вимагати в судовому порядку укладання договору пайової участі у майбутньому;
- відтак, Прокурор вважає, що неправомірна бездіяльність відповідача щодо виконання обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, який кореспондується зі зверненням відповідача до позивача із заявою про укладення такого договору, перерахуванням до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, є протиправною формою поведінки, внаслідок якої територіальна громада міста Києва позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, яка охоплюється визначенням упущеної вигоди.
Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, Прокурор зазначив, що положення бюджетного законодавства відносять кошти, отримані в рахунок пайової участі, до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів. Відтак, стягнення цих коштів становить собою інтерес територіальної громади та держави, пов'язаний з накопиченням бюджетних коштів, необхідних для нормального функціонування інституцій місцевого самоврядування та їх реальної змоги вирішувати питання місцевого значення.
Прокурор наголосив, що Департаментом, починаючи з 30.06.2020, систематично здійснювалося листування з відповідачем щодо необхідності сплати коштів пайової участі, тобто уповноваженому органу було відомо про спірне правопорушення. Вказав, що Департамент 03.12.2020 звернувся до суду із позовом про визнання укладеним відповідного договору пайової участі між ним та відповідачем, проте рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 у справі № 910/19088/20 у задоволенні вказаного позову відмовлено на тій підставі, що станом на момент розгляду справи судом відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти відповідний договір. Тому Прокурор вважає обраний Департаментом спосіб захисту є неналежним та не призводить до фактичного та своєчасного поновлення інтересів держави в даному випадку, а також затримує невідкладне стягнення коштів до бюджету.
Прокурор зазначає, що Шевченківська окружна прокуратура міста Києва ще 26.04.2021 зверталась до Департаменту з листом № 10.60-41-1475ВИХ-21 щодо необхідності вжиття дієвих заходів, спрямованих на стягнення коштів належної до сплати пайової участі в даному випадку. Однак, Департамент дієвих заходів не вжив та відповідні державні інтереси залишились незахищеними. А тому, Департамент неналежно захищає інтереси держави в даному випадку, оскільки вищевказане звернення Департаменту з позовом до суду не призводить та не призведе до своєчасного та ефективного поновлення порушених інтересів держави. При цьому, дієвим способом захисту порушених інтересів держави є стягнення в судовому порядку з відповідача коштів, якими буде наповнено місцевий бюджет.
Відповідач позов не визнав. Свої заперечення, викладені у письмових та усних поясненнях, мотивував тим, що:
- на думку відповідача, у Прокурора відсутні повноваження на представництво інтересів держави у цій справі, оскільки ним не доведено достатніми доказами неналежність захисту порушених прав самим Департаментом, як органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- відповідачем не вчинено жодного правопорушення, позаяк сплата коштів (пайова участь) для створення і розвитку інфраструктури відбувається виключно на підставі укладеного договору між Забудовником та уповноваженим органом, а підставою для укладення такого договору про пайову участь була стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка наразі втратила чинність. Отже, на даний час інститут пайової участі взагалі скасований, а тому рішення про його стягнення у 2021 році за відсутності відповідного договору буде суперечити чинному на сьогодні законодавству України.
Таким чином, відповідач наголосив на тому, що станом на момент розгляду цієї справи, відсутні положення закону, які б зобов'язували відповідача з 01.01.2020 сплачувати відповідну суму коштів у якості пайового внеску.
Відповідач також послався на пропуск Прокурором строку позовної давності, початок перебігу якого відповідач обраховує з моменту початку будівництва.
Прокурор у наданих запереченнях підтримав вищевикладені доводи позовної заяви, а також зазначив, що згідно із Законом відповідач повинен був перерахувати спірну суму пайової участі у строк до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, тобто до 15.07.2020, а отже перебіг строку позовної давності починається від вказаної дати, та відповідно не є пропущеним.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті представники Прокурора та позивача підтримали позов у повному обсязі, а представник відповідача проти позову заперечували з вищевикладених мотивів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Прокурора та сторін, дослідивши у судовому засіданні докази та оцінивши їх у сукупності, суд
Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 27.04.2016 відповідачу було видано дозвіл № ІУ115161180403 на виконання будівельних робіт із будівництва об'єкта: «Будівництво житлово-офісного комплексу з центром дозвілля та торгівлі, спортивно-оздоровчими приміщеннями та паркінгом у пров. Кленовому, 7,7-А, 7-Б, по вул. Кіквідзе, 41-А, 41-43, у Печерському районі м. Києва» (далі - Об'єкт).
Відповідно до положень частини 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у редакції чинній на момент видачі вищевказаного дозволу на виконання будівельних робіт, замовник, який мав намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний був взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Частина 3 статті 40 цього Закону, у редакції чинній на цей момент, передбачала, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягала у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Частинами 5, 9 статті 40 цього Закону, у редакції чинній до 01.01.2020, було передбачено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Отже, виходячи із зазначених положень чинного на той час Закону, забудовник повинен був подати відповідне звернення про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, укласти такий договір та сплатити за ним кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у строк до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Факт не вчинення відповідних дій до вказаного кінцевого моменту, враховуючи положення статей 530, 610, 612 Цивільного кодексу України, не може свідчити про вчинення відповідачем правопорушення, пов'язаного із не укладенням такого договору чи несплатою відповідних коштів до вказаного строку.
Як слідує із пояснень представників сторін та Прокурора, відповідач станом до 01.01.2020 не звертався до Департаменту із зверненням про укладання відповідного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, і такий договір станом на 01.01.2020 між позивачем та відповідачем не було укладено.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено.
Цей Закон у частині виключення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» набув чинності з 1 січня 2020 року (підпункт 2 пункту 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 обов'язок замовників забудови земельної ділянки, передбачений до цього статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Судом враховано, що пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, а також установлено те, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у розмірі та порядку встановленому цим пунктом.
Із системного аналізу цього пункту слідує, що передбачений у його абзаці другому обов'язок замовників будівництва протягом 2020 року перерахувати пайову участь до відповідних місцевих бюджетів стосується лише тих випадків, коли із цими замовниками були укладені відповідні договори про сплату пайової участі до 1 січня 2020 року.
З матеріалів справи вбачається, що будівництво Об'єкту було закінчено у червні 2020 року, про що свідчить копія акта готовності об'єкта до експлуатації від 30.06.2020.
Згідно з інформацією розміщеною на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 15.07.2020 Об'єкт було зареєстровано за № 123200715756 та видано відповідачу сертифікат готовності вказаного Об'єкта до експлуатації.
При розгляді справи по суті судом було також встановлено та враховано наступне.
22.10.2018 між позивачем та відповідачем було укладено договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №114, до якого були укладені додаткові угоди.
Так, пунктом 3 Додаткової угоди № 1 від 09.11.2018 до договору пайової участі від 22.10.2018 № 114, було передбачено, що надлишково перераховані Забудовником пайові кошти у сумі 3540798,80 грн. не повертаються, а будуть зараховані при проведені розрахунків пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв'язку із будівництвом Об'єкту за відповідним зверненням Забудовника.
Суд зазначає, що вказану додаткову угоду було укладено до внесення відповідних змін до законодавства України, яке відмінило сплату вищевказаної пайової участі.
Департамент у грудні 2020 року звернувся до Господарського суду м. Києва із позовом до відповідача про визнання договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва укладеним.
Ці позовні вимоги Департамент обґрунтовував тим, що відповідач є замовником будівництва Об'єкту, останній введено в експлуатацію, проте, відповідач не виконав свій обов'язок, передбачений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме, не уклав з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Києва.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021, у справі № 910/19088/20 у вказаному позові було відмовлено на тій підставі, що на час розгляду вказаної справи місцевим господарським судом, відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва.
Підсумовуючи викладене, враховуючи вищевказані обставини, з 01.01.2020 та станом на момент розгляду цієї справи судом, відсутні положення закону, які б зобов'язували відповідача сплачувати заявлену Прокурором суму пайової участі.
Зазначене відповідає положенням статті 19 Конституції України, згідно з якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 ЦК, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, а також вини.
У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.
Відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною (стаття 225 ГК України).
Прокурор та позивач вважають, що внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача щодо виконання обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, який кореспондується зі зверненням відповідача до позивача із заявою про укладення такого договору, перерахуванням до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, є протиправною формою поведінки, внаслідок якої територіальна громада міста Києва позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, яка охоплюється визначенням упущеної вигоди, а її розмір дорівнює сумі несплаченої пайової участі.
Суд зазначає, що позивач, який має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинен довести, що гарантовано отримав би відповідну вигоду у разі, якщо б його право не було порушено іншою особою. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином.
Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Згідно з частиною 1 статті 142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі № 923/2075/15, від 09.12.2014 у справі № 5023/4983/12).
Однак, як було встановлено судом вище, внаслідок внесення до законодавства відповідних змін, відповідно до яких було виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», обов'язок відповідача щодо необхідності укладення договору пайової участі та сплати пайової участі перестав існувати. А передбачений у абзаці другому пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» обов'язок замовників будівництва протягом 2020 року перерахувати пайову участь до відповідних місцевих бюджетів не стосується спірного випадку, позаяк стосується лише тих випадків, коли із цими замовниками були укладені відповідні договори про сплату пайової участі до 1 січня 2020 року.
Таким чином, ні Прокурором, ні позивачем не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення у вигляді не сплати пайової участі.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Виходячи із викладено, вказаними особами у супереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, не доведено складу цивільного правопорушення як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.
Тому в позові слід відмовити.
При розгляді спору судом, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України, враховано висновки щодо застосування статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» при вирішенні спорів про укладення договорів про пайову участь, викладені в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 13.01.2021 у справі № 922/267/20.
При цьому, судом не взято до уваги посилання Прокурора і позивача на практику Верховного Суду, викладену в його постановах від 01.02.2017 у справі № 3-1441гс16, від 22.03.2017 у справі № 908/312/16, від 17.05.2018 у справі № 918/708/17 та від 27.04.2018 у справі № 908/6327/17, оскільки при розгляді вказаних справ предметом дослідження касаційного суду не було застосування статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким з 01.01.2020 було скасовано обов'язок замовників укладати з органом місцевого самоврядування договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Щодо доводів відповідача на відсутність у Прокурора повноважень на звернення до суду з вказаним позовом, то суд зауважує наступне.
Як слідує з пояснень Прокурора, ним під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12020100100006832, відомості про яке 13.10.2020 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 364-1 Кримінального кодексу України, а також за результатами виконання повноважень, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», були встановлені підстави для застосування представницьких повноважень.
Прокурор зазначив, що відомості за вказаним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено за заявою Департаменту, яка містила інформацію щодо зловживання службовими обов'язками посадовими особами відповідача у справі, а також службових осіб Державної архітектурно-будівельної інспекції України при прийнятті Об'єкта до експлуатації та несплатою відповідачем пайового внеску у розвиток інфраструктури міста.
Прокурором було встановлено, що, на його думку, Департамент звернувшись до Господарського суду м. Києва із вище наведеним позовом про визнання укладеним договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва між ним та відповідачем, обрав неналежний спосіб захисту, який не призводить до фактичного та своєчасного поновлення інтересів держави в даному випадку, а також затримує невідкладне стягнення коштів до бюджету.
Шевченківська окружна прокуратура міста Києва ще 26.04.2021 зверталась до Департаменту з листом № 10.60-41-1475ВИХ-21 щодо необхідності вжиття дієвих заходів, спрямованих на стягнення коштів належної до сплати пайової участі в даному випадку.
Разом з цим, Департамент дієвих заходів не вжив та відповідні державні інтереси залишились незахищеними.
Таким чином, Прокурор вважає, що Департамент неналежно захищає інтереси держави в даному випадку, оскільки вищевказане звернення Департаменту з позовом до суду не призводить та не призведе до своєчасного та ефективного поновлення порушених інтересів держави. При цьому, на його думку, дієвим способом захисту порушених інтересів держави є стягнення в судовому порядку з відповідача коштів, якими буде наповнено місцевий бюджет.
Прокурор, обґрунтовуючи свої повноваження, зазначив, що, орган, уповноважений на виконання функцій контролю у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про конкретні порушення законодавства, незважаючи на наявність повноважень із захисту інтересів держави, не вжив достатніх та необхідних дій для їх захисту, тим самим допустивши неналежне виконання покладених на нього функцій.
Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов'язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновку про те, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Прокурор вказує, що оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів є джерелом формування бюджету розвитку місцевих бюджетів, її стягнення безумовно становить собою інтерес територіальної громади та держави, пов'язаний з накопиченням бюджетних коштів, необхідних для нормального функціонування інституцій місцевого самоврядування та їх реальної змоги вирішувати питання місцевого значення.
Таким чином, суд зазначає, що Прокурором належним чином було обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у суді в цій справі.
Інші доводи сторін та прокурора, наведені у наданих суду позові, усних та письмових поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 28.10.2021.
Суддя Р.Б. Сташків