Постанова
Іменем України
19 жовтня2021 року
м. Київ
справа № 159/1403/19
провадження № 51-1363км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу прокурора, котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 8 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018030110002641, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ковельського міськрайонного суду від 28 грудня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за частиною 2 статті 286 КК із застосуванням статті 69 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки 6 місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 визначено обчислювати з часу звернення вироку до виконання.
Цивільні позови потерпілих задоволено частково, вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 18 грудня 2018 року близько 09:15, керуючи технічно справним автомобілем марки «Фольксваген Пассат» д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по дорозі зі сполученням Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече в смт Голоби Ковельського району Волинської області в напрямку м. Луцька Волинської області зі сторони м. Ковеля Волинської області. На 103-му км вказаної дороги, проявивши безпечність і неуважність, не врахувавши дорожньої обстановки, з метою виконання обгону транспортних засобів, що рухались у попутному з ним напрямку, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки та виїхав на зустрічну смугу руху, не переконавшись у безпечності здійснення такого виїзду, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «ЗАЗ Ланос», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_8 , який рухався попереду в зустрічному напрямку.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля марки «ЗАЗ Ланос» ОСОБА_9 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження за ознакою тривалого розладу здоров'я, а пасажир ОСОБА_10 - тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
Виникнення даної ДТП знаходиться у прямому зв'язку з грубим порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. б п. 2.3, п. 11.3 та п.п. в п. 14.2 Правил дорожнього руху.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 8 грудня 2020 року вирок Ковельського міськрайонного суду від 28 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7 змінено.
Виключено з мотивувальної частини вироку посилання на те, що порушення пункту 11.3 Правил дорожнього руху перебуває у прямому причинному зв'язку з виникненням даної ДТП і наслідками, що настали.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням, установлено іспитовий строк тривалістю 2 роки та покладено обов'язки, передбачені частиною 1 статті 76 КК.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 задоволено частково.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, при цьому посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.
Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції при застосуванні статті 75 КК, звільняючи ОСОБА_7 від призначеного покарання з випробуванням, належним чином не вмотивував свого рішення щодо можливості виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів з урахуванням тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та даних про особу засудженого.
Крім того, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не вмотивував рішення про застосування статті 69 КК судом першої інстанції при призначенні покарання та залишив без уваги доводи апеляційної скарги прокурора в частині додаткового покарання, яке не призначив суд першої інстанції.
Натомість прокурор посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, вказує на грубе порушення Правил дорожнього руху, завдання двом особам тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень та обставини вчинення самого злочину.
Тобто прокурор у своїй касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог статті 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належним чином не вмотивував свого рішення щодо застосування судом першої інстанції статті 69 КК при призначенні покарання, а також неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що є підставою для скасування судового рішення та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, думку захисника, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви Суду
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як убачається з касаційної скарги прокурора, він не оспорює та не заперечує факту вчинення кримінального правопорушення, доведеності винуватості ОСОБА_7 , правильності кваліфікації його дій за вказаним обвинуваченням.
Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Згідно зі статтею 75 КК у разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції зазначив, що вчинений ОСОБА_7 злочин характеризується необережною формою вини, відноситься до тяжких злочинів, а також суд зважив на особу винного, який раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, відшкодував потерпілим заподіяну шкоду у визначеному районним судом, розмірі, має постійне місце проживання, характеризується з позитивної сторони, крім того, врахував думку потерпілої, яка не заперечувала проти призначення покарання з випробуванням. Також суд зважив на відсутність обтяжуючих покарання обставин, складні погодні умови, які мали місце на час скоєння ДТП та дійшов висновку про можливість звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання.
Тобто наведені обставини надали суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що така форма відбування покарання буде достатньою для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Таким чином, суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційних скарг відмовив прокурору у призначенні більш суворого покарання у виді позбавлення волі та визнав необґрунтованим його довід про неправильне застосування статті 69 КК при призначенні покарання і задовольнив апеляційну скаргу захисника в частині звільнення ОСОБА_7 , а також потерпілої в частині стягнення моральної шкоди.
Зваживши на доводи касаційної скарги прокурора, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано дійшов висновку про звільнення особи від призначеного покарання, оскільки правильно призначене покарання сприяє дотриманню принципу його індивідуалізації, більш успішному досягненню цілі виправлення та перевиховання засудженого і попередження здійснення ним нових злочинів.
Крім того, слушними є доводи прокурора, що обрана форма призначеного засудженому покарання не є справедливою та співмірною із вчиненими кримінальними правопорушеннями. Адже засуджений вчинив злочин, який хоча і характеризується необережною формою вини, однак за ступенем тяжкості є тяжким злочином, за наслідками такого протиправного діяння постраждало дві особи, які отримали ушкодження здоров'я, а посилання суду на відсутність обставин, які обтяжують покарання, та складні погодні умови не знижує ступеня суспільної небезпечності вказаного злочину, при цьому застосування інституту звільнення від відбування покарання не буде сприяти виправленню особи та попередженню вчинення ним нових злочинів.
Таким чином, покарання, призначене ОСОБА_7 із застосуванням статті 75 КК, не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для досягнення мети такого покарання, при цьому застосування статті 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Що стосується доводів прокурора, зазначених у касаційній скарзі, про невмотивованість ухвали апеляційного суду щодо застосування статті 69 КК, то вони є неспроможними, оскільки суд апеляційної інстанції належним чином обґрунтував таку позицію місцевого суду, зважив на обставини, які пом'якшують покарання, а саме щире каяття, повне визнання вини, особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, позитивно характеризується, частково відшкодував потерпілим шкоду, які місцевий суд взяв до уваги та правильно застосував статтю 69 КК при призначенні покарання.
З такими висновками суду апеляційної інстанції щодо вмотивованості та правильного застосування статті 69 КК при призначенні покарання погоджується і колегія суддів.
Однак, на переконання колегії суддів, звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання не буде співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно справедливим через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Верховний Суд звертає увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в йогосоціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність.
Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
Що стосується доводів прокурора в частині невмотивованості ухвали апеляційного суду щодо звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання, то колегія суддів вважає, що твердження прокурора про неправильне застосування такого закону є слушним.
Таким чином, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала про звільнення особи від покарання в суді апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
Зважаючи на наведене, відповідно до вимог частини 1 статті 438 КПК у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду належить урахувати вказівки суду касаційної інстанції, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційних скаргах, й ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, яке б відповідало положенням статті 370 КПК.
Якщо під час нового розгляду кримінального провадження не буде встановлено інших обставин, які можуть вплинути на висновки суду щодо виду та розміру покарання ОСОБА_7 , то призначене йому покарання із застосуванням статті 75 КК слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, котрий брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково.
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 8 грудня 2020 року щодо засудженого ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ _______________________ ________________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3