Постанова
іменем України
19 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 607/16276/18
провадження № 51-2191км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 9 березня 2021 року та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_9 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 9 березня 2021 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018210000000116, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, уродженця с Тарноруда Волочиського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав;
та
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 296, частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2020 року ОСОБА_8 засуджено до покарання:
- за частиною 2 статті 296 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- за частиною 2 статті 121 КК із застосуванням статті 69 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно зі статтею 75 КК ОСОБА_8 звільнено від призначеного покарання з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки 6 місяців та покладено обов'язки, передбачені статтею 76 КК.
Також цим вироком ОСОБА_9 засуджено до покарання:
- за частиною 2 статті 296 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- за частиною 2 статті 121 КК- у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
На підставі статті 72 ОСОБА_9 зараховано строк попереднього ув'язнення з 8 лютого 2018 року по 3 березня 2018 року (звільнений з-під варти у зв'язку із внесеною заставою) у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 визначено обчислювати з дня його взяття під варту.
Як установлено вироком, 8 лютого 2018 року близько 03:00 потерпілий ОСОБА_7 , перебуваючи в нічному клубі «Марципан», що на вулиці Кривоноса, 2-Б, у м. Тернополі, у зв'язку з провокативною поведінкою ОСОБА_9 зробив останньому зауваження, через що між ними виник конфлікт, у ході якого вони вийшли на вулицю, і до них приєднався ОСОБА_8 .
О 03:13 ОСОБА_9 з умислом вчинення хуліганських дій та спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_7 , діючи умисно, з хуліганських мотивів, бажаючи самоствердитись за рахунок приниження честі та гідності потерпілого, публічно, у присутності відвідувачів нічного закладу «Марципан», які стояли на вулиці, безпричинно, проявляючи особливу зухвалість, у присутності обвинуваченого ОСОБА_8 , який усвідомлював протиправний характер його дій, завдав потерпілому ОСОБА_7 раптовий удар кулаком в обличчя, внаслідок чого останній, втративши рівновагу, впав на землю.
ОСОБА_8 , діючи спільно з ОСОБА_9 , бажаючи довести свій злочинний умисел, спрямований на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , продовжуючи хуліганські дії, розпочаті ОСОБА_9 , грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, нахабно поводячись, проявляючи грубу силу та особливу зухвалість, яка виразилась в заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень, після того як ОСОБА_7 від удару ОСОБА_10 піднявся із землі на ноги, умисно завдав йому один удар кулаком в обличчя, потерпілий знову впав на землю , а ОСОБА_8 наніс йому удар ногою в голову.
Після зазначених подій ОСОБА_9 зателефонував знайомому ОСОБА_11 , і той разом зі своїми знайомими приїхали до нічного закладу «Марципан». У нічному закладі ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, близько 04:00 цього ж дня домовились про спільне спричинення тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_12 . У подальшому вони, діючи з єдиним спільним умислом, спрямованим на умисне заподіяння тілесних ушкоджень, діючи умисно та з хуліганських мотивів, бажаючи самоствердитись за рахунок приниження честі та гідності потерпілих, публічно, у присутності відвідувачів нічного закладу «Марципан», які стояли на вулиці, безпричинно, проявляючи особливу зухвалість, яка виразилась в заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, завдали удари кулаками в голову потерпілому ОСОБА_12 . У подальшому, коли останній від отриманих ударів втратив рівновагу та впав на землю, обвинувачені ОСОБА_13 та ОСОБА_10 продовжили завдавати потерпілому удари ногами в різні ділянки тіла та голови, спричинивши останньому тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
У цей час, коли потерпілий ОСОБА_7 вийшов із приміщення нічного закладу на вулицю, особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, за попередньою домовленістю з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , з умислом на вчинення хуліганських дій та спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_7 , діючи умисно та з хуліганських мотивів, бажаючи самоствердитись за рахунок приниження честі та гідності потерпілого, публічно, у присутності відвідувачів нічного закладу «Марципан», які стояли на вулиці, безпричинно, проявляючи особливу зухвалість, яка виразилась в заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень, завдав ОСОБА_7 раптовий удар кулаком у голову, від якого потерпілий впав на землю. У подальшому особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, спільно з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які приєднались до дій особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, після спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 продовжили хуліганські дії, розпочаті особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, та спільно з останнім завдали потерпілому ОСОБА_7 удари ногами в голову і тулуб.
У результаті спільних, умисних, протиправних дій ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та особи, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, ОСОБА_7 заподіяно тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.
Вказаними діями ОСОБА_8 вчинив кримінальні правопорушення. передбачені: за частиною 2 статті 296 КК - хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене групою осіб; частиною 2 статті 121 КК - умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, вчинене групою осіб.
Вказаними діями ОСОБА_9 вчинив кримінальні правопорушення передбачені: за частиною 2 статті 296 КК - хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене групою осіб; частиною 2 статті 121 КК - умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, вчинене групою осіб.
Розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, 9 березня 2021 року Тернопільський апеляційний суд ухвалив новий вирок, яким вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2020 року стосовно ОСОБА_8 скасовано. ОСОБА_8 визнано винним за частиною 2 статті 296 КК та частиною 2 статті 121 КК і призначено покарання:
- за частиною 2 статті 296 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- за частиною 2 статті 121 КК із застосуванням статті 69 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Строк відбування покарання визначено обчислювати з моменту звернення рішення до виконання.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 9 березня 2021 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_9 змінено в частині призначеного покарання ОСОБА_9 .
ОСОБА_9 призначено покарання:
- за частиною 2 статті 296 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- за частиною 2 статті 121 КК із застосуванням статті 69 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
У решті вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2020 року стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в частині вирішення питань про початок строку відбуття покарання та зарахування у строк відбуття покарання ОСОБА_9 терміну його попереднього ув'язнення залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційних скаргах засуджені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 просять скасувати судові рішення, постановлені щодо них апеляційним судом, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8 не погоджується з вироком апеляційного суду, свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції правильно врахував тяжкість вчиненого злочину, обставини, які пом'якшують покарання, дані про його особу, негативне відношення до вчиненого, ставлення до наслідків, щире каяття та повне відшкодування збитків потерпілим та звільнив від призначеного покарання.
При цьому зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв недостатньо мотивоване рішення та занадто суворе покарання в умовах реального його відбуття, яке не відповідає ступеню тяжкості та особі засудженого.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 9 березня 2021 року та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок суворості.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції неправомірно не звільнив його від призначеного покарання, при цьому не зважив на обставини, які пом'якшують покарання, а саме повне відшкодування шкоди потерпілим, які просили суворо його не карати, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та позитивні характеристики.
Вважає, що призначене йому покарання є занадто суворим і не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого.
Заслухавши доповідь судді, доводи, захисника, який підтримав касаційну скаргу скаргу ОСОБА_8 ,не заперечував проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_9 , думку потерпілого, який не заперечував проти задоволення касаційних скарг, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Мотиви Суду.
Обґрунтованості доведення винуватості засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у пред'явленому їм обвинуваченні та правильності кваліфікації їхніх дій у касаційних скаргах засуджені не заперечують та не оскаржують.
Доводи засуджених про надмірну суворість обраного заходу примусу колегія суддів визнає неприйнятними з огляду на таке.
Відповідно до приписів статті 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Згідно із статтею 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Доводи засудженого ОСОБА_8 щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого колегія суддів вважає необґрунтованими.
Суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_8 , врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, те, що він раніше несудимий, його молодий вік, думку потерпілих, які просили винного суворо не карати та не позбавляти волі, відсутність у них майнових претензій до ОСОБА_8 , обставини, що пом'якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння в розкритті кримінальних правопорушень, повне відшкодування завданої шкоди потерпілим. При цьому суд не вбачав як обставину, яка б обтяжувала покарання обвинуваченого ОСОБА_13 , вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, оскільки така не знайшла свого підтвердження належними та допустимими доказами в ході судового розгляду.
Крім того, суд з урахуванням особи винного, а також враховуючи й інші обставини, які слід врахувати при пом'якшенні покарання, зокрема вік ОСОБА_8 , його стан здоров'я, наявність постійного місця проживання, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, непрацюючої дружини, позитивну характеристику з місця проживання, його належну поведінку після вчинення кримінальних правопорушень, те, що він раніше не притягався до кримінальної відповідальності, призначив основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини 2 статті 121 КК, виходячи з того, що саме таке покарання буде відповідати вчиненому обвинуваченим кримінальному правопорушенню, передбаченому вказаною статтею.
Водночас з урахуванням тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, пом'якшуючих покарання обставин, даних про особу засудженого, негативного відношення до вчинених ним кримінальних правопорушень та критичної оцінки своїх дій, обіцянки не вчиняти правопорушень у майбутньому суд на підставі статті 75 КК звільнив ОСОБА_8 від відбування покарання із випробуванням з встановленням іспитового строку та з метою забезпечення належної поведінки обвинуваченого у період його дії поклав на нього передбачені статтею 76 КК обов'язки, які, на думку суду, будуть необхідні і достатні для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Суд апеляційної інстанції вважав, що місцевий суд у своїх висновках зазначив про тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, навів дані про особу засудженого та врахував пом'якшуючі покарання обставини, однак при цьому не звернув уваги, що ОСОБА_8 , діючи у групі з іншими особами, вчинив тяжкий злочин, наслідками якого стали непоправні зміни у здоров'ї потерпілого ОСОБА_7 , а тому застосування статті 75 КК, на думку колегії суддів апеляційного суду, не буде слугувати меті покарання та виправленню особи для попередження вчинення нових злочинів, крім того, у вироку відсутні переконливі мотиви про можливість застосування статті 75 КК.
Натомість суд апеляційної інстанції при призначенні покарання у своєму вироку послався на обставини кримінального провадження, тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, один з яких є тяжким злочином, особу винного, думку потерпілих, які просили суворо його не карати, належну поведінку після вчинених злочинів, а також обставини, що пом'якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та повне відшкодування потерпілим завданої шкоди, що надало можливість колегії суддів застосувати статтю 69 КК та за частиною 2 статті 121 КК призначити покарання нижче від найнижчої межі санкції вказаної статті. При цьому суд дійшов висновку про необхідність призначити покарання у виді позбавлення волі.
Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду щодо виду та строку відбування засудженими покарання, оскільки обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими та соціально-виховними заходами повинно бути достатнім для реальної корекції соціальної поведінки та запобігання продовженню злочинної діяльності.
Під час обрання виду покарання має бути врахована сукупність обставин, передбачених у наведеній нормі закону України про кримінальну відповідальність, а саме тяжкість злочину, особа винного та інші обставини кримінального провадження.
Доводи засудженого ОСОБА_8 про можливість застосувати інститут звільнення від призначеного покарання у цьому випадку унеможливлює досягнення мети покарання.
Твердження засудженого про щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, думку потерпілих та відшкодування шкоди не вказують на можливість звільнення особи від відбуття покарання, тобто суд апеляційної інстанції правильно врахував обставини вчиненого злочину, а саме обставини вчинення кримінального правопорушення, наслідки, які настали від діяння, та правильно дійшов висновку про необхідність призначити покарання за частиною 2 статті 121 КК із застосування статті 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років та правомірно не звільнив від призначеного покарання. З огляду на це сумнівів у правильності таких висновків колегія суддів не вбачає.
Інші доводи засудженого ОСОБА_8 не є такими, що мають суттєвий вплив на прийняте апеляційним судом рішення, оскільки призначене йому покарання є достатнім та співмірним із вчиненим кримінальним правопорушенням та правильно вплине на його перевиховання.
Що стосується доводів зазначених у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_9 , колегія суддів вважає їх неприйнятними з огляду на таке.
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 , якому суд апеляційної інстанції пом'якшив призначене судом першої інстанції покарання, також не погоджується з ним та вважає, що суд неправильно при призначенні покарання застосував закон України про кримінальну відповідальність і неправомірно не звільнив його від призначеного покарання.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_9 покарання, зважив на тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, особу винного, який раніше не судимий, має молодий вік, думку потерпілих, які просили його не позбавляти волі, та пом'якшуючу покарання обставину - повне відшкодування потерпілим завданої шкоди. При цьому вважав не доведеною стороною обвинувачення таку обтяжуючу покарання обставину, як вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, однак і не врахував такі пом'якшуючи покарання обставини, на яких наполягали захисники, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, оскільки ОСОБА_9 лише частково визнав свою винуватість.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про призначення ОСОБА_9 покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду та, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги захисника засудженого ОСОБА_9 , зазначив, що вбачає правові підстави для подальшого пом'якшення призначеного покарання, при цьому зваживши на те, що засуджений під час судового розгляду визнавав вину частково, тобто обрав такий спосіб захисту, однак така позиції не може перешкодити йому покаятись із приводу вчиненого злочину та висловити співчуття потерпілим, про що також свідчить повне відшкодування збитків потерпілим.
Врахувавши такі обставини, які пом'якшують покарання, а саме щире каяття, добровільне відшкодування збитків, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та думку потерпілих, які просили його суворо на карати, суд дійшов висновку про можливість застосувати статтю 69 КК та призначити покарання, нижче від найнижчої межі санкції частини 2 статті 121 КК.
Натомість у своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 наполягає на звільненні його від призначеного покарання та просить скасувати ухвалу апеляційного суду, якою йому пом'якшено покарання.
Однак, на переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_9 судом апеляційної інстанції покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим через його суворість.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження своїми злочинними діями ОСОБА_9 разом із ОСОБА_8 спричинили ОСОБА_7 тяжкі тілесні ушкодження у вигляді численних травм голови, що призвело до непоправних наслідків, як зазначено у висновку судово-медичної експертизи № 383 від 11 травня 2018 року (а.п.210-220).
Доводи, зазначені в касаційній скарзі засудженого про активне сприяння розкриттю злочину не знайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження.
Суд апеляційної інстанції в ухвалі правильно зазначив, що виправлення ОСОБА_9 можливо лише в умовах ізоляції від суспільства, що буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчинених ним злочинів та особі винного і є достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду щодо виду та строку відбування засудженими покарання, оскільки обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими та соціально-виховними заходами повинно бути достатнім для реальної корекції соціальної поведінки та запобігання продовженню злочинної діяльності.
Під час обрання засудженим виду покарання має бути врахована сукупність обставин, передбачених у наведеній нормі закону України про кримінальну відповідальність, а саме тяжкість злочину, особа винного та інші обставини кримінального провадження.
До того ж зі змісту касаційних скарг вбачається, що засуджені фактично порушують питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов'язані із суддівським розсудом.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Відповідно до частини 1 статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
При призначенні ОСОБА_9 та ОСОБА_8 покарання суд апеляційної інстанції дотримався вимог статей 50, 65, 66, 67 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, один з яких є тяжким, за формою вини вчиняється умисно, дані про осіб, а також обставини вчинення кримінальних правопорушень.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 419 КПК та належним чином вмотивована.
Вирок апеляційного суду постановлено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та відповідає статті 420 КПК.
Таким чином, колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених.
На підставі зазначеного касаційні скарги засуджених задоволенню не підлягають, а вирок та ухвала апеляційного суду є законними та обґрунтованими.
Керуючись статтями 433, 434,436, 441,442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Тернопільського апеляційного суду від 9 березня 2021 року щодо ОСОБА_8 та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 9 березня 2021 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги засуджених - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3