Справа № 22ц-1106/10 Головуючий у 1 інстанції - Кихтюк Р.М.
Категорія - 58 Доповідач - Стрільчук В.А.
24 червня 2010 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Матвієнко Н.В.,
при секретарі - Лещенко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку про зобов'язання провести нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни за апеляційною скаргою відповідача управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку на постанову Луцького міськрайонного суду від 30 грудня 2009 року,
встановила:
Постановою Луцького міськрайонного суду від 30 грудня 2009 року позов задоволено частково.
Постановлено зобов'язати управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку провести нарахування підвищення пенсії ОСОБА_1 як дитині війни за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку просить скасувати цю постанову та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є дитиною війни і перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в місті Луцьку. Протягом 2006-2007 років йому підвищення до пенсії як дитині війни не нараховувалося та не виплачувалося, а у 2008 році виплачувалася надбавка до пенсії як дитині війни в розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Оскільки Конституційний Суд України своїми рішеннями від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі № 1-29/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 визнав неконституційними окремі положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних виплат, то відмова відповідача у проведенні перерахунку пенсії позивача з врахуванням вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є неправомірною.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.
Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються наявними у справі доказами, зокрема, посвідченням, виданим управлінням Пенсійного фонду України в місті Луцьку 25 грудня 1998 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 народився в ІНФОРМАЦІЯ_1 році і є пенсіонером за віком та дитиною війни (а. с. 5), довідкою відповідача від про те, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в місті Луцьку і отримує пенсію за віком, у 2008 році йому виплачувалася надбавка до пенсії як дитині війни в таких розмірах: з 1 січня по 31 березня - 47 грн., з 1 квітня по 30 червня - 48,10 грн., з 1 липня по 30 вересня - 48,20 грн., з 1 жовтня - 49,80 грн. (а. с. 18).
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 3 цього Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі № 1-29/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким було зупинено на 2007 рік дію вищевказаної ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними, тому вимоги позивача в частині соціальних виплат за 2007 рік є обґрунтованими.
Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 нова редакція ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлена Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якої дітям війни до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, визнана неконституційною. Тому з 22 травня 2008 року почала діяти колишня редакція статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку підвищення пенсії, яке передбачено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», застосуванню підлягає мінімальний розмір пенсії за віком, який вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, визначеного законами про Державний бюджет України на відповідний рік.
Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування для забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» та на те, що відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України розпорядником бюджетних коштів є Пенсійний фонд України, не заслуговують на увагу, так як достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст. 6 вказаного Закону розмірі суд не вбачає.
Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що заборгованість із виплати щомісячної допомоги позивачу виникла не з вини відповідача і що в зв'язку з цим судом першої інстанції невірно застосовано вимоги ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо визначення строків звернення до адміністративного суду, передбачених ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці доводи суд проаналізував і дав їм належну оцінку, обгрунтовано зазначивши в оскаржуваному судовому рішенні про порушення з боку відповідача законодавства, яке пов'язане з невиплатою позивачу підвищення до пенсії, в зв'язку з чим позивач не пропустив строк звернення до суду.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, які підтверджуються належними доказами, правильно визначив правовідносини між сторонами і застосував норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами справи та положеннями законодавства.
Постанова прийнята з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку відхилити, а постанову Луцького міськрайонного суду від 30 грудня 2009 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді: