22 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 420/7423/19
адміністративне провадження № К/9901/36434/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року в адміністративній справі №420/7423/19 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Ради Національної безпеки і оборони України у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та здійснення належним чином оплати праці за роботу,
05 жовтня 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (надіслано засобами поштового зв'язку 04.10.2021).
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Апарату Ради національної безпеки і оборони України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Апарату Ради національної безпеки та оборони України, яка полягає у нездійсненні чи неналежному здійсненні оплати праці за роботу на посаді радника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України служби Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (посада патронатної служби) з 20 до 27 серпня 2019 року;
зобов'язати Апарат Ради національної безпеки та оборони України здійснити належним чином оплату праці за роботу на цій посаді шляхом виплати всіх сум, що належать позивачу, а також виплатити позивачу, як працівникові, середній заробіток за весь час затримки виплати цих сум по день фактичного розрахунку;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Ради національної безпеки та оборони України (01601, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8) моральну шкоду, заподіяну ОСОБА_1 через незаконну бездіяльність суб'єктів владних повноважень а саме: Апарату Ради національної безпеки та оборони України у розмірі 15000,00 (п'ятнадцяти тисяч) грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Апарату Ради Національної безпеки і оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Апарату РНБО України, яка полягає у нездійсненні оплати праці ОСОБА_1 за роботу на посаді радника Секретаря РНБО України служби Секретаря РНБО України (посада патронатної служби) з 30 серпня 2019 року по 12 січня 2020 року.
Зобов'язано нарахувати та вплатити середній заробіток за час затримки з 30 серпня 2019 року по 12 січня 2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року було скасовано.
Ухвалено по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Апарату Ради Національної безпеки і оборони України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 28 по 29 серпня 2019 року; здійснення належним чином оплати праці за роботу на посаді радника Секретаря РНБО України служби Секретаря РНБО України служби стратегічного планування та аналізу Апарату РНБО України (посада патронатної служби) відмовлено.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України, в редакції яка діє з 08 лютого 2020 року, підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Касаційна скарга скаржником була подана з підстав, викладених у п. 1 ч.4 статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Оскаржуючи судове рішення позивач зазначає про те, що судом апеляційної інстанції не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у справах №826/12941/15, №806/2176/17, №2а-10061/09/2570 щодо визначення вини роботодавця у статті 117 КЗпП України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Разом з тим, недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Також, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судом було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
З огляду на викладене, за такого правового обґрунтування касаційної скарги, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Суд також відхиляє посилання заявника на п.3 ч.4 статті 328 КАС України оскільки, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно зазначити щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Також, скаржник вказує на те, що судове рішення ним оскаржується з підстав, викладених у п.4 ч.4 ст.328 КАС України, а саме щодо п.1 ч.2 ст.353 КАС України.
Скаржник вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Проте, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права (п.4 ч.4 ст.328 КАС України) щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Таких висновків заявник не зазначив, а касаційна скарга лише містить по тексту загальні посилання на приклади постанов Верховного Суду з їх частковим цитуванням, без зазначення конкретного висновку, який заявник касаційної скарги вважає таким, що не був застосованим судами попередніх інстанцій.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства, з посиланням на винятковість справи, та неповне з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанції, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги не є обмеженням доступу до суду та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року в адміністративній справі №420/7423/19 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Ради Національної безпеки і оборони України у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та здійснення належним чином оплати праці за роботу - повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич