вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"07" жовтня 2021 р. м. Київ Справа № 910/9062/21
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Лилака Т.Д., за участю секретаря судового засідання Ворко Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Інструмент» (49051, м. Дніпро, вул. Осіння, 2А, код 30536572)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналіт-Технобуд» (08162, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, смт Чабани, вул. Юності, 3, офіс 1, код 39940314)
про стягнення 192 688,40 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - Кеда А.В. (довіреність від 04.11.2019);
від відповідача - Супрун В.В. (ордер серія АР № 1051636 від 30.07.2021).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Інструмент» (позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Аналіт-Технобуд» (відповідач) грошових коштів у розмірі 192 688,40 грн., з яких: 157 326,04 грн. - основний борг, 21 256,00 грн. - інфляційні втрати, 14 106,36 грн. - три проценти річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 01 серпня 2018 року № 01/0818-2И.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.08.2021 відкрито провадження у даній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та зобов'язано сторін вчинити певні дії.
12.08.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про витребування оригіналів документів, а саме: оригіналу договору поставки від 1 серпня 2018 року №01/0818-2И та всіх додатків, сертифікатів якості, документів, які підтверджують відповідність товару державним стандартам та технічним умовам заводу виробника. Зазначена заява була передана судді Лилаку Т.Д. після виходу з відпустки.
Крім того, 12.08.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в рамках загального позовного провадження з викликом сторін. Зазначена заява була передана судді Лилаку Т.Д. після виходу з відпустки.
06.09.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.09.2021 у справі № 910/9062/21 клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін задоволено частково; постановлено подальший розгляд справи № 910/9062/21 проводити в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання в даній справі призначено на 30.09.2021; клопотання про витребування оригіналів документів задоволено; зобов'язано позивача надати для огляду в судовому засіданні оригінал договору поставки від 01 серпня 2018 року №01/0818-2И та всіх додатків, сертифікатів якості, документів, які підтверджують відповідність товару державним стандартам та технічним умовам заводу виробника.
27.09.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області на виконання вимог ухвали від 10.09.2021 позивачем наданий оригінал договору поставки від 01 серпня 2018 року № 01/0818-2И, який був оглянутий судом та представником відповідача.
Також від позивача через канцелярію Господарського суду Київської області надійшли заява про виправлення технічної описки та відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.09.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 07.10.2021 року.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
У судовому засіданні 07.10.2021 представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
07.10.2021, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
01.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Інструмент» в особі директора Єрмакова Владлена Рудольфовича, який діє на підставі статуту (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аналіт-Технобуд» в особі директора Крутікова Михайла Геннадійовича (Покупець) укладено Договір поставки №01/0818-2И.
Згідно з п. 1.1. даного Договору Постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність Покупця інструмент, запчастини та комплектуючі до промислового обладнання та інше згідно видаткових накладних, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати Товар у порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до вимог п. 2.3. даного Договору зобов'язання Постачальника щодо передачі Товару є виконаними з дати фактичного отримання Товару та підписання Покупцем видаткової накладної.
Пунктом 3.6 даного Договору передбачено, що строк проведення розрахунків Покупцем за відвантажений Товар, що вказаний у видатковій накладній, складає 60 банківських днів з дати складання видаткової накладної.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов цього договору позивачем у період з 29.07.2019 по 23.10.2019 було поставлено на користь відповідача товари на загальну суму 1724426,76 грн. на підтвердження чого позивач надав до суду наступні видаткові накладні: видаткова накладна № РН-000240 від 29.07.2019 р. на суму 81457,80 грн., видаткова накладна № РН-000239 від 29.07.2019 р. на суму 70268,52 грн., видаткова накладна № РН-000258 від 20.08.2019 р. на суму 843261,60 грн., видаткова накладна № РН-000325 від 23.10.2019 р. на суму 729438,84 грн.
Відповідач провів часткову оплату поставленого товару на суму 1560000,00 грн., а також за відповідачем рахувався залишок передплати за попередній період на суму 7100,72 грн. Відповідно загальна сплачена сума склала 1567100,72 грн.
Таким чином, залишок непогашеної основної заборгованості станом на 14.05.2021 складав 157326,04 грн.
В порядку досудового врегулювання спору, позивачем відповідачу було направлено претензію (вих. № 051/05 від 14.05.2021 р.) з актом звіряння.
Втім, відповіді на дану претензію надано не було та акт звіряння не підписано, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідач у свою чергу проти позову заперечив, зазначивши, що позивач направив претензію не на юридичну адресу відповідача.
Такі дії, на думку відповідача, свідчать про неналежне виконання позивачем договірних зобов'язань з досудового врегулювання спору.
Крім того відповідач ставить під сумнів автентичність підпису директора Крутікова Михайла Геннадійовича на Договорі поставки №01/0818-2И та вказує на те, що при передачі товару продавцем мають бути надані сертифікати якості товару та документи які підтверджують відповідність товару державним стандартам та технічним умовам заводу-виробника.
Також відповідач, посилаючись на вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, вважає помилковими розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки розрахунки позивача здійснені за період що перевищує 6 місяців.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Спірні правовідносини у цій справі виникли на підставі договору поставки.
Відповідно до частин першої та другої статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи те, що строк виконання зобов'язання з оплати товару настав, сума боргу в розмірі 157326,04 грн. за поставлений товар підтверджується належними доказами, відповідачем станом на час розгляду справи в суді існування заборгованості у стягуваному розмірі належними та допустимими доказами не спростованою, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути 21 256,00 грн. інфляційних втрат та 14 106,36 грн. 3% річних.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми та інфляційних втрат здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18 зазначила, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні втрати, нараховані на суму боргу, та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, а отже твердження відповідача про необхідність застосування до таких нарахувань положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України є помилковим.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, суд погоджується з розрахунками позивача, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 21 256,00 грн. інфляційних втрат та 14 106,36 грн. 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З приводу тверджень відповідача про справжність підпису ОСОБА_1 на договорі поставки від 01 серпня 2018 року № 01/0818-2И суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1, 2 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Окрім цього, аналіз постанов Верховного Суду від 16.05.2018 у справі 910/1163/17, від 25.04.2018 у справі 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі 910/11079/17 свідчить, що вони містять висновок про те, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).
Як вже зазначено вище та не заперечується відповідачем, ТОВ «Аналіт-Технобуд» проведено часткову оплату поставленого на його користь товару.
Крім того, договір поставки був посвідчений печаткою ТОВ «Аналіт-Технобуд».
У відповідності до п. 65 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27 листопада 1998 року «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію» особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи із зазначеного, особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про втрату печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ТОВ «Аналіт-Технобуд».
Щодо тверджень відповідача, що при передачі товару продавцем мають бути надані сертифікати якості товару та документи які підтверджують відповідність товару державним стандартам та технічним умовам заводу-виробника, суд зазначає, що жодних заперечень щодо некомплектності документів, переданих одночасно з поставкою кожної із партій товару чи претензій щодо якості поставленого товару матеріали справи не містять.
Заперечення відповідача на пред'явлений позов з посиланнями на ті обставини, що позивачем не дотримано визначеного угодою досудового порядку врегулювання спору, не приймаються судом до уваги, з огляду на наступне:
Господарський суд, беручи до уваги, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (стаття 36 та частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), звертається до правової позиції, яка висловлена послідовно у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 27.12.2018 зі справи №127/8837/16-ц, від 25.04.2019 зі справи №175/1387/16-ц, від 22.05.2019 зі справи №569/2609/15-ц, від 13.11.2019 зі справи №2-2550/09 про таке:
У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року №15-рп/2002 зазначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
Таким чином, суд засвідчує, що в даному випадку продавець (постачальник) наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини першої статті 712 ЦК України на отримання від покупця за поставлений постачальником товар певної грошової суми, як шляхом пред'явлення досудової вимоги, так і шляхом безпосереднього звернення до суду з відповідним позовом.
Суд констатує, що в даному випадку позивач скористався своїм правом вимоги щодо оплати за поставлений постачальником товар, шляхом звернення з відповідним позовом до суду.
При цьому суд, засвідчує, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Посилання відповідача на те, що позивачем не дотримано досудового порядку вирішення спору є необґрунтованим, оскільки кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим, ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до ст. 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
Суд зазначає, що недотримання процедури досудового врегулювання спору, передбаченої законом, іншими нормативно-правовими актами чи договором, не позбавляє суб'єкта господарювання права на звернення до суду за вирішенням господарської спору, а суд відповідно не має права відмовити у вирішенні такого спору, посилаючись на недотримання процедури його досудового врегулювання.
Отже, сторона, що постраждала, може завжди звернутися за вирішенням господарського спору безпосередньо до суду, не дотримуючись жодної процедури його досудового врегулювання, за винятком випадків, коли обов'язковість дотримання процедури досудового врегулювання спору передбачено ратифікованим Україною міжнародним договором.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.
Сума судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду із позовом, відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається на відповідача, у зв'язку із повним задоволенням позовним вимог.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналіт-Технобуд» (08162, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, смт Чабани, вул. Юності, 3, офіс 1, код 39940314) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Інструмент» (49051, м. Дніпро, вул. Осіння, 2А, код 30536572) 157 326 (сто п'ятдесят сім тисяч триста двадцять шість) грн 04 коп. боргу, 14 106 (чотирнадцять тисяч сто шість) грн. 36 коп. 3% річних, 21 256 (двадцять одну тисячу двісті п'ятдесят шість) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 2890 (дві тисячі вісімсот дев'яносто) 33 коп. судового збору.
3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 та з урахуванням п.17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21.10.2021.
Суддя Т.Д. Лилак