ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2021Справа № 910/20389/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"
про стягнення 21 659, 01 грн.
Без виклику представників учасників справи.
Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (далі - відповідач) про стягнення 21 659, 01 грн., з яких: 19 697, 92 грн. розмір страхового відшкодування, пеня у розмірі 1 203, 40 грн., 3 % річних у розмірі 322, 92 грн та інфляційні втрати у розмірі 434, 77 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту № 208.19.2457527 від 15.04.2019 внаслідок настання страхової події - дорожньо - транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки Toyota Сorola, державний номерний знак НОМЕР_1 , а тому, відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_2 , застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", а тому позивач зазначає, що обов'язок з відшкодування збитків в межах фактичних затрат покладається на відповідача. У зв'язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20389/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та строк для подання заперечень на відповідь на відзив, якщо такі будуть - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов, якщо такий буде подано - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Ухвала про відкриття провадження у справі від 28.12.2020 була вручена відповідачу 11.01.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105476203429.
Відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Судом встановлено, що 15.04.2019 між Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (страховик, позивач) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів Програма «Комфорт» № 208.19.2457527 за умовами якого, зокрема, застраховано автомобіль марки Toyota Сorola, державний номерний знак НОМЕР_1 , в тому числі за страховим ризиком - ДТП.
Відповідно до Довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 3019268390870812, 20.09.2019 по проспекту Академіка Палладіна, 33 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , у результаті якої пошкоджено вищезазначені транспорті засоби.
Відповідно до вищезазначеної довідки, дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення правил дорожнього руху водієм автомобіля марки Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_2 , зокрема, п. 10.9, 2.3 б Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України №1306 від 10.10.2001.
Позивач, на виконання умов Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів Програма «Комфорт» № 208.19.2457527 на підставі страхового акту № 3.19.2600-1, визнав вказану подію страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування на рахунок ТОВ «Автосаміт Біла Церква» в розмірі 29 944, 38 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 1214 від 01.10.2019.
Розрахунок суми страхового відшкодування здійснено на підставі Рахунку-фактури № 0000000611 від 30.09.2019 СТО - ТОВ «Автосаміт Біла Церква», згідно з яким вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля складає 24 944, 38 грн.
Відповідно до ст.27 Закону України "Про страхування" та ст.993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Пунктом 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою.
Вина ОСОБА_2 у скоєнні вказаного ДТП належним чином доведена доказами, наявними у матеріалах справи.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_2 , застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО 00281188, чинного на момент скоєння ДТП (15.04.2019).
Таким чином, особою, відповідальною за завдані власнику автомобіля марки Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_2 , збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, в даному випадку, є відповідач.
Крім того, з метою визначення коефіцієнта фізичного зносу автомобіля "Toyota Corolla", державний номер НОМЕР_3 позивачем було отримано висновок від 14.12.2020, наданого ФОП " Залуцький Сергій Владиславович ", відповідно до якого коефіцієнт фізичного зносу автомобіля "Toyota Corolla", державний номер НОМЕР_3 становить 0, 27.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із заявою вих. № 1420/07-3.19.2600 від 27.02.2020 про виплату страхового відшкодування в сумі 24 944, 38 грн. Проте відповідачем вказана претензія залишена без відповіді та задоволення.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачають, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Також, статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як встановлено судом вище, позивачем на виконання зобов'язань за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів Програма «Комфорт» № 208.19.2457527 на підставі страхового акту № 3.19.2600-1, визнав вказану подію страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування на рахунок ТОВ «Автосаміт Біла Церква» в розмірі 29 944, 38 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 1214 від 01.10.2019.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, суд зазначає, що до позивача у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток із залишком строку позовної давності.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.12.2019 по справі № 759/18070/19, встановлено, що ОСОБА_2 в порушення п. 10.3 ПДР рухаючись заднім ходом не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з автомобілем Toyota Сorola, державний номерний знак НОМЕР_1 , який рухався позаду.
Вказаною постановою Святошинського районного суду Київської області, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні вказаної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
Станом на час розгляду даної справи, вказана постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили 16.12.2019.
З огляду на викладене, враховуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_2 у скоєнні ДТП належним чином підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах;
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_2 , застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО 00281188, чинного на момент скоєння ДТП (15.04.2019).
Згідно зі ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (абзац 16 статті 9 Закону України „Про страхування").
Таким чином, у зв?язку з настанням страхового випадку - пошкодженням автомобіля Toyota Сorola, державний номерний знак НОМЕР_1 , у відповідача виник обов'язок відшкодувати власнику останнього витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Разом з тим, як встановлено судом, вартість страхового відшкодування власнику автомобіля Toyota Сorola, державний номерний знак НОМЕР_1 була сплачена Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" на підставі договору страхування.
З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів Програма «Комфорт» № 208.19.2457527 від 15.04.2019, перейшло право вимоги, яке ОСОБА_1 мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом 18 статті 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Разом з цим, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
При визначенні розміру заподіяної шкоди, що підлягає виплаті відповідачем як страховиком винної особи, у даному випадку позивач виходив із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля Toyota Сorola, державний номерний знак НОМЕР_1 , згідно із висновком ФОП «Залуцький Сергій Владиславович» вартість відновлювального ремонту Toyota з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (0, 27) становить 20 697, 92 грн.
Норма ч.1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Враховуючи, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу, визначаючи розмір страхового відшкодування, яке відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, зобов'язаний виплатити потерпілому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків.
Згідно з п.1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Відтак, визначення позивачем вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Toyota Сorola, державний номерний знак НОМЕР_1 згідно із висновком ФОП «Залуцький Сергій Владиславович» з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (0, 27) є правомірним.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 911/482/17.
Отже, враховуючи наведене, з огляду на те, що позивач виплатив страхове відшкодування власнику застрахованого автомобіля Toyota Сorola, державний номерний знак НОМЕР_1 у нього виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", оскільки цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу автомобіля Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_2 застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" за полісом № АО281188.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Крім того, полісом № АО/00281188 передбачено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну - 100 000, 00 грн., франшиза - 1 000, 00 грн, а отже сума яка підлягає стягненню з відповідача становить 19 697, 20 грн.
Таким чином, з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" підлягає стягненню заборгованість у розмірі 19 697, 20грн.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 203, 40 грн пені за період 02.06.2020 по 01.12.2020, 322, 92 грн - 3 % річних та 434, 77 грн інфляційних втрат за період з 02.06.2020 по 18.12.2020.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача направлялась заява № 14/20/07-3.19.2600 від 27.02.202, в якій позивач просив відповідача здійснити виплату страхового відшкодування за полісом № АО/00281188 , що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 28.02.2020 та отримана відповідачем 03.03.2020 згідно відстеження пересилання поштових відправлень на сайті АТ "Укрпошта".
Як передбачено ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
За таких обставин, враховуючи, що позивач звернувся до відповідача з претензією на виплату страхового відшкодування за полісом № АО//00281188 і така претензія отримана відповідачем 03.03.2020, суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування за полісом № АО//00281188 є таким, що настав 01.06.2020 та починаючи з 02.06.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які застосовуються до спірних правовідносин, передбачено розмір неустойки (пені) у разі прострочення виплати страхового відшкодування страховиком.
Пунктом 36.5 статті 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Крім того, згідно зі статтю 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних і встановив, що останні відповідають вимогам законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 203, 40 грн - пені за період з 02.06.2020 по 01.12.2020, 322, 92 грн - 3 % річних за період з 02.06.2020 по 18.12.2020 та 434, 77 грн - інфляційні втрати за період з 02.06.2020 по 18.12.2020.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов'язані із правовою допомогою у розмірі 5 940, 25 грн.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" підписана представником Сабітовим С.В., який діє на підставі довіреності № 03/07-ЮР/2 від 08.07.2020.
03.07.2020 між Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (замовник/клієнт) та Фізичною особою-підприємцем Шупляковою Світланою Борисівною укладено договір № 03/07-ЮР про надання юридичних послуг та правової допомоги, предметом якого є цивільно-правові відносини в сфері надання правової допомоги замовнику (клієнту).
Відповідно до п. 1.2. договору, замовник замовляє, а виконавець берез на себе зобов'язання надати замовнику (клієнту) юридичні послуги в обсязі та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язується сплатити виконавцю винагороду за надання юридичних послуг в розмірі та в строки, передбачені цим договором. Юридичні послуги, що надаються виконавцем замовнику по даному договору, зокрема послуги з реалізації (суброгаційних) вимог замовника.
На підтвердження того, що Шуплякова Світлана Борисівна є адвокатом позивачем додано до матеріалів справи свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧН № 000144 від 19.05.2017.
Крім того, в матеріалах справи наявний наказ ФОП Шуплякової Світлани Борисівни № 02/20 від 07.07.2020 про прийняття Сабітова С.В. на посаду юрисконсульта з 08.07.2020.
З матеріалів справи вбачається, що 06.01.2021 позивачем здійснено оплату послуг згідно договору № 03/07-ЮР про надання юридичних послуг та правової допомоги від 03.07.2020, що підтверджується платіжним дорученням № 25186 на суму 132 392, 92 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що в тексті позовної заяви позивач зазначив, що ним отримано наступні послуги: п.1 вивчення страхової справи №3.19.2600. Написання та направлення запитів для отримання копії постанови суду у справі про адміністративне правопорушення та висновку ФОП "Залуцький С.В." у справі №3.19.2600; п. 2 Написання позовної заяви. Копіювання додатків та посвідчення копій документів. Складання опису поштового вкладення. Організація направлення засобами поштового зв'язку копій позовної заяви з додатками відповідачу та позовної заяви до суду.
Проте, позивачем не долучено до матеріалів справи ані Звіту №12 за грудень 2020 на підставі якого здійснено оплату за надані послуги, відповідно до платіжного доручення від 06.01.2021, ані акту приймання-передачі виконаних робіт, яким підтверджується факт отримання послуг позивачем від ФОП - Шуплякова С.Б., у зв'язку з чим, суд не має можливості встановити чи дійсно витрати на які посилається позивач було понесено у зв'язку з розглядом справи № 910/2038920.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката не є обґрунтованими, у зв'язку з чим, суд відмовляє у покладені на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 74, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33-Б, 2 під'їзд; ідентифікаційний код 20080515) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; ідентифікаційний код 36086124) суму страхового відшкодування в розмірі 19 697 (дев'ятнадцять тисяч шістсот дев'яності сім) грн 92 коп., 322 (триста двадцять дві) грн 92 коп. трьох відсотків річних, 434 (чотириста тридцять чотири) грн 77 коп. інфляційних втрат, 1 203 (одну тисячу двісті три) грн 40 грн пені, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн.
3. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 21.10.2021.
Суддя М.Є.Літвінова