ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.10.2021Справа № 910/10039/21
За позовом Приватного підприємства "МВА-Україна";
до Фонду державного майна України;
про визнання протиправним та скасування наказу.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Дюбко С.П.
Представники:
Від позивача: Колесник О. Ю., адвокат, ордер серії СВ № 1016269 від 16.08.2021;
Від відповідача: Вакуляк Ю. А., уповноважена особа.
Приватне підприємство "МВА-Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Фонду державного майна України про визнання протиправним та скасування наказу від 11.03.2020 № 442 та визнання протиправними дій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 року позовну заяву Приватного підприємства "МВА-Україна" залишено без руху, надано позивачеві строк для виправлення встановлених судом недоліків.
До господарського суду від Приватного підприємства "МВА-Україна" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 відкрито провадження у справі № 910/10039/21 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, розгляд справи призначено на 17.08.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/10039/21 до судового розгляду по суті на 14.09.2021 року.
У судовому засіданні 14.09.2021 оголошувалась перерва в слуханні справи по суті до 12.10.2021 р.
Під час розгляду спору по суті 12.10.2021 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.10.2021 р. проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом Фонду державного майна України від 11 березня 2020 р. № 442 100-відсотковий пакет акцій ПрАТ «Готель «Дніпро» включено до переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації 2020 році (копія додається).
Відповідно до частини першої статті 12 Закону рішення про приватизацію об'єкта, включеного до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, приймається державними органами приватизації шляхом видання наказу, але не пізніше 30 днів з дня включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
Наказом Фонду від 16.03.2020 № 481 прийнято рішення про приватизацію державного пакета акцій ПрАТ «Готель «Дніпро» (код за ЄДРПОУ 02573547) шляхом продажу на аукціоні з умовами (копія додається).
Згідно з вимогами частини четвертої статті 15 Закону для продажу зазначеного об'єкта утворена аукціонна комісія, склад якої затверджено наказом Фонду від 27.03.2020 № 581 (зі змінами) (копія додається).
Аукціонна комісія визначає стартову ціну та розробляє умови продажу об'єкта приватизації, що затверджуються органом приватизації.
Наказом Фонду від 12.06.2020 № 1004 «Про затвердження протоколу № 1 засідання аукціонної комісії з продажу об'єкта малої приватизації - державного пакета акцій розміром 100% статутного капіталу приватного акціонерного товариства «Готель «Дніпро» затверджено протокол від 12.06.2020 № 1 засідання аукціонної комісії з продажу зазначеного пакета акцій, додатком до якого є інформаційне повідомлення про його продаж) (копія додається).
На виконання вимог частини четвертої статті 15 Закону Фондом було опубліковано зазначене інформаційне повідомлення у газеті «Відомості приватизації» (№ 26 (1306) від 15 червня 2020 року), на офіційному сайті Фонду http://vAvw.spfu.gov.ua/, http://privatization.gov.ua/ та у електронній торговій системі Прозорро.Продажі https://prozorro.sale/ssp information/UALR-SSP-2020- 06-12-000003-3.
Електронний аукціон з продажу державного пакета акцій ПрАТ «Готель «Дніпро» відбувся 15 липня 2020 року, в якому взяли участь 29 учасників. За результатами аукціону електронною торговою системою було визначено переможцем ТОВ «СМАРТЛЕНД» (код ЄДРПОУ 38767326) - учасника аукціону, який запропонував найбільшу цінову пропозицію - 1 111 111 222,22 грн.
Керуючись вимогами частини дев'ятої статті 14 Закону та пункту 68 Порядку, Фонд наказом від 29.07.2020 № 1268 затвердив протокол про результати електронного аукціону № UA-PS-2020-06-14-000010-3, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю «СМАРТЛЕНД» є переможцем аукціону з продажу державного пакета акцій ПрАТ «Готель «Дніпро».
Частиною першою статті 26 Закону передбачено, що під час приватизації об'єкта шляхом продажу на аукціоні між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу. Між Фондом та ТОВ «СМАРТЛЕНД» 14 серпня 2020 року укладено договір № 173 купівлі-продажу державного пакета акцій розміром 100,0000 % статутного капіталу ПрАТ «Готель «Дніпро» за результатами аукціону.
Припинення приватизації об'єкта можливе лише у випадках, передбачених статтею 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», органи приватизації припиняють приватизацію об'єкта приватизації у таких випадках:
- включення об'єкта приватизації до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;
- виключення об'єкта великої приватизації з переліку об'єктів, що підлягають приватизації;
- ухвалення місцевою радою рішення про скасування попереднього рішення про приватизацію відповідного об'єкта комунальної власності.
Огрунтовуючи свої позовні вимоги позивач стверджує, що Фонд державного майна України не мав компетенції (повноважень) здійснювати приватизацію готелю "Дніпро", зокрема, шляхом проведення аукціону, у зв'язку з тим, що відповідач, включивши готель "Дніпро" до переліку об'єктів малої приватизації у 2020 році, перевищив свої повноваження (компетенцію), порушивши вимоги Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті З Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до ст. 74 ГПК України саме позивач мав довести в установленому законом порядку наявність факту порушення його прав та інтересів.
Належних та допустимих доказів на підтвердження порушеного права позивача, суті такого порушення та підстав захисту або поновлення порушеного права позивача матеріали справи не містять.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що наказ Фонду державного майна України від 11 березня 2020 р. № 442 про включення акцій ПрАТ «Готель «Дніпро» до переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2020 році, не порушує прав та інтересів позивача, що свідчить про відсутність підстав для визнання його протиправним та скасування.
Інші позовні вимоги є похідними від вимог про визнання протиправним та скасування наказу Фонду державного майна України від 11 березня 2020 р. № 442, з огляду на що підстави для їх задоволення відсутні.
Суд звертає увагу, що згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Приписами ст. 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21.10.2021 р.
Суддя О.В. Мандриченко