ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2021Справа № 910/8391/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа Гарант"
про стягнення 103 708, 63 грн.
Без виклику представників учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа Гарант" (далі - відповідач) про стягнення 103 708, 63 грн., з яких 98 000, 00 грн сума страхового відшкодування, 4 921, 42 грн. пеня та 787, 21 грн. 3% річних.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що на підставі Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0101-19-00095 внаслідок настання страхової події - дорожньо - транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки Audi "Q7"державний номерний знак НОМЕР_1 , а тому, відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу Opel Omega, державний номерний знак НОМЕР_2 , застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа Гарант", а тому позивач зазначає, що обов'язок з відшкодування збитків в межах фактичних затрат покладається на відповідача. У зв'язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Разом з позовною заявою позивачем заявлено клопотання про витребування доказів в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України, в якому позивач просить суд витребувати у Моторно транспортного страхового бюро України відомості щодо укладення Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа Гарант" полісу серії АМ № 009927233.
Ухвалою Господарського суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8391/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у МТСБУ відомості щодо укладення відповідачем полісу № АМ/009927233, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та строк для подання заперечень на відповідь на відзив, якщо такі будуть - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов, якщо такий буде подано - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав на те, що позовні вимоги визнає частково та останнім було сплачено 20.07.2020 суму страхового відшкодування у розмірі 72 726, 31 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 10224 від 20.07.2020.
Щодо іншої суми страхового відшкодування відповідач заперечив щодо заявлених позовних вимог в цій частині, з огляду на наступне.
- позивач не надав до матеріалів справи звіт з визначення вартості матеріального збитку з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу та будь - які докази того, що знос не повинен нараховуватись, а тому відповідач звернувся до ТОВ «Партнер - Консалт» з метою визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу Audi "Q7" державний номерний знак НОМЕР_1 та зазначає, що згідно висновку експерта від 14.07.2020 № ЦВ/19/6870 знос транспортного засобу становить 0, 461.
Крім того, відповідач зазначає, що експерт використовуючи програмний комплекс «AudaHistory» на базі програмного комплексу для визначення вартості матеріального збитку «Audatex» встановив, що пошкоджений транспортний засіб ремонтувався неодноразово, а саме: 23.08.2018 на суму 29 999, 00 грн; 17.01.2019 на суму 44 261, 64 грн; 12.02.2019 на суму 13 388, 52 грн; 14.05.2019 на суму 23 037, 23 грн, що підтверджується витягом з бази «AudaHistory».
- за доводами відповідача вартість відновлювального ремонту повинна бути зменшена, оскільки як вбачається з протоколу огляду місця ДТП від 24.06.2019 на дверях передніх правих було деформовано лише молдинг, а тому ремонт та фарбування дверей передніх не підтверджена матеріалами справи;
- відповідач заперечив проти нарахування 3 % річних, з огляду на те, що між сторонами не існувало та не існує договірних зобов'язань з посиланням на п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013.
У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Судом встановлено, що 13.03.2019 року між ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - страховик) та ОСОБА_1 (далі - страхувальник) був укладений Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0101-19-00095, предметом якого є страхування транспортного засобу «Audi Q7» державний номерний знак НОМЕР_3 .
24.06.2019 року ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «Opel Omega», державний номерний знак НОМЕР_2 в місті Києві здійснила наїзд на припарковані транспортні засобі - «Audi Q7», державний номерний знак НОМЕР_3 , «Honda Accord», державний номерний знак НОМЕР_4 , «Volkswagen Sharan», державний номерний знак НОМЕР_5 .
Відповідно до довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 3019176411913337, виданої Управлінням патрульної поліції у місті Києві, та постанови Голосїївського районного суду м. Києва від 24.09.2019 р. у справі № 752/17723/19, вищевказана дорожньо - транспортна пригода відбулася внаслідок порушення ОСОБА_2 п. 2.3 б), 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України.
25.06.2019 року Страхувальник звернувся до ПАТ «СК «УСГ» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Розрахунок суми страхового відшкодування здійснено на підставі Рахунку-фактури № 39070320 від 03.07.2019 СТО - ТОВ «Ауді - Центр Київ», згідно з яким вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля складає 146 586, 91 грн.
04.07.2019 року ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на підставі рахунку № 39070320 від 03.07.2019 року було складено страховий акт № ДККА - 66635 та розрахунок суми страхового відшкодування до нього.
На підставі вищевказаних документів, ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» здійснила виплату страхового відшкодування в розмірі 146 586, 91 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 16654 від 05.07.2019 року.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Opel Omega» державний номерний знак НОМЕР_2 станом на 24.06.2019 р. була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» згідно полісу серії AM № 9927233, що підтверджується витягом з централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, чинного на момент скоєння ДТП (24.06.2019).
Таким чином, особою, відповідальною за завдані власнику автомобіля марки Audi "Q7"державний номерний знак НОМЕР_1 , збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, в даному випадку, є відповідач.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача на виплату страхового відшкодування № 41238, в якій просив здійснити виплату вищезазначеного страхового відшкодування.
Зазначена претензія (заява) на виплату страхового відшкодування отримана відповідачем 25.11.2019, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0303800292673.
Проте відповідачем вказана претензія залишена без відповіді та задоволення.
Після звернення позивача до суду відповідачем було частково сплачено суму страхового відшкодування у розмірі 72 726, 31 грн, що підтверджується платіжним доручення № 10224 від 20.07.2020.
Щодо іншої суми страхового відшкодування відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив щодо заявлених позовних вимог, з наступних підстав.
- позивач не надав до матеріалів справи звіт з визначення вартості матеріального збитку з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу та будь - які докази того, що знос не повинен нараховуватись, а тому відповідач звернувся до ТОВ «Партнер - Консалт» з метою визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу Audi "Q7" державний номерний знак НОМЕР_1 та зазначає, що згідно висновку експерта від 14.07.2020 № ЦВ/19/6870 знос транспортного засобу становить 0, 461.
Крім того, відповідач зазначає, що експерт використовуючи програмний комплекс «AudaHistory» на базі програмного комплексу для визначення вартості матеріального збитку «Audatex» встановив, що пошкоджений транспортний засіб ремонтувався неодноразово, а саме: 23.08.2018 на суму 29 999, 00 грн; 17.01.2019 на суму 44 261, 64 грн; 12.02.2019 на суму 13 388, 52 грн; 14.05.2019 на суму 23 037, 23 грн, що підтверджується витягом з бази «AudaHistory».
- за доводами відповідача вартість відновлювального ремонту повинна бути зменшена, оскільки як вбачається з протоколу огляду місця ДТП від 24.06.2019 на дверях передніх правих було деформовано лише молдинг, а тому ремонт та фарбування дверей передніх не підтверджена матеріалами справи;
- відповідач заперечив проти нарахування 3 % річних, з огляду на те, що між сторонами не існувало та не існує договірних зобов'язань з посиланням на п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 24.09.2019 у справі № 752/17723/19 (належним чином засвідчена копія постанови міститься в матеріалах справи) дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
З огляду на викладене, враховуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_2 у скоєнні ДТП належним чином підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. В таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілій (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
Таким чином, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
Отже, суброгація допускається тільки у договорах майнового страхування і правовою підставою її застосування є стаття 993 ЦК та стаття 27 Закону України "Про страхування".
Судом встановлено, що відносини між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант", як страховиком та власником автомобіля Opel Omega, державний номерний знак НОМЕР_2 , як страхувальником врегульовані полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/9927233.
Таким чином, до спірних правовідносин є обґрунтованим застосування ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування".
У відповідності до вищевказаних норм, ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до відповідача, як страхувальника цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації ОСОБА_2 транспортного засобу Opel Omega, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Страхувальник має право вибору страховика для укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 14 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
З урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування (п. 21.1. ст. 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
У відповідності до ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно частини 2 підпункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Таким чином, на підставі зазначених вище норм та у зв'язку з укладенням відповідачем з власником автомобіля Opel Omega, державний номерний знак НОМЕР_2 полісу страхування цивільно-правової відповідальності № АМ/9927233, відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати завдану шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу Opel Omega, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Як вбачається з матеріалів справи, після звернення позивача з позовом 20.07.2020 відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 72 726, 31 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 10224.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).
Таким чином, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 72 726, 31 грн підлягає закриттю.
Так, предметом позовних вимог у даній справі є стягнення страхового відшкодування у розмірі 25 273, 69 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що відповідно до Висновку авто товарознавчого дослідження № ЦВ/19/6870-2533660, 13887 від 14.07.2020 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Audi "Q7"державний номерний знак НОМЕР_1 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0, 461 становить 74 726, 31 грн.
Відповідачем виплачено страхове відшкодування у розмірі 72 726, 31 грн. (з урахуванням 2 000, 00 грн. франшизи за полісом).
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, у разі наявності підстав для його вирахування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 року у справі № 910/3650/16 та у постановах Верховного Суду від 01.02.2018 року у справі № 910/22886/16, від 06.02.2018 року у справі № 910/3867/16, від 14.05.2018 року у справі № 910/5092/17.
Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Згідно із п. 7.38, п. 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки. 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 цієї Методики.
У пункті 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, наведені винятки стосовно використання зазначених у пункті 7.38 Методики вимог.
Однак суд відзначає, що у Висновку автотоварознавчого дослідження № ЦВ/19/6870-2533660, 13887 від 14.07.2020, на який посилається відповідач, оцінювачем не зазначено, що транспортний засіб Audi "Q7"державний номерний знак НОМЕР_1 , раніше відновлювався ремонтом і жодні посилання на застосування в ході дослідження платформи "Audahistory" у Висновку відсутні. Натомість у Висновку вказано, що коефіцієнт фізичного зносу дорівнює 0, 461.
При цьому з доданої до позовної заяви копії свідоцтва про реєстрацію пошкодженого транспортного засобу Audi "Q7"державний номерний знак НОМЕР_1 вбачається, що рік його випуску 2015, тобто строк експлуатації вказаного транспортного засобу станом на момент ДТП не перевищував 7 років.
Наразі відповідачем не надано та у Висновку не наведено даних ПК "Аudatex" функція "Аudahistory", зі змісту яких можливе отримання інформації про ремонті впливи на транспортний засіб в минулому, оскільки скріншот з програми "Аudahistory" та додатки до нього, в яких дописано дати не можуть вважатись належними доказами того, що транспортний засіб відновлювався неодноразово, як про це вказує відповідач.
Будь-яких доказів фактичного проведення попереднього відновлювального ремонту транспортного засобу Audi "Q7"державний номерний знак НОМЕР_1 , а саме актів виконаних робіт, рахунків, калькуляцій тощо, матеріали справи також не містять.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявності підстав для застосування у даному випадку коефіцієнту фізичного зносу у розмірі 0,461.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 року у справі № 910/22886/16, від 12.03.2018 року у справі № 910/5001/17, у разі, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Разом з тим, оскільки на момент ДТП строк експлуатації застрахованого транспортного засобу Audi "Q7"державний номерний знак НОМЕР_1 , 2015 року випуску, не перевищував 7 років, належних та допустимих доказів щодо наявності, передбачених п. 7.39. Методики винятків щодо застосування коефіцієнту зносу до складників автомобіля, пошкоджених вищевказаною ДТП, суду не надано, підстави для застосування у даному випадку коефіцієнту фізичного зносу відсутні.
Враховуючи викладене, зважаючи на положення ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 12, 22, 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про те, що стягненню з відповідача підлягає сума страхового відшкодування за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації транспортного засобу Opel Omega, державний номерний знак НОМЕР_2 , в розмірі 25 273, 69 грн.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 4 921, 42 грн пені за період 25.06.2020 по 01.06.2020 та 3 % річних у розмірі 787, 21 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача направлялась заява № 41238 від 21.11.2019, в якій позивач просив відповідача здійснити виплату страхового відшкодування за полісом № АМ/9927233, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303800292673 - 25.11.2019.
Як передбачено ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
За таких обставин, враховуючи, що позивач звернувся до відповідача з претензією на виплату страхового відшкодування за полісом № АМ/9927233 і така претензія отримана відповідачем 25.11.2019, суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування за полісом є таким, що настав 24.02.2020 та починаючи з 25.02.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які застосовуються до спірних правовідносин, передбачено розмір неустойки (пені) у разі прострочення виплати страхового відшкодування страховиком.
Пунктом 36.5 статті 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Крім того, згідно зі статтю 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних і встановив, що останні відповідають вимогам законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 921, 42 грн - пені за період з 25.02.2020 по 01.06.2020, 787, 21 грн - 3 % річних.
Щодо заперечень відповідача про нарахування 3 % річних, з посиланням на те, що між сторонами не існувало та не існує договірних зобов'язань з посиланням на п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 дані твердження є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому судом не приймаються до уваги.
Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, з огляду на положення ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що позивачем вчинялись дії досудового врегулювання спору, однак відповідачем сплачено суму страхового відшкодування лише після подачі позову до суду, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73 - 74, 76-80, 129, 231, 236 - 238, 240 - 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження в частині стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 72 726, 31 грн.
2. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» задовольнити.
3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Альфа - Гарант» (Бул. Лесі Українки, буд. 26, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (вул. Федорова. Буд. 32, літ. А, м. Київ, 03038) суму страхового відшкодування в розмірі 25 273 (двадцять п'ять тисяч двісті сімдесят три) грн 69 коп, 787 (сімсот вісімдесят сім) грн 21 коп трьох відсотків річних, 4 921 (чотири тисячі дев'ятсот двадцять одну) грн 42 коп пені, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 21.10.2021.
Суддя М.Є.Літвінова