Іменем України
20 жовтня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4996/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
15 вересня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, за яким просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області від 28.01.2019 №1219/5811.1/5811.1/32 про припинення з 12.01.2019 ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати особі, яка має на неї право у разі смерті потерпілого;
- зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати особі, яка має на неї право у разі смерті потерпілого, з виплатою усієї заборгованості за період її несплати, починаючи з 01.11.2014.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 на протязі тривалого часу не отримує щомісячні страхові виплати особі, яка має на них право у разі смерті потерпілого, а саме з 12.01.2019. Також відповідач має сформовану заборгованість зі страхових виплат, починаючи з 01.11.2014.
Для з'ясування підстав невиплати щомісячних страхових виплат до Фонду було направлено адвокатський запит, на який було надано відповідь №3610-1/02-3 від 17.08.2021 року.
Повідомлено, що щомісячні страхові виплати припинені на підставі скасування довідки ВПО. Відповідно до постанови про припинення щомісячної страхової виплати від 28.01.2019 №1219/5811.1/5811.1/32 щомісячні страхові виплати припинено з підстави скасування довідки.
Позивач з діями Відповідача не згоден і вважає їх протиправними.
Ухвалою суду від 20.09.2021 визнано поважними причини пропуску строку звернення з позовом та поновлено цей строк; відстрочено сплату судового збору у розмірі 908,00 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення в даній справі; прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області позов не визнало, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) подало відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (а. с. 19-21).
В обґрунтування заперечень проти позову зазначено, що позивач, як внутрішньо переміщена особа, з лютого 2018 року перебувала на обліку в Станично-Луганському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, де їй були проведені щомісячні страхові виплати за період з березня 2017 по січень 2019 включно. 11.01.2019 Станичного-Луганським відділенням від Управління соціального захисту населення Станично-Луганської Державної адміністрації Луганської області отримано рішення (розпорядження) № 42, в якому повідомлялось про прийняття рішення щодо скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
З урахуванням вищенаведених обставин та вимог законодавства, Станично-Луганським відділенням 28.01.2019 прийнято постанову № 1219/5811.1/5811.1/32 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з підстави скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, згідно рішення (розпорядження) № 42, починаючи з 12.01.2019. Надалі із заявою про продовження (відновлення) щомісячних страхових виплат за місцем свого фактичного проживання (перебування) до відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, які розташовані на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі Позивач не звертався. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, з огляду на вищевикладене, вважає, що винесена 28 січня 2019 року Станично-Луганським відділенням постанова «Про припинення щомісячної страхової виплати особі, яка має на неї право у разі смерті потерпілого» № 1219/5 811.1/5811.1/32 від 28.01.2019 є правомірною та прийнятою у відповідності з вимогами положень ст. 117 Конституції України, пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1105-ХІУ, а також положень: Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 року № 365, Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 та Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 27.У наслідок чого дії відповідача щодо припинення страхових виплат позивачу з 12.01.2019 є правомірними.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , отримує пенсію за віком, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 3-4), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 4 зв.), довідки від 04.12.2017 № 0000425804 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 5).
23.02.2018 позивач звернувся до Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування із заявою про виплату раніше призначеної страхової виплати та продовження раніше призначеної страхової виплати безстроково (а. с. 27).
Постановою Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від 11.04.2018 № 1219/5537/5811/25 позивачу призначено щомісячну страхову виплату з 01 березня 2014 року в сумі 532,80 грн безстроково (а.с. 30).
Постановою Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від 11 квітня 2018 року № 1219/5811.1/5811.1/26 позивачу продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в розмірі 532,80 грн з 01 березня 2017 року (а. с. 31).
Постановою Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від 11.04.2018 № 1219/5537/5811/27 позивачу призначено щомісячну страхову виплату з 01 березня 2014 року в сумі 658,54 грн безстроково (а.с. 31 зв.).
Постановою Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від 11.04.2018 № 1219/5537/5811/28 позивачу призначено щомісячну страхову виплату з 01 січня 2018 року в сумі 1299,51 грн безстроково (а.с. 33).
Постановою Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від 11.04.2018 № 1219/5537/5811/29 позивачу призначено щомісячну страхову виплату з 01 березня 2018 року в сумі 1559,41 грн безстроково (а.с. 34.).
Постановою Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від 11.04.2018 № 1219/5537/5811/30 позивачу проведено донарахування щомісячних виплат за березень 2017 року в сумі 658,54, квітень 2017 року в сумі 658,54, травень 2017 року в сумі 658,54 грн., червень 2017 року в сумі 658,54 грн., липень 2017 року в сумі 658,54 грн., серпень 2017 року в сумі 658,54 грн., вересень 2017 року в сумі 658,54 грн., жовтень 2017 року в сумі 658,54 грн., листопад 2017 року в сумі 658,54 грн., грудень 2017 року в сумі 658,54 грн., січень 2018 року в сумі 1299,51 грн., лютий 2018 року в сумі 1299,51 грн., березень 2018 року в сумі 1559,41 грн (а.с. 35).
Постановою Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від 28.12.2018 № 1219/5811.1/31 позивачу всі страхові виплати у справі в розмірі 100% проведено перерахуванням на рахунок в Ощадбанку (а.с. 35 зв.).
Рішенням (розпорядженням) Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації від 11.02.2019 № 42 вирішено скасувати дію довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесено про це відомості до єдиної інформаційної бази про внутрішньо переміщених осіб (арк. спр. 36).
Станично-Луганське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування винесло постанову від 28 січня 2019 року № 1219/581.1/5811.1/32 позивачу з 12 січня 2019 року припинена виплата щомісячної грошової суми в розмірі 1559,41 грн у зв'язку із скасуванням довідки ВПО (а. с. 36 зв.).
Відповідно до довідки Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 01.10.2021 № 4276/02-1 позивачу виплачені нараховані щомісячні страхові виплати за період з березня 2017 року по січень 2019 року; остання виплата проведена за січень 2019 року; заборгованості по страховим виплатам перед позивачем немає (а. с. 37).
Доказів виплати страхових виплат з листопада 2014 року по лютий 2017 року відповідачем не надано.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці" .
Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:
а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;
в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;
г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;
д) в інших випадках, передбачених законами.
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
За положеннями пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи.
Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 "Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", від 07 листопада 2014 року № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства" та постанова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20 "Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції" не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат (№ рішення в ЄДРСР 76812061).
Оскільки відсутність довідки про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат, скасування такої довідки не є підставою для припинення страхових виплат, а також для зняття з обліку страхового випадку та потерпілого.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що припинення виплати позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 46 Закону № 1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом, а, отже, постанова про припинення щомісячної страхової виплати є протиправною.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Зважаючи на обставини справи, судом встановлено, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем постанови від 28.01.2019 № 1219/5811.1/5811.1/32 про припинення з 12.01.2019 позивачу щомісячної страхової виплати.
Відповідно, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними та скасування таких постанов, а також зобов'язання відповідача до вчинення певних дій.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу щомісячних страхових виплат суд вважає таким, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим частиною першою статті 5 КАС України, та об'єкту порушеного права.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
визнати протиправною та скасувати постанову Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області від 28.01.2019 №1219/5811.1/5811.1/32 про припинення з 12.01.2019 ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати особі, яка має на неї право у разі смерті потерпілого;
зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати особі, яка має на неї право у разі смерті потерпілого, починаючи з 12.01.2019.
Щодо позовної вимоги про виплату заборгованості з щомісячної страхової виплати за період її несплати, починаючи з 01.11.2014, то суд дійшов висновку про часткове задоволення вказаної вимоги з огляду на те, що відповідачем доведено виплату щомісячних страхових виплат за період з березня 2017 року по січень 2019 року, а саме зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість з щомісячних страхових виплат за період з 01.11.2014 по 28.02.2017.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою суду від 21.09.2021 відстрочено позивачу сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 908,00 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.
Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 908,00 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 263, 370, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області (код ЄДРПОУ 41313100, місцезнаходження: 93411, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, просп. Космонавтів, буд. 16) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області від 28.01.2019 №1219/5811.1/5811.1/32 про припинення з 12.01.2019 ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати особі, яка має на неї право у разі смерті потерпілого.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати особі, яка має на неї право у разі смерті потерпілого, починаючи з 12.01.2019.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 01.11.2014 по 28.02.2017.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (ідентифікаційний код 41313100, місцезнаходження: 93411, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, просп. Космонавтів, буд. 16) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.).
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Тихонов