18 жовтня 2021 р. Справа № 440/2440/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2021, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, повний текст складено 22.06.21 по справі № 440/2440/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі за текстом - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач), в якій просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо перерахунку пенсії позивача за вислугу років згідно із Законом України "Про прокуратуру" з обмеженням її максимального розміру;
- зобов'язати прийняти рішення про перерахунок з 13.12.2019 розміру пенсії на підставі довідки Полтавської обласної прокуратури від 03.03.2020 за № 18-260вих20 у розмірі 90 % від суми місячного заробітку без обмеження її максимальним розміром;
- стягнути на користь позивача різницю між перерахованим з 13.12.2019 розміром пенсії та фактично виплаченою сумою пенсії.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року позов залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності порушень прав позивач у спірних правовідносинах.
Крім того, звертає увагу, що залишаючи без задоволення позовну заяву у цій адміністративній справі, суд першої інстанції не надав оцінку позовній вимозі про стягнення з відповідача різниці суми між нарахованою після перерахунку та фактично отриманою пенсії.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 2003 призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 за № 1789-ХІІ у розмірі 90 % від суми місячної заробітної плати за посадою, що не заперечується сторонами.
03.03.2020 Прокуратурою Полтавської області позивачу видана довідка № 18-260вих20 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії за нормами, чинними станом на 06.09.2017 (а.с. 21).
29.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до Полтавського ОУПФ із заявою про перерахунок пенсії на підставі зазначеної довідки, але отримав рішення про відмову, вмотивоване посиланням на відсутність чинного порядку проведення перерахунку пенсії працівникам прокуратури (а.с. 42).
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 у справі № 440/2678/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ в Полтавській області від 30.04.2020 за № 504. Зобов'язано ГУПФ в Полтавській області здійснити перерахунок і виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 13.12.2019 відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 за № 1697-VII у розмірі 90 % загальної суми складових заробітної плати (грошового забезпечення) на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 03.03.2020 за № 18-260вих20. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На виконання зазначеного рішення суду ГУПФ в Полтавській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , внаслідок чого її розмір з 13.12.2019 по 30.06.2020 склав 16 380,00 грн, з 01.07.2020 по 30.11.2020 - 17 120,00 грн, з 01.12.2020 по 16.06.2021 - 17 690,00 грн, з 17.06.2021 по довічно - 17 690,00 грн, що убачається з протоколу перерахунку пенсії від 01.09.2020 (а.с. 43).
На звернення позивача щодо проведення перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром, листом від 27.10.2020 вих.№ 6145-5980/К-03/8-1600/20, відповідач повідомив, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 у справі № 440/2678/20 виконано саме в межах покладених зобов'язань і позивачу проведено перерахунок пенсії з 13.12.2019, виходячи з розрахунку 90 % від суми місячної заробітної плати (розмір якої згідно з довідкою від 03.03.2020 за № 18-260вих20 становить 41888,00 грн). Разом з тим, виплату пенсії проведено з урахуванням положень Закону України "Про прокуратуру", яким установлено максимальний розмір в межах десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (а.с. 33).
Не погоджуючись із правомірністю такого обмеження, позивач, посилаючись на судову практику Верховного Суду, вказуючи, що на нього не повинні поширюватися обмеження максимального розміру пенсії відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення", оскільки пенсію йому призначено до набрання чинності означеним Законом, звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, визнав заявлений позов необґрунтованим.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
На час призначення позивачу пенсії пенсійне забезпечення працівників прокуратури визначалося ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Згідно з ч. 14 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вказане обмеження виплати пенсії максимальним її розміром установлено Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI, який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року та прийнятий з метою визначення заходів подальшого реформування пенсійної системи та збалансування солідарної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України «Про прокуратуру» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Як встановлено пунктом 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, установленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом (до 1 жовтня 2011 року).
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, частину п'ятнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-XII замінено чотирма частинами такого змісту, зокрема: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У зв'язку з цим частини шістнадцяту - двадцяту вважати відповідно частинами дев'ятнадцятою - двадцять третьою».
Крім того, 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII, крім, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, що втратили чинність з 15 грудня 2015 року.
Відтак, ч. 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII, яка застосовувалась субсидіарно з пунктом 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та врегульовувала питання виплати пенсій без обмежень, на час проведення перерахунку пенсії позивачу втратила чинність з набранням чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, а тому до спірних правовідносин не застосовується.
Водночас, відповідно до абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Колегія суддів звертає увагу, що норма абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» не визнавалася Конституційним Судом України такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), отже є чинною і підлягає виконанню.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 28.10.2020 по справі № 686/2428/16-а.
Отже, на момент проведення перерахунку пенсії позивача вказаною вище нормою встановлювалося обмеження розміру виплачуваної пенсії, ця норма законодавства неконституційною не визнавалась, є чинною та обов'язковою до виконання органами Пенсійного фонду України.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 03.06.2021 по справі № 359/3736/17.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки у відповідача відсутні підстави для здійснення позивачу виплати нарахованої пенсії без обмеження граничного розміру відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, на час призначення пенсії), оскільки положення цієї статті втратили чинність.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України є безпідставними, адже відповідні положення законів не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у рішенні від 26.11.2011 № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 24.07.2018 у справі №554/10456/16-а та від 28.10.2020 у справі № 686/2428/16-а.
До того ж матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що до перерахунку позивач отримував пенсію за вислугу років у більшому розмірі, аніж після її перерахунку.
Доводи позивача про те, що пенсія за вислугу років йому призначена до 01.10.2011 (дати набрання чинності Законом № 3668-VI), а тому в силу приписів абзацу першого пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI на нього не поширюються обмеження максимального розміру пенсійної виплати, є необґрунтованими з таких підстав.
Колегія суддів звертає увагу, що пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01.10.2011 вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Тобто, для осіб, яким призначено пенсію за законодавством, що не передбачало обмеження максимального розміру, законодавець передбачив лише збереження раніше призначеного розміру пенсії. Водночас, право на здійснення перерахунку пенсії у розмірі, що перевищує максимально встановлений законом, законодавцем не передбачено.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 580/234/19, від 17.09.2020 у справі № 826/11471/18, від 24.09.2020 у справі № 640/5854/19.
Крім того, у постанові від 10.12.2020 у справі № 580/492/19 Верховний Суд зазначив, що тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням установленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід, відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 за № 5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
При цьому, норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності Закону № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів у сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до вступу в силу даного Закону.
Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI).
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, указаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, установлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
У спірних правовідносинах обчислена позивачу відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII пенсія перевищила її максимальний розмір лише після здійснення перерахунку на виконання рішення суду у справі № 440/2678/20.
А оскільки перевищення максимального розміру пенсії позивача у спірних відносинах стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, висновок суду першої інстанції щодо того, що до регулювання цих правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, саме з дати проведення такого перерахунку, є правомірним.
Колегія суддів вкотре зауважує, що зазначені положення Закону № 3668-VI та абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування.
Обмеження максимального розміру пенсії прокурорських працівників десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність передбачене чинними нормативно-правовими актами, тобто ґрунтується на вимогах закону. Відповідне обмеження не призвело до звуження права позивача на належний соціальний захист, адже суду не надано доказів, що внаслідок перерахунку пенсії її розмір зменшився.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та приймаючи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлений позов є необґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Колегія суддів не бере до уваги посилання позивача на правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 04.03.2021 у справі № 589/3997/16-а, оскільки така стосується правовідносин з приводу перерахунку вже призначеної пенсії по втраті годувальника.
Посилання позивача на інші правові позиції Верховного Суду, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, зазначені вище.
Щодо посилання позивача на те, що залишаючи без задоволення позовну заяву у цій адміністративній справі, суд першої інстанції не надав оцінку позовній вимозі про стягнення з відповідача різниці суми між нарахованою після перерахунку та фактично отриманою пенсії на час постановлення рішення, то колегія суддів зазначає, що вказана вимога є похідною від інших позовних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено та, відповідно, така вимога також не підлягагає задоволенню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
З урахуванням приписів статті 139 КАС України питання розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції не вирішується.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 по справі № 440/2440/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді Л.В. Любчич В.Б. Русанова