11 жовтня 2021 р.Справа № 440/8886/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2021, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, по справі № 440/8886/21
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради , Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі меншому ніж передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року позовну заяву позивача повернуто.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій він просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі, порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що про порушення своїх прав він дізнався лише 25.03.2021.
Відповідач, Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує дії відповідачів щодо не нарахування та невиплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік з урахуванням норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону від 25.12.1998 № 367-ХІV).
З вказаним позовом позивач звернувся до суду 05.08.2021.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 позов залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків шляхом надання до суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом.
На виконання вказаної ухвали суду, 18.08.2021 від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного процесуального строку, мотивована тим, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише 25.03.2021.
Суд першої інстанції, розглянувши заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, дійшов висновку, що позивачем пропущений строк звернення до суду.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що заявляючи клопотання про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду, ОСОБА_1 не надав доказів поважності причин пропуску цього строку, доказів наявності обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, а тому наявні підстави для повернення позовної заяви на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 55 Конституції України, кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (п. 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абз. 7 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що вирішальним для визначення строків звернення до адміністративного суду є встановлення факту, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, про що останнім зазначено у постанові від 21 березня 2019 року у справі 826/5240/18.
Разом з цим, у постанові від 18 листопада 2020 року по справі №380/5202/20 Верховний Суд вказав, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, якщо інше прямо не передбачено законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17 (2-а/201/304/2017).
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом 05 серпня 2021 року, про що свідчить штамп пошти на поштовому конверті, в якому позовну заяву було направлено до суду. Позивач оспорює бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та невиплати йому грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, передбаченому ст.12 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до частини четвертої статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Досліджуючи питання коли, у межах спірних правовідносин, позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав на отримання у належному розмірі разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що це є 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
При цьому, судова колегія зазначає, що отримання позивачем листа Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області від 02.04.2021 №М-108/01-19 про порядок та розмір нарахувань не впливає на переривання установленого процесуального строку та не спростовує обізнаність позивача про розмір виплат та можливе порушення його прав.
Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 лютого2018 року у справі №607/7919/17, в яких суд найвищої інстанції встановив, що 30 вересня поточного року це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Отже, перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
Варто відзначити, що отримання позивачем рішення від суб'єкта владних повноважень у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру разової грошової допомоги до 5 травня, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Слід зазначити, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Згідно з ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
В свою чергу, позивач не вказав причини непереборного та об'єктивного характеру, що заважали йому своєчасно звернутися за захистом своїх прав до суду.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (справи «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії») право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
А відтак, позовна заява підлягала поверненню особі, яка ії подала.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до ст. 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін..
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2021 по справі № 440/8886/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко
Повний текст постанови складено 18.10.2021 року