18 жовтня 2021 року справа №200/12282/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 р. (повне судове рішення складено 19 липня 2021 у м. Слов'янськ) у справі № 200/12282/19-а (головуючий І інстанції суддя Кравченко Т.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, скасування наказів та зобов'язання вчинити певні дії,
17 жовтня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач 1, ГУНП в області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в області), в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 25 жовтня 2019 року та від 12 грудня 2019 року, позивач просила:
1. визнати протиправними дії ГУНП в області по зарахуванню вислуги років;
2. скасувати наказ ГУНП в області від 12 квітня 2019 року № 149о/с в частині визначення вислуги років;
3. скасувати наказ ГУНП в області від 06 серпня 2019 року № 320о/с в частині визначення вислуги років;
4. зобов'язати ГУНП в області внести зміни до наказу від 12 квітня 2019 року № 149о/с в частині визначення вислуги років їй у календарному обчисленні 17 років 07 місяців 28 днів та у пільговому обчисленні 27 років 02 місяці 02 дні;
5. визнати протиправною відмову ГУНП в області в підготовці та направленні до ГУ ПФУ в області необхідних документів для призначення їй пенсії за вислугу років, викладену у листі від 27 серпня 2019 року № Х-400/12/02-2019;
6. зобов'язати ГУНП в області підготувати та направити до ГУ ПФУ в області необхідні документи для призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
7. зобов'язати ГУНП в області нарахувати та виплатити їй винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 11 липня 2014 року по 30 листопада 2014 року у розмірі 14 344,05 грн.;
8. зобов'язати ГУНП в області нарахувати та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку із дня звільнення, тобто з 12 квітня 2019 року по 27 вересня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 12 квітня 2019 року, що становить 421,54 грн., у сумі 70 818,72 грн.;
9. визнати протиправною бездіяльність ГУНП в області щодо не нарахування та не виплати їй грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік;
10. зобов'язати ГУНП в області нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 12 квітня 2019 року, що становить 421,54 грн., в сумі 23 606,24 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі № 200/12282/19-а позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Донецькій області в підготовці та направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області необхідних документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, викладену у листі від 27 серпня 2019 року № Х-400/12/02-2019.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області необхідні документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Визнано протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.
В іншій частині позовних вимог відмовлено (т. 2 а.с. 141-146).
В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення не оскаржене.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що вислуги позивача 17 календарних років 07 місяців 28 днів служби в органах внутрішніх справ та поліції недостатньо для підготовки та направлення ГУНП в Донецькій області документів для призначення позивачу пенсії відповідно до Закону № 2262; враховуючи, що позивач у період часу з 11.07.2014 по 30.11.2014 працювала в Мар'їнськом ВП ГУМВС України в Донецькій області позовна вимога про зобов'язання відповідача 1 нарахувати та виплатити грошову винагороду за безпосередню участь в АТО за вказаний період не підлягає задоволенню, оскільки ГУМВС України в Донецькій області ліквідовано як юридичну особу публічного права; компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону № 3551 законодавством не передбачена.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2021 справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 18 жовтня 2021.
Разом з тим, суд вважає необхідним перейти у відкрите судове засідання.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі сторони.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 15 серпня 2001 року по 06 листопада 2015 року проходила службу в органах внутрішніх справ та з 07 листопада 2015 року по 12 квітня 2019 року - в Національній поліції на посадах середнього начальницького складу.
Наказом ГУНП в області від 12 квітня 2019 року № 149о/с звільнено зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 з 12 квітня 2019 року за власним бажанням; визначено, що вислуга років станом на 12 квітня 2019 року у календарному обчисленні складає 17 років 07 місяців 28 днів, у пільговому обчисленні - 23 роки 05 місяців 02 дні.
Станом на день звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилось 35 років.
Наказом ГУНП в області від 06 серпня 2019 року № 320о/с внесено зміни до наказу від 12 квітня 2019 року № 149о/с в частині, що стосується вислуги років; визначено, що станом на 12 квітня 2019 року вислуга років у пільговому обчисленні - 25 років 00 місяців 02 днів.
На підтвердження обчисленої вислуги років відповідачем 1 надано розрахунок вислуги років ОСОБА_1 із зазначенням коефіцієнту обчислення.
Відповідно до цього розрахунку в пільговому обчисленні зараховано:
періоди безпосередньої участі в АТО з 11 липня 2014 року по 06 листопада 2015 року, з 07 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року відповідно до підпункту «а» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 з розрахунку один місяць служби за три місяці;
період безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з 01 травня 2018 року по 12 квітня 2019 року відповідно до підпункту «а» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 435 з розрахунку один місяць служби за три місяці.
В ці періоди не враховано періоди перебування позивача на лікарняному та відпустці.
Позивач вважає, що її пільговий стаж становить 27 років 02 місяці 02 дні. Її позиція обумовлена тим, що періоди з 11 липня 2014 року по 06 листопада 2015 року, з 07 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року, з 01 травня 2018 року по 12 квітня 2019 року підлягають пільговому обчисленню без лікарняних та відпусток.
У 2016 році ОСОБА_1 набула статус учасника бойових дій, що підтверджується рішенням про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 23 грудня 2016 року.
Сторони визнають ту обставину, що позивачу не надавалась відпустка як учаснику бойових дій з 2016 року по 2019 рік, компенсація не виплачувалась.
За відомостями довідки від 05 липня 2019 року № 7599 виплата винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції здійснена за період з 01 грудня 2014 року по 06 листопада 2015 року, що, у свою чергу, свідчить, про те, що ця винагорода за період з 11 липня 2014 року по 30 листопада 2014 року не здійснювалась. Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області вказаної обставини не заперечує, посилаючись на відсутність документів безпосередньої участі в АТО.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне
Частиною першою статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-ХІІ) передбачено: військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Статтею 12 Закону № 2262-ХІІ визначено умови призначення пенсій за вислугу років.
За приписами пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається […], іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, […]), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше (період визначено судом станом на день звільнення - 12 квітня 2019 року).
Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 17-1 Закону № 2262-ХІІ).
Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі - постанова № 393).
Абзацами 8, 10 підпункту «а» пункту 3 постанови № 393 визначено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці:
час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції (застосовується з 09 липня 2014 року);
час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (застосовується з 30 квітня 2018 року).
Враховуючи, що стаття 17-1 Закону № 2262-ХІІ безпосередньо відсилає до порядку обчислення вислуги років, який визначається Кабінетом Міністрів України, то пільгова вислуга, передбачена абзацами 8, 10 підпункту «а» пункту 3 постанови № 393, має враховуватись при призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ.
Суд погоджується з доводами позивача, що системний аналіз приписів Закону № 2262-ХІІ та постанови № 393 свідчить, що ці норми не ставлять у залежність набуття права на пенсію за вислугою років від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги; цими нормами не встановлюється виключень, що роки вислуги в пільговому обчисленні не можуть зараховуватись до вислуги років для призначення особі відповідної пенсії, а впливають лише на розмір пенсії.
Наказом ГУНП в області від 06 серпня 2019 року № 320о/с визначено, що станом на 12 квітня 2019 року вислуга років у пільговому обчисленні становить 25 років 00 місяців 02 днів, що є достатньою підставою для набуття права на пенсію за вислугу років незалежно від віку згідно з пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ.
Враховуючи, що функції щодо підготовки та подання до органів Пенсійного фонду України документів, необхідних для призначення пенсій, покладаються на уповноважені органи, де особа проходила службу, то позовні вимоги про визнати протиправною відмову ГУНП в області в підготовці та направленні до ГУПФУ в області необхідних документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, викладену у листі від 27 серпня 2019 року № Х-400/12/02-2019, та зобов'язання ГУНП в області підготувати та направити до ГУПФУ в області необхідні документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підлягають задоволенню, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Щодо вимог позивача про стягнення грошової компенсації за участь в АТО, то судом першої інстанції було відмовлено у цій вимозі.
Стосовно вимог, пов'язаних із ненарахуванням та невиплатою ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580) проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною другою ст. 92 Закону № 580 встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 1 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) визначено законодавство про відпустки: державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституції України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Отже, спеціальним законом прямо передбачена можливість застосування до спірних відносин Закону № 504/96-ВР, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів в частині, що стосується відпусток.
Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
За змістом статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, серед інших, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Також пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) визначено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
З огляду на зміст статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551, за якими гарантується надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, поліцейські, які отримали статус учасника бойових дій, мають право на такий вид щорічної відпустки як додаткова відпустка учаснику бойових дій.
При застосуванні наведених норм суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/12427/19-а про те, що наведені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Оскільки спеціальним законодавством, а саме Законом № 580, Порядком та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260), не врегульовано питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, то застосуванню підлягають приписи частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР, частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону України № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, […].
Аналогічний правовий припис закріплено частиною першою статті 83 Кодексу законів про працю України.
При цьому суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, відповідно до якого у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
На підставі зазначеного суд не приймає до уваги доводи відповідача 1 про те, що Закон № 504/96-ВР не передбачає компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також про те, що додаткова відпустка не переноситься на інший період та не замінюється компенсацією.
Крім того, з огляду на викладене, суд не приймає до уваги доводи відповідача 1 щодо застосування частини десятої статті 93 Закону № 580, абзацу 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 як таких, що не передбачають можливості отримання компенсації за будь-які роки роботи, відмінні від року звільнення.
При цьому суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/12427/19-а про те, що пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Закону № 3551, які не обмежують право особи - учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Доводи відповідача 1 щодо непоширення на позивача як поліцейського приписів Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є обґрунтованими, але не впливають на вирішення справи по суті.
Суд не приймає посилання відповідача 1 на постанову Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 820/5122/17 та інші постанови, де викладена аналогічна позиція, оскільки Верховний Суд відступив від цієї правової позиції.
Матеріалами справи встановлено, що впродовж 2016 - 2019 років ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій не використовувала, при звільненні компенсацію за ці відпустки не отримувала, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГУНП в області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік та зобов'язання ГУНП в області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік є обґрунтованими та підлягають задоволенню про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Таким чином позовні вимоги правомірно задоволено частково судом першої інстанції.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 р. - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 р. у справі № 200/12282/19-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 18 жовтня 2021 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді А.А. Блохін
І.В. Геращенко