Номер провадження: 22-ц/813/8563/21
Номер справи місцевого суду: 495/3742/19
Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.
Доповідач Заїкін А. П.
07.10.2021 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 495/3742/19
Провадження номер: 22-ц/813/8563/21
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідачі - 1) Білгород-Дністровська міська державна нотаріальна контора Одеської області, 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Шевчук Ю. В. 29 березня 2021 року,
встановив:
2. Описова частина
2.1 Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просить визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
ОСОБА_1 обґрунтує свої позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 06.04.2019 року.
За своє життя померлий ОСОБА_4 склав на ім'я позивачки заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Базан Т.П. від 21.06.2011 року, за реєстровим №1489, згідно якого заповів земельну ділянку № НОМЕР_2 в масиві № НОМЕР_3 , розташовану на території Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею - 5,35 га., що належала померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД №073504 від 26.05.2004 року, виданого на підставі розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 20.11.2013 року №1587/2003.
Проте, згідно відповіді державного нотаріуса Саданова О.В. №458/02-14 від 09.04.2019 року у зв'язку з тим, що позивачкою було пропущено строк для звернення із заявою про прийняття спадщини, їй було відмовлено у видачі Свідоцтва на спадщину. Тому, вона просить суд визначити їй додатковий, тримісячний строк для подання нею заяви про прийняття спадщини. (а. с. 2 - 2 зворотна сторона).
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про уточнення позовних вимог, в якій просить визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тривалістю три місяці (а. с. 48 - 49).
2.2 Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 березня 2021 року відмовлено у задоволенні вищевказаних уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів щодо поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Не зазначено, коли саме та за яких обставин їй стало відомо про заповіт, складений на її користь. Окрім того, з матеріалів спадкової справи вбачається, що на сьогоднішній день є і інші спадкоємці щодо майна померлого, які теж звернулись із заявами про прийняття спадщини (а. с. 77 - 79).
2.3 Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог.
2.4 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що: 1) була необізнана про наявність заповіту, складеного на її користь; 2) нотаріус не повідомив спадкоємця про необхідність подачі заяви про прийняття спадщини (а. с. 81 - 82).
2.5 Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.06.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 березня 2021 року (а. с. 90).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.06.2021 року призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду з повідомленням (викликом) учасників справи (а. с. 91).
У судовому засіданні адвокат Лебедін Ю.І., діючий від імені ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши поясненняучасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 06.04.2019 року Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №13.
Відповідно до заповіту від 21.06.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Базан Т.П. та зареєстрованого в реєстрі за №1489, ОСОБА_4 заповів на випадок своєї смерті позивачці ОСОБА_1 земельну ділянку № НОМЕР_2 в масиві № НОМЕР_3 , розташовану на території Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею - 5,35 га., що належала померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД №073504 від 26.05.2004 року, виданого на підставі розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 20.11.2013 року №1587/2003.
Відповідно до заповіту від 21.06.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Базан Т.П. та зареєстрованого в реєстрі за №1489, ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою - АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки, виданої Виконавчим комітетом Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 802 від 14.03.2019 року ОСОБА_4 був зареєстрований з 2016 року по день смерті за адресою - АДРЕСА_1 .
Відповідно до матеріалів спадкової справи №70/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , заведеної Білгород-Дністровською міською державною нотаріальною конторою, із заявами про прийняття спадщини після смерті померлого звернулись ОСОБА_2 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та мати померлого ОСОБА_5 .
Згідно повідомлення Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори №1167/01-16 від 10.12.2020 року, станом на 10.12.2020 року згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти /спадкові договори) заповіт від імені ОСОБА_4 , який був посвідчений 21 червня 2011 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Базан Т.П. за №1489, не змінювався та не скасовувався.
Відповідно до копії паспорту серії НОМЕР_5 , виданого Білгород-Дністровським МВ ГУМВС України в Одеській області, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою - АДРЕСА_2 , з 08.05.2006 року.
Згідно відповіді державного нотаріуса Саданова О.В. №458/02-14 від 09.04.2019 року у зв'язку з тим, що позивачкою було пропущено строк для звернення із заявою про прийняття спадщини, їй було відмовлено у видачі Свідоцтва на спадщину.
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч. ч. 1, 2, 4 ст. 10 ЦПК ).
У відповідності до вимог п. 4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції.
3.4 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов'язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.
Призначення спадкоємцем є правом заповідача, визначеним частиною першою статті 1235 ЦК України.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Колегією суддів встановлено, що померлий не є близьким родичом позивачки, вони проживали окремо. Тому, їй було невідомо про день смерті та про наявність заповіту в межах встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі №643/3049/16-ц (провадження № 61-39398св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20), від 03 березня 2020 року у справі № 145/148/20 (провадження № 61-16153св20).
Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховним Судом України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.
Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності спадкоємця про існування заповіту вказано також у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17, від 06 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
27 березня 2019 року ОСОБА_2 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Спадкова справа до майна померлого ОСОБА_4 була зареєстрована 27.03.2019 року.
Відповідно до положень статті 63 Закону України «Про нотаріат» в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини, нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.
Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, в редакції, чинній на момент відкриття спадщини, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.
Необхідність нотаріусом вчинити дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, здійснити виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17.
Встановивши, що позивачка була необізнана про наявність заповіту, складеного на його користь та не мала можливості у встановлений законом термін звернутися до нотаріуса, колегія суддів дійшла до висновку про поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини.
3.4 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за вищевказаного обґрунтування.
3.6 Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 березня 2021 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - задовольнити.
Визначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тривалістю три місяці з дати набрання сили цією постановою суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 12 жовтня 2021 року
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: О. В. Князюк
О. М. Таварткіладзе