Справа 761/30591/20 Головуючий у І-й інстанції - Мальцева Д.О.
апеляційне провадження № 22-ц/824/13975/2021 Доповідач Заришняк Г.М.
07 жовтня 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М.
при секретарі - Діденко А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківської районного суду м. Києва від 27 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської дитячої клінічної інфекційної лікарні, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Служба у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації у м. Києві, про примусове вселення,-
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Київської міської дитячої клінічної інфекційної лікарні (далі КМДКІЛ), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Служба у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації у м. Києві, про примусове вселення.
В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 вказувала, що її як працівника Київської міської дитячої клінічної інфекційної лікарні 01.04.2006 року було вселено у гуртожиток, який входить до структури будівель відповідача, розміщений в будинку АДРЕСА_1 , та зареєстровано в ньому. На час вселення це була і залишається кімната площею 21 кв.м. Згодом у неї народилося двоє дітей і ця кімната є єдиним їх місцем проживання. Оскільки умови проживання у кімнаті були непридатними для життя, їй довелося винаймати квартиру, однак їх речі залишалися у гуртожитку. Після звільнення позивачки з роботи 01.11.2015 року їй було створено умови, що унеможливили подальше проживання в гуртожитку. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2019 року у задоволенні позову КМДКІЛ до ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право проживання у кімнаті гуртожитку - відмовлено. Однак відповідач продовжує чинити перешкоди для її вселення. Посилаючись на викладене, просила задовольнити позов.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2021 року у задоволенні позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позов, стягнути на її користь сплачений судовий збір.
В поданому відзиві відповідач просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.
Представник третьої особи просив прийняти рішення в найкращих інтересах дітей.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином. Подала заяву, в якій просила розглядати справу у її відсутність.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово- будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом (стаття 9 Житлового кодексу УРСР).
У відповідності до статті 6 Житлового кодексу УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.
Відповідно до вимог ст. 127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.
Відповідно до вимог статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.
Стаття 129 ЖК Української РСР передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що ОСОБА_1 з 01.04.2006 року зареєстрована в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку із перебуванням у трудових відносинах з відповідачем.
10.09.2014 року позивач уклала шлюб із ОСОБА_2 , обравши прізвище після державної реєстрації шлюбу - « ОСОБА_3 ».
Судом встановлено, що позивач має двох малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвами про народження, копії яких долучено до матеріалів справи.
Згідно відомостей, внесених до Будинкової Книги КМДКІЛ, місцем реєстрації місця проживання позивача та її дітей є кімната у гуртожитку Київської міської дитячої клінічної інфекційної лікарні.
З матеріалів справи слідує, що гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 входить до структури Київської міської дитячої клінічної лікарні відповідно до наказу № 6 від 10.01.2017 р.
Наказом відповідача від 04.01.22012р. № 9/1 затверджено Положення про гуртожиток КМДКІЛ, згідно з яким гуртожиток призначений для проживання працівників лікарні у період їх роботи в лікарні. Місце в гуртожитку надається спільним рішенням адміністрації лікарні та профспілкового комітету. Дозвіл видається тільки на вільну площу. У разі звільнення з роботи працівники підлягають виселенню з гуртожитку.
Судом також встановлено, і не заперечується сторонами, їх представниками, що ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника головного лікаря Київської міської дитячої клінічної лікарні з 01.11.2015 року.
Згідно довідки, виданої ЖБК «Індикатор-8» 28.12.2020 року, позивач з «14» лютого 2019 р. (згідно наказу №6 від 13.02.2019 р.) по теперішній час працює в ЖБК «Індикатор-8» на посаді бухгалтера. ОСОБА_1 в ЖБК «Індикатор-8» жодних прав власності на об'єкти нерухомості майна або його частин не має.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, нерухоме майно у власності позивача відсутнє.
З 01.04.2020 року позивач винаймає квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується договором найму житла від 01.04.2020 р.
З довідки, виданої виконавчим комітетом Жашківської міської ради 03.03.2021 року слідує, що ОСОБА_4 2009 р.н. та ОСОБА_5 2009 р.н. на даний час фактично проживають у бабусі за адресою; АДРЕСА_3 .
Відповідно до акту, складеного працівниками Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації 14.10.2014 року, ОСОБА_6 з родиною у гуртожитку не проживають.
Згідно з ч.1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що позивачці ордер на вселення в кімнату гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 не видавався.
Відповідно ст. 31 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», у разі встановлення карантину на час його дії та відповідно до потреби органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування утворюють на території карантину тимчасові заклади охорони здоров'я (спеціалізовані шпиталі), обсерватори. Тимчасові заклади охорони здоров'я (спеціалізовані шпиталі) утворюються за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою додаткового забезпечення надання медичної допомоги населенню з можливістю використання приміщень і майна інших закладів і установ.
Обов'язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб.
Як видно зі справи, Київська міська дитяча клінічна інфекційна лікарня призначена для госпіталізації хворих на важкі інфекційні захворювання.
Згідно з розпорядженням керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02.11.2020р. № 75, лікарня є госпітальною базою для прийому хворих із підозрою на гостру респіраторну хворобу СОVID-19, спричинену коронавірусом SАRS-СоV-2 у м. Києві.
Персонал лікарні має постійний та безпосередній контакт з інфекційними хворими, їх виділеннями, зазнає постійної небезпеки зараження через навколишнє середовище, особливо в нинішній ситуації поширення гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричинену коронавірусом SАRS-СоV-2 у м. Києві.
Відповідно до п.п. 2.1,2.4 Інструкції по санітарно-протиепідемічному режиму та охороні праці персоналу інфекційниних лікарень (відділень), затвердженої Міністерством охорони здоров'я СРСР від 04 серпня 1983 року за №916, яка діє згідно вказівки Міністерства охорони здоров'я України від 28.05.1996 р. № 165, комплекс споруд інфекційної лікарні має розміщуватись на ізольованій території. На території інфекційної лікарні не допускається розміщення установ, що не мають до неї відношення.
З матеріалів справи слідує, що гуртожиток розташований в 100 метрах від інфекційного стаціонару лікарні та проживання в ньому є небезпечним для здоров'я та життя сторонніх осіб, які не працюють в лікарні і не пов'язані з професійним ризиком захворювання інфекційними хворобами.
З цих підстав, Київська міська рада рішенням від 23 липня 2015 року за №776/1640 «Про забезпечення санітарно-протиепідемічного режиму на території Київської міської дитячої клінічної інфекційної лікарні по вул. Дегтярівській, 23» виключила гуртожиток з переліку гуртожитків міста Києва, які підпадають під приватизацію .
Крім того, як було зазначено стороною відповідача, будівля гуртожитку споруджена у 1936 році, у гуртожитку відсутні умови для проживання, немає туалетних та ванних кімнат.
Також відповідачем був наданий акт №209/43 від 26 квітня 2001 року Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» про обстеження технічного стану гуртожитку КМДКІЛ, з якого слідує, що будинок гуртожитку є непридатним для постійного користування в ньому людей.
Вказані доводи стороною позивача не спростовані.
Європейський суд з прав людини, констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRANE, № 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві...» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRANE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Крім того, за змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання у право на повагу до житла «має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції...» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRANE, № 30856/03, § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
На думку апеляційного суду, проживання позивачки та її дітей в необладнаному для проживання приміщенні на території лікарні, де лікуються хворі на гостру респіраторну хворобу СОVID-19, спричинену коронавірусом SАRS-СоV-2 у м.Києві, а в спірному гуртожитку проживає персонал лікарні, який зазнає постійної небезпеки зараження на хворобу через навколишнє середовище, особливо в нинішній ситуації поширення гострої респіраторної хвороби СОVID-19, не відповідає санітарним і технічним нормам, які б забезпечували здоровий стан проживання позивачки та її неповнолітніх дітей. Проживання в спірному помешканні може бути загрозою для їх здоров'я. За таких обставин, відмова в задоволенні позову позивачки про вселення в гуртожиток є співмірною із метою необхідності збереження здоров'я позивачки та її дітей.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, зібраним по справі доказам надав належну правову оцінку, та й прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
За правилом ч.ч.1,2 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не застосовано норми ст. 109 ЖК України щодо надання іншого жилого приміщення, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки, як було встановлено судом, що позивачка була вселена до гуртожитку без відповідного ордеру, який є єдиною підставою для вселення, а проживання у спірній кімнаті гуртожитку без відповідного на це дозволу є підставою для виселення. Аналогічний правовий висновок висловлений по постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2018 року.
Відповідно до ч.2 ст.132 ЖК України працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.
Окрім того, позивачка звільнилася з роботи у відповідача за власним бажанням та добровільно залишила спірне помешкання й не проживає в ньому, тому правових підстав для користування гуртожитком не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви, вони були предметом розгляду судом першої інстанції, яким суд дав їм належну правову оцінку, й вони не містять підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).
При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Керуючись ст.ст.367, 374,375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківської районного суду м. Києва від 27 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з моменту виготовлення повної постанови.
Повний текст постанови виготовлений 11 жовтня 2021 року.
Головуючий
Судді: