Справа 753/10891/20 Головуючий у І-й інстанції - Лужецька О.Р.
апеляційне провадження № 22-ц/824/13684/2021 Доповідач Заришняк Г.М
07 жовтня 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М.
при секретарі - Діденко А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року в праві за позовом Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державний комітет телебачення і радіомовлення України про виселення з квартири без надання іншого житла,-
В липні 2020 року ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України», правонаступником якої є АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державний комітет телебачення і радіомовлення України про виселення з квартири без надання іншого житла.
В обґрунтування позову позивач вказував, що 10.12.2001 р. між Національною телекомпанією України та співробітником ОСОБА_1 укладено договір № 183-38 про користування службовим жилим приміщенням, згідно умов якого, позивач передав відповідачу у безстрокове користування квартиру АДРЕСА_1 , що належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності на праві загальнодержавної власності на квартиру від 11.09.2001 р.
Згідно пункту 1.1. договору квартира надається для проживання співробітника та члена її сім'ї - ОСОБА_2 . У разі припинення трудових відносин з Телекомпанією, ОСОБА_1 зобов'язується виселитися з квартири з усіма особами, які з нею проживають (пункт 2.2.8 Договору).
Згідно наказу № 364-к від 21.06.2016 р. ОСОБА_1 звільнено 30.06.2016 р. у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме скороченням штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України.
Листом від 09.04.2020 р. № 01-8/997 відповідачів було повідомлено про припинення дії договору та про необхідність негайного звільнення спірної квартири за актом передачі та виписати всіх членів сім'ї.
Разом з тим, відповідачі в добровільному порядку відмовляються залишати квартиру, в зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду про їх виселення.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року у задоволені позову - відмовлено.
Стягнуто з АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн.
В апеляційній скарзі АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким розірвати договір від 10.12.2001 №183-38 на користування службовим жилим приміщенням та виселити ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 , без надання іншого житла
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта підтримав подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Представник відповідачки ОСОБА_1 проти апеляційної скарги заперечив, вважаючи рішення суду законним. Відзив на подану апеляційну скаргу не надав.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, про причину своєї неявки суд не повідомили, правом подачу відзиву не скористались.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 10.12.2001 р. між Національною телекомпанією України та співробітником ОСОБА_1 укладено договір №183-38 про користування службовим жилим приміщенням, за умовами якого позивач передав відповідачу ОСОБА_1 у безстрокове користування квартиру АДРЕСА_2 , що належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності на праві загальнодержавної власності на квартиру від 10.09.2001р.
Згідно пункту 1.1. договору квартира надається для проживання співробітника та членів їх сім'ї. У разі припинення трудових відносин з Телекомпанією відповідач зобов'язується виселитися з квартири з усіма особами, які з ним проживають (пункт 2.2.8 Договору).
21 червня 2016 р. ОСОБА_1 звільнено 30.06.2016р. у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме: скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України, про що було видано позивачем наказ № 364-к.
Встановлено, що листом від 09.04.2020 р. № 01-8/997 позивач повідомив відповідачку про припинення дії договору та просив негайно звільнити квартиру за актом передачі та виписати всіх членів сім'ї.
З метою встановлення статусу квартири АДРЕСА_2 , ПАТ «НСТУ» листом від 09.04.2020 р. № 01-8/999 звернулось до Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації з проханням повідомити чи включена вищевказана квартири до числа службових.
Листом від 16.04.2020 р. № 101-3102/05 Дарницька районна у м. Києві державна адміністрація повідомила ПАТ «НСТУ», що у книгах обліку службових жилих приміщень значиться квартира АДРЕСА_2 .
Обгрунтовуючи свої вимоги, позивача вказує на те, що відповідачі займають службове житло безпідставно, а відтак підлягають виселенню.
Заперечуючи проти позову, відповідачка ОСОБА_1 зазначала, що пропрацювала на підприємстві не менш як 10 років та її було звільнено у зв'язку із скороченням штату та чисельності працівників. Договір від 10.12.2001 № 183-38 в судовому порядку недійсним не визнаний, отже є діючим, тому відповідач проживає в квартирі на законних підставах.
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово- будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом (стаття 9 Житлового кодексу УРСР).
У відповідності до статті 6 Житлового кодексу УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.
Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (п.4 ст. 31 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.124 ЖК України, робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Поряд з цим, відповідно до ст. 125 ЖК Українибез надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.
Отже, врахування принципу пропорційності, який є також і принципом цивільного судочинства (пункт 6 частини третьої статті 2, стаття 11 ЦПК України) забезпечує розумний баланс між інтересами позивача, відповідачів та загальними інтересами.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №760/4766/16-ц (провадження № 61-14517св18) та від 06 лютого 2019 року у справі №753/15273/17-ц (провадження №61-48829св18).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, зібраним по справі доказам надав належну правову оцінку, врахувавши правовий статус квартири як службової, стаж роботи відповідачки ОСОБА_1 у позивача, підстави її звільнення з роботи та заборону виселення із службового житла без надання іншого житлового приміщення, встановленого ст. 125 ЖК України, прийшов до правильного висновку про відмову у позові.
Постановлене судом рішення відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин статті 810, 812, 826 ЦК України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 825 ЦК України договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі невнесення наймачем плати за найм житла за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази та руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає.
Згідно ч.1 ст. 826 ЦК України у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.
У справі відсутні будь-які переконливі докази невиконання відповідачами умов договору №183-38 від 10 грудня 2001 року на користування службовим приміщенням. Окрім того, відповідачі не підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення, оскільки ОСОБА_1 пропрацювала у позивача більше 10 років і звільнена з роботи у зв'язку з скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України, що прямо передбачено ст. 125 ЖК України.
Щодо посилання позивача на практику Верховного Суду, встановлену в постанові від 16 грудня 2020 р. у справі № 182/7347/18 та в постанові від 13.10.2020 р. у справі №447/455/17 дані постанови не можуть бути застосовані, оскільки у зазначених справах правовідносини не є подібними із даною справою.
Доводи апелянта про те, що відповідачка була попереджена, підписуючи договір, що вона буде проживати у спірному житлі тільки до того моменту, поки буде перебувати у трудових відносинах, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідачка підписувала договір у 2002 році, тобто на момент укладення договору не знала скільки часу вона пропрацює. Разом з тим, ОСОБА_1 мала законні сподівання, що пропрацювавши більше десяти років, її житлові права будуть захищені Законом, відповідно до якого із службового житла, якою є спірна квартира, не можна виселяти без надання іншого жилого приміщення осіб, якщо вони пропрацюють більше десяти років.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність його постановлення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з моменту виготовлення повної постанови.
Повний текст постанови виготовлений 11 жовтня 2021 року.
Головуючий
Судді: