Справа № 240/12456/20
Головуючий у 1-й інстанції: Майстренко Наталія Миколаївна
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
08 жовтня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Позивач 04.08.2020 звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати доплати до пенсії у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести з 17.07.2018 нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону №796-XII, що дорівнює трьом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07.05.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що доказів, які б свідчили про те, що позивач постійно або тимчасово зареєстрований у зоні, проживання в якій передбачає право на отримання підвищення до пенсії, позивач не надав, тому в даному випадку відсутня бездіяльність відповідача, яка призвела до ненарахування та невиплати позивачу з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, передбаченого ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що позивач є непрацюючим пенсіонером та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вказує, що у зв'язку з прийняттям рішення Конституційного Суду №6-р/2018 від 17.07.2018 відповідач повинен був відновити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст. 39 Закону №796-XII.
ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що доказів, що позивач постійно або тимчасово зареєстрований у зоні, проживання в якій передбачає право на отримання підвищення до пенсії, позивач не надав.
Також вказано, що у зв'язку із одночасною дією двох редакцій ст. 39 Закону №796-XII, підстав для визнання дій відповідача протиправними немає.
V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою суду від 07.07.2021 відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою суду від 02.09.2021 справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 29.09.2021.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером.
28.05.2020 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою щодо нарахування та виплати йому підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає у зоні радіоактивного забруднення.
Листом від 07.07.2020 відповідач повідомив позивача про те, що ч. 2 ст. 39 Закону №796-ХІІ не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
При цьому в матеріалах справи міститься довідка Народицької селищної ради від 21.07.2020 №413/1908, згідно якої ОСОБА_1 проживає на території радіоактивного забруднення без реєстрації з 04.06.2005 по даний час.
Оскільки після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відповідачем не нараховувалось та не виплачувалось позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №796-XII, позивач звернувся до суду з даним позовом.
VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ).
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015.
Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18.
Так, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справа №240/4937/18 обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права є:
а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
б) позивач є непрацюючим пенсіонером;
в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;
г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 дійшла висновку, що із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015.
Тобто, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018№ 6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Отже, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 особи, зі статусом постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, як визначено ст. 39 Закону України № 796-ХІІ.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення місця проживання позивача в м. Бориспіль, з огляду на наступне.
Згідно з ст.29 ЦК України місце проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Статтею 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" №1382-ІV вказано, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Згідно ст.3 даного Закону місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.
З наведених норм слідує, що місцем постійного проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини на території якої особа проживає строком більше шести місяців на рік.
Отже фізична особа може мати не одне місце проживання, в свою чергу зареєструватись може лише за однією з цих адрес за власним вибором. Однак, дана обставина не вказує, що інші місця не будуть вважатись постійним місцем проживання.
Враховуючи вищевикладене та довідку Народицької селищної ради від 21.07.2020 №413/1908, згідно якої ОСОБА_1 проживає у такій зоні без реєстрації з 04.06.2005 по даний час, довідки Народицької селищної ради від 02.06.2021 №281 виданої на підставі погосподарської книги, згідно якої ОСОБА_1 проживає за адресою - с. Селець Народицької селищної ради, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, викладеному у листі від 07.07.2020, у призначення позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення слугувало те, що діюча ст. 39 Закону №796-ХІІ не передбачає та не дає право на нарахування та виплату такого підвищення, а не через відмінність місця проживання (реєстрації) зазначеного в паспорті від місця фактичного проживання.
Щодо періоду за який необхідно нарахувати позивачу вказане підвищення, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частин 1-3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Встановлено, що правовідносини, з приводу яких позивач звернулася до суду, виникли у період з 17.07.2018 (прийняття рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018), водночас, з даним позовом до суду позивач звернувся 01.08.2020, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 КАС України.
Підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення, передбачене ст.39 Закону №796-ХІІ є щомісячним платежем.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 справі відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах. Так, зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Отримання позивачем листа відповідача від 14.08.2020 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.
Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а, адміністративне провадження №К/9901/42788/18 зазначив, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
В заяві про поновлення строку звернення до суду позивач вказує, що про порушення своїх прав дізнався з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 07.07.2020.
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
При цьому позивачем не наведено доводів та їх документального підтвердження, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що строк звернення до суду позивачем пропущено без поважних причин.
Разом з цим, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду та триваюче порушення відповідачем прав позивача, апеляційний суд вважає, що порушене протиправною бездіяльністю відповідача право позивача підлягає захисту в межах шестимісячного строку до дати звернення позивача до суду із вказаним позовом.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно 3 та 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
При цьому, суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211 встановлено з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин.
02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX, яким Розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3 за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки звернення до суду продовжуються на строк дії такого карантину.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 №731-IX, який набрав чинності 17.07.2020, викладено у новій редакції п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
Згідно п.2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону від 30.03.2020 №540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Таким чином, законодавцем встановлено обмеження строку встановленого відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема для звернення до суду, який закінчується через 20 днів після набрання чинності Закону №731-IX від 18.06.2020, тобто 06.08.2020.
Отже, перебіг строку звернення до суду було призупинено з 12.03.2020 до 06.08.2020.
Таким чином колегія суддів вважає, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІІ за період з 12.09.2019 (за шість місяців до початку карантину та період карантину).
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача здійснити із 17.07.2018 по 11.09.2019 нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону №796-XII, що дорівнює трьом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік слід залишити без розгляду.
VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року скасувати та прийняти нову.
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати доплати до пенсії у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести з 12 вересня 2019 року нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює трьом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача здійснити із 17 липня 2018 року по 11 вересня 2019 року нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює трьом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік - залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.