Справа № 120/2968/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
12 жовтня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
в квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати індексації грошового забезпечення та щодо не проведення повного розрахунку при звільненні.
Також, позивач просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 до 01.03.2018, із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати індексації - за період з 13.10.2018 по день фактичної виплати індексації шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.08.2021 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та непроведення повного розрахунку при звільненні.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у врахуванні базового місяця та стягненні середнього заробітку, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови та ухвалити нове рішення в цій частині, яким позовну заяву задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, позивач проходив військову службу на посаді начальника інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.10.2018 №184 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 12.10.2018. Разом з тим, на день виключення зі списків особового складу позивач не отримав в повному обсязі кошти, на які має право за час проходження військової служби, а саме не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018.
У лютому 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Листом від 11.03.2021 № 350/163/3/126 відповідач повідомив, зокрема, що на виконання вимог пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 з метою підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовцям з 01.01.2016 за наказом Міністра оборони України усі військовослужбовцям Збройних Сил України здійснено нарахування та виплату додаткових видів грошового забезпечення за грудень 2015 року у підвищеному розмірі. Так, п. 3 зазначеної постанови вказано: "Міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, сумувати на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного військовослужбовця у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року". Вказаною постановою Урядом фактично запропоновано в грудні 2015 року підвищити зарплати працівникам бюджетної сфери за рахунок збільшення посадових окладів (тарифних ставок) та підвищення постійних складових зарплати, з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати заново обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015, але й визначено базовий місяць (січень 2016 року), з якого в подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації. Відтак, як зазначив відповідач, базовим місяцем для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців включно до березня 2018 року був січень 2016 року. Тому індексація ОСОБА_1 нарахована по грудень 2015 року включно.
Позивач не погоджується невиплатою індексації грошового забезпечення та непроведенням повного розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Як вбачається з матеріалів справи індексація грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2016 до 01.03.2018 не нараховувалась та не виплачувалась.
Обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов'язку щодо нарахування індексації грошового забезпечення.
Отже, з урахуванням вказаного суд першої інстанції приходить до висновку, що з 01 січня 2016 року до 01 березня 2018 року позивачу підлягає виплата індексації.
Відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та щодо непроведення повного розрахунку при звільненні суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Зважаючи на встановлення судом факту порушення прав позивача, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, суд вважає також за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, суд першої інстанції зазначив, що дана вимога є передчасною, адже судовому захисту підлягає лише вже порушене право, а не те, яке може бути порушене у майбутньому. В даному випадку розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу та який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Отже, вимоги позивача щодо прийняття судом рішення в частині встановлення для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) є також передчасними, що свідчить про їх безпідставність.
Відносно вимоги про виплату компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної індексації, суд першої інстанції зазначає, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
Щодо позовної вимоги зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати індексації за період з 13.10.2018 по день фактичної виплати індексації шляхом множення середнього розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, суд першої інстанції зазначає, що фактичної виплати позивачу індексації не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у справі, а тому позовні вимоги у цій частині є передчасними і задоволенню не підлягають.
Колегія суддів в межах ч.1 ст.308 КАС України погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а саме в частині визначення базового місяця січень 2008 року та стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку.
Щодо визначення базового місяця індексації при врегулюванні спірних правовідносин судова колегія зазначає наступне.
Згідно з ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п.5 Порядку №1078 (проведення індексації грошових доходів населення) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Враховуючи вищенаведене вбачається, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Проте, колегія суддів зазначає згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 15.10.2020 справа №240/11882/19.
Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що базовий місяць має застосовуватись під час нарахування індексації, отже права та інтереси ОСОБА_1 в цій частині ще не порушені, а позовні вимоги є передчасним.
Щодо вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, а тому для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Як встановлено судом, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.
Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні належні розрахунки суми невиплаченої індексації грошового забезпечення, що здійснені військовою частиною НОМЕР_1 .
Нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, як вірно вказав суд першої інстанції ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В свою чергу, на даний момент виплата індексації позивачу не проведена.
Крім того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції визнано передчасною вимогу в частині встановлення базового місяця нарахування індексації, що в свою чергу є суттєвою ознакою при визначенні суми заборгованості (індексації).
З урахуванням зазначеного, колегія суддів зазначає, що у суду відсутня можливість застосування постанови Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц в частині визначення співрозмірної суми середнього заробітку затримки повного розрахунку при звільненні, оскільки неможливо встановити суму, яка підлягає стягненню в межах даних правовідносин.
Також, колегія суддів звертає увагу, що як зазначав Верховний Суд в своїй постанові від 24.06.2021 справа №480/2577/20 - "В той же час судами попередніх інстанцій не встановлено розмір усіх належних звільненому працівникові сум та розміру сум, які були несвоєчасно виплачені позивачу, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, встановлення цих обставин має значення для правильного вирішення справи."
В свою чергу, в даних правовідносинах не є можливим встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, оскільки вимога в частині базового місяця є передчасною та водночас базовий місяць впливає на розмір належної суми виплати.
Крім того, з матеріалів справи не можливо зробити висновок, що у разі виплати індексації відповідачем у добровільному порядку не буде нарахована компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню. Отже, рішення суду першої інстанції в цій частині є правомірним.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 29.04.2021 справа №240/6583/20, зазначивши передчасність заявлення вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку з огляду на неможливість до проведення з позивачем остаточного розрахунку обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням таких критеріїв, як розумність, справедливість та пропорційність.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Разом з тим, у відповідності до вимог ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позову в частині.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.