Справа № 752/9938/19
Провадження № 2/752/976/21
іменем України
14 вересня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
у травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому, з урахуванням подальшого зменшення розміру позовних вимог, просив суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивував тим, що з 02.09.2000 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , котрий рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18.05.2016 року було розірвано.
В період шлюбу й до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення введення спільного господарства за спільні кошти ними відповідно до договору купівлі-продажу від 10.02.2012 року було набуте майно загальною вартістю 630 000,00 грн., а саме: 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 . Тому, оскільки вказане майно спільною сумісною власністю подружжя, а врегулювати питання поділу з ОСОБА_2 не вдається, змушений звернутись до суду із вказаним позовом.
Ухвалою від 27.05.2019 року відкрито провадження у справі (а.с. 13).
Ухвалою від 09.06.2020 року справу прийнято до провадження суддею Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. з проведенням розгляду в порядку загального позовного провадження та з призначенням судового засідання на 26.11.2020 року (а.с. 54).
26.11.2020 року справа не розглядалась. Розгляд призначено на 22.04.2021 року (а.с. 69).
22.04.2021 року справа не розглядалась. Розгляд призначено на 14.09.2021 року (а.с. 80).
02.01.2020 року ОСОБА_2 подано відзив на позов, в якому остання заперечила проти позову, посилаючись на те, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , була придбана за її особисті кошти в розмірі 95 000,00 доларів США, які нею були особисто позичені у власних інтересах, тому просила відмовити у задоволенні позову (а.с. 37-46).
В судовому засіданні позивач підтримав позов з урахуванням зменшеного розміру позовних вимог та просив суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .
Відповідач в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, просила в їх задоволенні відмовити, виходячи з обставин, викладених у відзиві на позов.
Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що сторони у справі з 02.09.2000 року перебували у зареєстрованому шлюбі, котрий рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18.05.2016 року було розірвано (а.с. 41).
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 10.02.2012 року, посвідченого ПНКМНО Юрченко І.Г. за реєстровим № 206, ОСОБА_2 було придбано 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 11).
Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення міститься і в ст. 368 ЦК України.
За змістом ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилалась на те, що придбання 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , мало місце за її особисті кошти в розмірі 95 000,00 доларів США, які нею були особисто позичені у власних інтересах. Разом з тим, доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України з даного приводу відповідачем надано не було, тому суд оцінює такі твердження відповідача критично та не приймає до уваги.
Презумпція спільності права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , відповідачем не спростована.
Тому, суд надходить до висновку, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , є об'єктом спільної сумісної власності та підлягає поділу між подружжям.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
У відповідності до п. п. 4 п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК України).
Зважаючи на те, що суду не подано достатніх доказів, які б свідчили про підстави для відступу від засади рівності часток подружжя (недостатність утримання спільної дитини, витрати майна на шкоду інтересам сім'ї тощо) в розумінні ст. 70 СК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності особистої приватної власності дружини, чоловіка в розумінні положень ст. 57 СК України, а також, що жодна із сторін не заявила вимог про реальний поділ спільного майна, відсутність даних про технічну можливість такого поділу, суд приходить до висновку, що таке майно слід поділити в межах заявлених вимог, визначивши за кожним із сторін по рівній частці у спільній власності, а саме: по 1/4 частці у праві спільної власності на вказану вище квартиру.
З огляду на викладене, суд, діючи в межах заявлених позовних вимог відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя підлягає задоволенню.
В порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12-13, 77-81, 211, 228, 235, 258-259, 352, 354 ЦПК України, суд,-
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 525,81 грн. (дві тисячі п'ятсот двадцять п'ять гривень 81 копійка).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ; адреса проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Хоменко