Справа № 752/13005/21
Провадження № 2/752/7225/21
іменем України
30 вересня 2021 року місто Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Кирильчук І. А.,
за участю секретаря Сінчук І. А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У травні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 60 163,43 грн.
Позов обґрунтований тим, що на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 31 травня 2019 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що його заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на сайті www.privatbank, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, та дає згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
31 травня 2019 року відповідач підписав паспорт споживчого кредиту.
Відповідач в порушення умов договору не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору, у зв'язку з чим станом на 16 травня 2021 року має заборгованість в загальному розмірі 60 163,43 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленя (виклику) сторін. Даною ухвалою сторонам надано строк на пдання заяв по суті спору.
За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача направлялись ухвала про відкриття провадження та позовна заява з додатками, які повернулися з відміткою поштового штапму «адресат відсутній за вказаною адресою».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Отже зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи за зареєстрованою його адресою, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини п'ятої статті 279 ЦПК України.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом установлено, що 31 травня 2019 року ОСОБА_1 підписав заяву № б/н про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
31 травня 2019 року відповідач підписав паспорт споживчого кредиту.
Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 16 травня 2021 року відповідач має заборгованість в загальному розмірі 60 163,43 грн, яка складається із заборгованості за поточним тілом кредиту у розмірі 30 200,81 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 20 291,50 грн, заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 2 322,54 грн, заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 7 348,58 грн, нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України, нарахована пеня у розмірі 0,00 грн, нарахована комісія у розмірі 0,00 грн, яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, у редакції, чинній на момент укладення договору, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 31 травня 2019 року процентна ставка не зазначена.
У наданій суду анкеті-заяві від 31 травня 2019 року (а.с. 29-30), підписаній сторонами, відсутня інформація про кредитний ліміт, процентну ставку, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Натомість у ній викладена лише особиста інформація про відповідача, як потенційного клієнта банку, тому анкета-заява не є належним доказом, який би підтверджував наявність між сторонами домовленості та істотні умови цієї домовленості.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 31 травня 2019 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи Банку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи Банку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (31 травня 2019 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (травень 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи Банку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи Банку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Суд вважає, що Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи Банку ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31 травня 2019 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
До матеріалів позовної заяви долучено паспорт споживчого кредиту, підписаний відповідачем 31 травня 2019 року (а.с. 31-32), в якому, як вважає банк, відповідач погодивя з усіма істотними умовами кредитування, в тому числі і з розміром відсотків за користування кредитом.
Так, підписаний сторонами 31 травня 2019 року паспорт споживчого кредиту, який є інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма), викладений у формі відповідно до Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування».
Закон України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року, у редакції на час підписання сторонами паспорту споживчого кредиту, визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Згідно із пунктом 1 частиною першою статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами. Цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування. Законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам (статті 2, 3, 4 Закон України «Про споживче кредитування»).
Стаття 9 Закон України «Про споживче кредитування», у редакції на час підписання сторнами паспорту споживчого кредиту, визначає інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті ( частина друга статті 9 Закону).
Частиною третьою статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначено інформацію, що надається кредитодавцем споживачу, також і в разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку (п. 12).
Отже, зважаючи на наявність підписаного сторонами 04 січня 2019 року паспорту споживчого кредиту, який відповідає формі та змісту, визначеного для нього Додатком 1 Закону України «Про споживче кредитування», АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 мали намір укласти договір споживчого кредитування.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», у редакції на час підписання сторнами паспорту споживчого кредиту, договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Статтею 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено умови договору про споживчий кредит.
Як убачається із матеріалів справи, то вони не містять договору про споживчий кредит, укладеного між сторонами в даній справі, а додана позивачем до позову анкета-заява про приєднання до банківських послуг, підписана відповідачем 31 травня 2019 року, та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг, не є договором про споживчий кредит у розумінні Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням наведеного, суд не приймає до уваги вказаний паспорт споживчого кредиту, оскільки зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню основного кредитного договору з позичальником і сам по собі не може вважатися умовами кредитного договору чи його частиною до укладення основного договору про споживчий кредит, якого між сторонами укладено не було, оскільки надана позивачем анкета-заява про приєднання до банківських послуг від 04 січня 2019 року та Умови та правила надання банківських послуг, не є договором про споживчий кредит у розумінні Закону України «Про споживче кредитування».
Такі висновки узгоджуються із постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2021 року у справі № 369/10861/20.
Крім того, у паспорті споживчого кредиту вказано, що зазначена в ньому інформація зберігає чинність та є актуальною до 15 червня 2019 року, тоді як розрахунок кредитної заборгованості розрахований банком станом на 16 травня 2021 року.
Суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 31 травня 2019 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із тим, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом стягнення з боржника фактично отриманої суми кредитних коштів.
Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).
З урахуванням зазначеної позиції Великої Палати Верховного Суду позивач має право лише на повернення сум фактично отриманих коштів.
Суд враховує подану позивачем виписку по рахунку відповідача та довідку про отримання платіжних карток, як підтвердження того, що мав місце рух грошових коштів та факт отримання та користування кредитними коштами відповідачем, а цей факт в ході розгляду справи судом останнім жодним чином не оспорювався та не спростовувався.
Сам по собі факт користування відповідачем грошовими коштами не дає підстав вважати, що з відповідачем погоджені розмір відсотків, порядок та підстави їх нарахування.
З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за тіло кредиту у розмірі 50 492,31 грн та відсутності підстав щодо задоволення вимог в частині відсотків за користування кредитними коштами.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позов АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України суд здійснює розподіл судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 270 грн.
Оскільки позов задоволений на 83,93% (50492,31х100/60163,43), суд покладає на відповідача судовий збір у розмірі 1 905,21 грн (2270х83,93%).
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд,
Позов акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 50 492,31 грн та судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 1 905,21 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Суддя І. А. Кирильчук