ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.10.2021Справа № 910/12682/21
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Приватного підприємства "Тріак", м. Вінниця
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проагроеліта", м. Київ
про стягнення 210 150,10 грн,
05.08.2021 року Приватне підприємство "Тріак" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проагроеліта" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 106 932,00 грн, суми штрафу в розмірі 96 236,80 грн, суми 3% річних в розмірі 1 634,70 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 5 346,60 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору (постачання та монтажу обладнання) №ТР-030 від 19.08.2020 року в частині розрахунку за надані позивачем послуги.
Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 10.08.2021 відкрито провадження у справі №910/12682/21, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлялась ухвала суду від 10.08.2020 року.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105478542590 отримав ухвалу суду від 10.08.2021 про відкриття провадження у справі 21.08.2021.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 06.09.2021 року (включно).
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач, у встановлений судом строк, не скористався.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
19.08.2020 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) був укладений Договір (постачання та монтажу обладнання) №ТР-030 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується продати замовнику обладнання та виконати за завданням замовника роботи по влаштуванню системи кондиціювання приміщення (надалі - роботи), номенклатура, асортимент, комплектність та кількість яких передбачені в Додатках до цього Договору, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Замовник зобов'язується прийняти у власність та своєчасно оплатити вартість обладнання, матеріалів та виконаних робіт на умовах цього Договору. (п. 1.2. Договору).
Загальна вартість обладнання та робіт, згідно цін, складає 253 224,00 грн з ПДВ, із них загальна вартість обладнання та комплектуючих складає 236 224,00 грн з ПДВ, загальна вартість монтажних робіт складає 17 000,00 грн з ПДВ, детально вартість обладнання, комплектуючих, виконання робіт зазначено у Додатках до цього Договору, вартість обладнання та робіт може коригуватися за домовленістю сторін. (п. 2.1. Договору).
Відповідно до пунктів 2.2.1. та 2.2.2. Договору замовник перераховує виконавцю попередню, авансову оплату для придбання та поставки обладнання, матеріалів в необхідному обсязі, у розмірі 224 413,00 грн згідно Додатку до цього Договору, протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами цього Договору та згідно виставленого рахунку виконавця. Остаточна оплата залишку вартості обладнання, матеріалів та робіт здійснюється по факту виконання робіт об'єкта, протягом 3 банківських днів після підписання документу про прийом-передачу обладнання та виконаних робіт.
Розрахунки за обладнання та роботи здійснюються замовником шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок виконавця після підписання документів прийому-передачі та акту виконаних робіт. (пункт 2.5. Договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. (п. 8.1. Договору).
Додатком №1 до Договору сторони оформили угоду про договірну ціну, яка становить 253 224,00 грн.
Позивач на виконання умов Договору виставив відповідачу рахунок-фактуру «ТР-00000091 від 18.09.2020 року на суму 266 932,00 грн.
Відповідачем будо здійснено передоплату 160 000,00 грн згідно платіжних доручень №156 від 18.09.2020 року на суму 90 000,00 грн та №185 від 02.10.2020 року на суму 70 000,00 грн
Відповідно до видаткової накладної №ТР-0000042 від 30.12.2020 року позивачем було поставлено відповідачу обладнання на суму в розмірі 143 222,00 грн і також відповідно до видаткової накладної №ТР-0000002 від 20.01.2021 року позивачем було поставлено відповідачу обладнання на суму в розмірі 18 029,00 грн.
Відповідно до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №ТР-0000002 від 20.01.2021 року позивачем було виконано роботи на суму в розмірі 105 681,00 грн.
У зв'язку з непроведенням відповідачем повного розрахунку за Договором на суму в розмірі 106 932,00 грн, позивачем було надіслано останньому претензію про стягнення заборгованості №19/04 від 19.04.2021 року, якою просив сплати борг.
Відповіді на зазначену претензію позивач не отримав, кошти відповідачем сплачені не були.
Звертаючись до суду позивачем зазначено, що суму основного боргу в розмірі 106 932,00 грн відповідачем не оплачено, у зв'язку з чим, позивач просить їх стягнути в судовому порядку та нараховує суму штрафу в розмірі 96 236,80 грн, суму 3% річних в розмірі 1 634,70 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 5 346,60 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.
Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Як встановлено вище, на підставі Договору позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму в розмірі 266 932,00 грн, що підтверджується зазначеними вище доказами.
При цьому, відповідачем здійснено оплату отриманих від позивача послуг на суму в розмірі 160 000,00 грн.
Відповідно до матеріалів справи, що не заперечено відповідачем, доказів на підтвердження сплати залишку заборгованості в розмірі 106 932,00 грн до матеріалів справи не надано.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Остаточна оплата залишку вартості обладнання, матеріалів та робіт здійснюється по факту виконання робіт об'єкта, протягом 3 банківських днів після підписання документу про прийом-передачу обладнання та виконаних робіт. (п. 2.2.2. Договору).
Таким чином, за вказаним вище пунктом Договору, оплата вартості послуг повинна була бути здійснена відповідачем не пізніше зазначеного строку.
Отже, згідно встановлених строків, відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання з оплати вартості наданих позивачем послуг за Договором на загальну суму в розмірі 106 932,00 грн.
За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. (ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 ГПК України).
У свою чергу, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного суду від 12.03.2019 року в справі №914/843/18.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідачем оплачену вартість послуг на суму в розмірі 106 932,00 грн.
Враховуючи викладене, відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум суду не надано.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Факт наявності основної заборгованості за Договором в розмірі 106932,00 грн у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належними доказами не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими на вказану суму.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму штрафу в розмірі 96 236,80 грн за період з 26.01.2021 року по 30.07.2021 року.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно пункту 5.5. Договору у випадку порушення з вини замовника строків оплати, замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 0,5% від вартості поставленого обладнання, виконаних робіт за кожний календарний день прострочення виконання зобов'язань.
При цьому, суд наголошує, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Окрім того, згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час, згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, відмінність нарахування штрафу від пені полягає в тому, що штраф нараховується у відсотковому співвідношенні до суми заборгованості, а пеня нараховується у відсотковому співвідношенні (але не більше розміру визначеного обліковою ставкою Національного банку України) від суми заборгованості за кожен день прострочення за період не більше шести місяців.
При цьому, позивач у своїх розрахунках здійснює нарахування, як він зазначає «штрафу», за період більший ніж 6 місяців, проте за кожен день прострочення і без врахування облікової ставки Національного банку України.
Таким чином, дійти однозначного висновку що саме заявлено позивачем суму пені чи суму штрафу не можливо, оскільки підрахунок суми в розмірі 96 236,80 грн містить ознаки і штрафу і пені, що суперечить зазначеним вище нормам.
Однак, беручи до уваги, що нарахування позивачем здійснювались за кожен день прострочення (як нарахування пені), суд вбачає, що заявлена позивачем сума є пенею, а тому здійснивши власний розрахунок суми пені, з урахуванням положень з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, судом встановлено, що обґрунтованою до стягнення з відповідача є сума пені в розмірі 7 476,45 грн.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 634,70 грн суми 3% річних та 5 346,60 грн суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних та інфляційних втрат є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційної складової суми заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви, суд встановив, що він є вірним, а тому, позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню на суму в розмірі 1 634,70 грн 3% річних та 5 346,60 грн інфляційних втрат.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, або на підтвердження сплати існуючої перед позивачем заборгованості.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі: 106 932,00 грн основного боргу, 7 476,45 грн пені, 1 634,700 грн 3% річних та 5 346,60 грн інфляційних втрат. В решті суми вимог належить відмовити у зв'язку з безпідставністю нарахування.
Судовий збір, у розмірі 1 820,85 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проагроеліта" (ідентифікаційний номер 43405926, місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Верховинна, буд. 36-А) на користь Приватного підприємства «Тріак» (ідентифікаційний код 13300726, місцезнаходження: 21009, м. Вінниця, вул. Замостянська, буд. 26) суму основної заборгованості в розмірі 106 932,00 грн (сто шість тисяч дев'ятсот тридцять дві гривни 00 копійок), суму пені в розмірі 7 476,45 грн (сім тисяч чотириста сімдесят шість гривень 45 копійок), суму 3% річних в розмірі 1 634,70 грн (одна тисяча шістсот тридцять чотири гривни 70 копійок), суму пені в розмірі 5 346,60 грн (п'ять тисяч триста сорок шість гривень 60 копійок) та суму судового збору в розмірі 1 820,85 грн (одна тисяча вісімсот двадцять гривень 85 копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Залишити за Приватним підприємством «Тріак» судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 1 331,40 грн.
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.М. Морозов